Мирослав Сінітович: Перший свій дерев’яний ровер я зробив у другому класі

На Верховинщині у с. Голови живе талановитий хлопчик Мирось, якому вдається поєднувати деревообробне мистецтво із більш витонченим, делікатним і незвичним для хлопчиків – вишиванням та в’язанням.
Переглядів: 617
Мирослав Сінітович. Фото: http://verchovyna.at.ua/

Виводити хрестики на полотні він почав у четвертому класі. Спостерігав, як це роблять мама і тета. Тепер у його вишивальницькому активі чимало серветок і, спільно із сестрою, вишита молитва ”Отче наш”. Цей талант хлопець удосконалює на гуртку вишивання під керівництвом вчителя Марії Сапріянчук.

На знайомство із цим хлопчиком-чарівником, адже його обдарування і вміння перевтілюють світ у казку, журналіст ”Верховинських вістей” потрапила на кораблику із кори. Саме так, адже відкриття незвіданої творчої оази Мирослава Сінітовича із Голов почалося саме з фотографії, на якій був цей умілий витвір. Хлопчик перейшов у сьомий клас, а вже уміє стільки, що не кожен дорослий зможе похвалитися. Дебютним творчим умінням Мирося є робота з деревом.

— Найпершим моїм виробом був дерев’яний ровер, — розповів Мирось. — Дідусь розказував, що вони колись такі робили. А потім — машинки, але я пороздаровував їх своїм братам. Таке зацікавлення в мене з’явилося в першому класі. А ровер зробив, коли був у другому. Ось цей трактор виготовив у п’ятому класі. Кораблики з кори зробив, навчаючись у четвертому класі. Мені допомагала моя перша вчителька Марія Іванівна Зеленська. Важко було працювати із корою берези, бо вона тріскала. Ще більше зацікавлення роботою із деревиною прийшло у п’ятому класі. Далі вдосконалюватися мені допоміг учитель трудового навчання Василь Іванович Сапріянчук. Я виготовив пароплав “Мрія” із дерева, до якого прилаштував іграшкову машинку на дистанційному керуванні, вклавши батарейки, то він сам пливе.

На питання про відпочинок, хлопчик відповів: “Відпочиваю, коли йду до тети допомагати у господарстві: десь ворину прибити, корито відремонтувати…”. А більшість дорослих сприймає подібну роботу як покарання. Тож кому і в кого вчитися? Може, дорослим у дітей, а не навпаки. Хлопчик знаходить час і на катання на велосипеді, й на гру із ровесниками, і на комп’ютер, читання книг та, звичайно, успішне навчання.

Окрім зацікавлення вишиванням та роботою із деревом, Мирось ходить до музиканта Івана Семенюка вчитися гри на скрипці. “А ще дуже люблю танцювати, тільки шкода, що в нас нема відповідної школи чи гуртка”,  – журиться хлопчик.

Також Мирося можна вважати ще й наймолодшим колядником району. Цього Різдва він разом із татом ходив із колядницьким гуртом Василя Арсенійчука.

Крім моральної втіхи від спілкування із Миросем, ви можете отримати й кулінарну, адже хлопчик ще і готує та випікає солодощі. Улюбленим смачним витвором у нього є кекс.

У такому юному віці він — ще й філософ. На запитання журналіста: “На кого ти рівняєшся, від кого вчишся?”. “Від усіх, від кожного беру щось своє”. Ці слова одразу перегукуюся з цитатою Томаса Джеферсона про те, що в кожній людині треба бачити щось гарне і того вчитися. А про різноплановість власної особистості мовить: “То все — від Бога”.