Дерев’яна хатина, у якій мешкає Марія Ладан, побудована ще у 1946 році. Нині назвати її помешканням — складно. Адже вікна, двері, перекриття — все перегнило й обіцяє у будь-який момент завалитися. У будинку немає ані підлоги, ані обігріву. Тож, узимку від морозу рятувала хіба що невеличка газова плита. Утім, зима була не тільки холодною, але і сніжною. Відтак, значні опади принесли ще одне лихо: не витримавши значного навантаження, покрівля обвалилася.
У цей час Марія Ладан готувала біля плити їжу. Усього за кілька секунд вона опинилася під обваленим деревом та глиною. Вибратися з такої пастки самостійно вона не могла. А тому довелося кілька годин нерухомо пролежати на холодній глиняній долівці. На щастя, у цей час нагодився брат потерпілої Йосип Ладан, який і допоміг пенсіонерці.
Із численними забоями та обмороженнями Марія Ладан потрапила до лікарні. Калуські спеціалісти направили її в Івано-Франківськ. Однак, напередодні новорічно-різдвяних свят прийняти жінку на стаціонарне лікування там відмовилися.
— У нас не було іншого виходу, як їхати назад, — ділиться Йосип Ладан. — Але найгірше те, що через це транспортування та кількагодинну марну їзду, моїй сестрі стало ще гірше. У лікарню селища Войнилова ми привезли її у важкому стані. Проте, вже через кілька днів були змушені забрати її: у лікарні було надто холодно. Ми досі не знаємо, наскільки серйозних ушкоджень завдала їй покрівля, та чи були у неї переломи та обмороження. Достеменно відомо тільки одне: після цього випадку моя сестра не може підвестися і змушена постійно лежати.
Замість грошей — акт обстеження
Марія Ладан — учасниця війни та інвалід ІІ групи з дитинства. А тому повноцінно обслуговувати себе вона не може. Все життя вона прожила з батьками. Однак після їхньої смерті її єдиним опікуном став усього на кілька років молодший від неї брат — Йосиф Ладан. Саме він і забезпечує сестру їжею та медикаментами, постійно навідує її та допомагає. Однак, забрати її до себе не може, а тому жінка щодня наражається на небезпеку у власному домі.
— Ми вже багато років звертаємося за допомогою до місцевої влади, маємо велику кількість документів, які підтверджують, що мешкати у такому будинку не те, що неможливо, а — небезпечно, — переконує Йосип Ладан. — Однак, усі рішення так і залишаються на папері, а жодна обіцянка чиновників досі не виконана. Тим часом із кожним роком будинок зазнає нових руйнувань. Так, у 2004 році його добряче “пошарпав” несподіваний дощ із вітром, який тоді наробив чимало лиха у кількох селах нашого району. Відремонтувати все власними силами не вдавалося. А тому звернулися до районної ради. Нам виділили 3 тис. гривень, за які вдалося закупити будівельні матеріали на ремонт даху. Фактично, це була єдина більш-менш суттєва допомога за всі ці роки.
Уже тоді Йосип Ладан наголошував на недоречності такого ремонту. Адже трохи підлатана покрівля — ще не ознака добротного житла. Проте, виділити гроші на будівництво невеличкої, бодай однокімнатної, хатини райрада відмовилася.
Не допомогла влада і після стихії 24-27 липня 2008 року. Як компенсацію за пошкоджене проливними дощами помешкання, Марія Ладан отримала 900 гривень (замість обіцяних 6000 гривень. – Авт.). Численні звернення з приводу того, що це — надто мала сума, закінчувалися черговим актом обстеження сільською радою чи районною комісією. Проте, фінансових змін так і не відбулося.
Натомість сьогодні існує загроза, що будинок впаде у будь-який час. Покрівлю у ньому вже підтримують кілька дерев’яних підпорок. Якщо їх забрати, дах не встоїть. Сама хата добряче перекосилася, через що двері у ній відкриваються тільки частково. Через відсутність димаря немає змоги користуватися пічкою, адже увесь дим залишається всередині хатини. Описати внутрішній стан житла — ще важче: все обдерте та вкрите грибком, стіни у тріщинах, а до вікон і дверей й узагалі страшно торкатися.
Будову розпочали за позичені гроші
Минулого року будівництво нового помешкання для сестри Йосип Ладан таки розпочав. Гроші — позичив.
— У черговий раз звертаючись до перших осіб району, я заручився обіцянкою, що з будівництвом таки допоможуть, — каже Йосип Ладан. — Мені порадили позичити гроші і не відкладати справу. А повертати борги можна буде після того, як район виділить обіцяні кошти. Я — повірив! Оскільки позичити було ні у кого, а кредит пенсіонеру банк давати не хотів, я втягнув у цю справу свого швагра, який спеціально приїхав із Києва та оформив кредит на себе. Так ми взяли у банку 5 тис. гривень. За ці гроші вдалося купити блоки та цемент для будівництва.
Нову хатину почали будувати близько півроку тому. За проектом це має бути невеличка кімнатка з коридором без жодних витребеньок та особливих зручностей. До цієї зими стіни вже були зведені. Однак, грошей на закінчення робіт немає. Більше того — у банку росте борг по кредиту. І хоча Марія Ладан щомісяця віддає по 300 гривень зі своєї пенсії (приблизно стільки ж залишає собі на життя. — Авт.), повністю розрахуватися з банком такими темпами їй вдасться не скоро.
— Ми просто у відчаї, — ділиться Йосип Ладан. — Уже не знаємо, куди і до кого звертатися за допомогою. Районна влада рекомендує відвезти сестру у будинок перестарілих. Однак, там її не приймають, стверджуючи, що вона — інфекційно хвора. Залишати у такому стані сестру я не можу. Забрати її також нікуди. А після того, як вона перестала ходити, ситуація ще більше ускладнилася. Після лікарні її тимчасово забрав до себе племінник. Однак, у його прибудові місця також обмаль. Тож, сам він нині змушений жити у сусідів.
Між тим, стверджує голова районної ради Василь Прокопів, район не залишиться осторонь від цієї проблеми. Єдина затримка сьогодні — відсутність бюджету.
— Нам добре відомо про цю ситуацію і ми обов’язково будемо її якось вирішувати, — переконує Василь Прокопів. — На сьогодні є два механізми. Так, свого часу ми приймали рішення, згідно з яким, кожен депутат районної ради може раз у рік на власний розсуд виділити 300 гривень допомоги тим, хто її потребує. Якщо врахувати, що ми маємо 84 депутати, то сума виходить немала. Інший механізм передбачено для людини, яка хворіє. Тоді ми можемо виділяти гроші через спеціальну комісію у розмірі приблизно 1000 гривень. У даному випадку підходять обидва ці механізми. Проте, сьогодні все впирається у відсутність бюджету. Як тільки його приймуть, можна буде розглядати це питання. До того — ми безсилі. Однак, без допомоги цю сім’ю ми не залишимо.