Над створенням експозиції працювали: автор і керівник проекту, голова Київської організації товариства “Меморіал” ім. В. Стуса Роман Круцик та член Київської організації товариства “Меморіал” ім. В. Стуса, заступник керівника проекту Сергій Жовтий. Сама музейна експозиція “Народна війна” — це результат більш ніж дворічної праці науковців у державних та галузевих архівах СБУ вісімнадцяти областей України. Було опрацьовано понад 350 фондів і біля 1,5 тис. архівних справ. Експозиція містить велику кількість фотодокументів, багато з яких представлені вперше. За виявленими архівними матеріалами авторами вперше виведені статистичні дані про кількість селянських збройних повстань у всіх тогочасних дев’яти губерніях та в Україні загалом, кількість відомих та невідомих повстанських загонів, підпільних антибільшовицьких організацій і їх осередків, антибільшовицьких загонів самооборони та стихійних виступів селян проти комуністичної окупаційної влади.
На думку кандидата історичних наук Івана Патриляка, наразі в Україні з уст політиків та експертів нерідко можна почути вже майже класичну фразу про те, що сучасна незалежність дісталася нашому народові випадково, внаслідок збігу певних геополітичних обставин, що вона не була результатом тривалого прагнення нації до визволення. Більш “поблажливі” аналітики вказують на те, що боротьба і прагнення до незалежності були, але вони мали чітко окреслену регіональну забарвленість. Мовляв, — незалежності бажало і за неї боролося винятково населення Західної України та “жменька” зі Сходу. На доказ такої думки свідчать факти діяльності УПА і збройного підпілля ОУН, яке відбувалося, головним чином, на території західноукраїнських областей. При цьому, на жаль, нічого не згадано про неймовірно потужний національний і соціальний рух, який прокотився Великою Україною у 1917–1932 роках, й про те, наскільки сильно його боялися більшовицькі окупанти.
Екскурс кількома десятками стендів “Народної війни” зробив олова Калуської міської організації партії “Свобода” Василь Романович.
— Уже у 1919–1920 роках проти більшовиків зі зброєю у руках виступило в Україні у різний час і у різних місцях понад 1 млн. повстанців, які убили 140 тис. червоноармійців, чекістів і комуністів, грабіжників із продзагонів. Придушуючи ці виступи, ЧК, за офіційними даними, знищила в Україні майже 400 тис. осіб. Щоб утримати Україну в 1920–1924 роках, довелося сконцентрувати понад 1,2 млн. військ, спровокувати голод і навіть удатися до так званої політики непу, — зазначив Василь Романович.
Проте, вже у 1928-1932 роках боротьба розгорталася з новою силою. Лише від 20 лютого до 2 квітня 1930 році в УССР відбулося 1,7 тис. повстань. Налякані особливим розмахом повстань Політбюро ЦК ВКП(б) постановило пришвидшити депортацію з регіону родин “куркулів”, “посилити” прикордонні округи військами, “чекістами”. Завдяки заходам безпеки окупантам удалося придушити більшість повстань, але вже з осені 1930 року починається формування нових повстанських загонів, які вже на кінець 1932 року охоплювали 67 районів УССР. Цей збройний рух був настільки потужним, що лише шляхом штучного голоду-геноциду окупаційній російсько-більшовицькій владі вдалося зламати опір українського селянства на Великій Україні. Активних учасників повстань убивали або виселяли. Їхніх родичів та односельчан винищували голодом, а тих, хто вижив, змусили назавжди забути правду і називати повстанців “бандитами”, передаючи брехню наступним поколінням. Ця виставка покликана донести до людей правду про героїчну боротьбу українського народу у 1917–1933 роках ХХ століття за свободу і незалежність.