Калушанин Мирослав Фринсько та його швагро із Самбора Михайло Партика почали ходити пішки близько десяти років тому: одного разу у телефонній розмові швагро повідомив, що прийде у гості до Калуша пішки. Прийшов — за три дні. Собака, який мандрував із чоловіком, був майже загнаний. Однак, калушанин із витівки родича був у захопленні. Відтак, почав тренуватися, і вже невдовзі з Самбора дійшов додому за два дні. Потім рекорд укотре побили. Довели, що зі львівського містечка до Калуша — всього день ходи.
— Спочатку люди не розуміли захоплення пішою ходою, і сприймали це за дивацтво. Насправді ж ходьба — спорт і активний відпочинок. Ззовні тільки здається, що все — дуже просто: підвівся і пішов. Насправді ж тривала ходьба — величезне навантаження на ноги. Цей спорт вимагає практично щоденних тренувань. Як тільки почав ним займатися, часом і до лікарів звертався, скаржився на те, що ноги постійно набрякали. Щоправда, бувало, що радили звернутися і до інших спеціалістів, — жартує Мирослав Фринсько. — Однак, у тому, щоб багато ходити, немає нічого дивного. Ще, фактично, сто років тому люди ходили по кількадесят кілометрів за сіллю і навіть — хлібом. Тільки тепер усі звикли пересуватися транспортом.
Загалом, ходьба і футбол, і навіть — спільна партійна належність (обидва куми — члени Народного руху України. — Авт.) завели швагрів і далеко за кордон. Дивившись кілька років тому разом футбольний матч між збірними України та Словенії (тоді “наші” — програли. — Авт.), чоловіки зареклися: якщо Україна пройде до фіналу якогось із провідних футбольних чемпіонатів, — підуть підтримати вітчизняних футболістів пішки. За збігом обставин, уже 2008 року Україна потрапила до “мундіалю” у Німеччині. Відтак, чоловіки пішки помандрувати через пів-Європи.
— До Німеччини йшли два тижні. Ночували у готелях. Заразом, пізнавали Європу. Дійшли тільки до кордону з Німеччиною. Надалі добиралися автобусами, адже йти по швидкісних німецьких трасах — заборонено. Пізніше, коли дізналися, що Україна і Польща прийматимуть “Євро-2012”, вирішили поєднати своїм маршрутом головні стадіони обох держав. Оскільки відкриття “Євро-2012” відбудеться у Варшаві, то звідти вирішили розпочати мандрівку, а закінчили — у Києві, адже саме там відбудеться закриття чемпіонату. Мандрували 16 днів. За день долали не менше 50 км. І — несли на спинах великі рюкзаки, — розповів “Вікнам” Мирослав Фринсько.
Мандрівка дала змогу дізнатися чимало цікавого про життя у Європі, а також — порівняти його з життям у нашій державі. Мирослав Фринцко переконує: різниця — разюча. Ті області, які минулого століття раніше опинилися під радянською владою, кардинально відрізняються від західних областей. А різниця між Україною та країнами Європейського Союзу, взагалі, — колосальна.
— Наші люди — працьовиті і здатні пристосовуватися до часто незадовільних умов життя. Адже навіть у невеликих польських селах вулиці — дуже чисті й охайні, у кожному селі — облаштовані школи, заклади відпочинку, крамниці. Обабіч головних магістралей — чимало готелів, де ми і ночували, — ділиться калушанин. — В Україні — зовсім інша ситуація. Буквально, все відразу здається сірим. Повертаючись із Польщі, у Волинській області, ми зійшли з головної магістралі. І — пішли мандрувати “справжньою Україною”. Траплялися села, де не було ні клубу, ні школи, ні крамниці. Просто вразила Житомирщина: такий багатий і красивий край, де люди живуть у великій бідності. У більшості з населених пунктів центральної частини України нічого не змінилося, мабуть, від розпаду Радянського Союзу — навіть пам’ятники Леніну подекуди залишилися! Потішила, мабуть, майже випадкова зустріч в одному із сіл із колегою, з яким разом навчалися в інституті, і не бачилися уже більше двадцяти років.
Однак, Київ зустрів мандрівних швагрів охоче. Одна зі столичних бабусь навіть запропонувала переночувати у неї, подумавши, що вони — європейці.
Загалом, надивившись і навчившись європейського штибу життя, Мирослав Фринсько впевнений: Україні треба рухатися тільки до Заходу. А сам уже думає, як добратися пішки до Африки, хоча Збірна України на тогорічну світову першість до Південноафриканської Республіки — не потрапила. Обіцяє і надалі мандрувати, тільки б лишень українські футболісти потрапляли у світові першості.