Фото Юрія Барни — Нещодавно до мене прийшла молода пара. Вони збираються одружитися… Вивчають катехізис. Ми ведемо розмову. І яка була моя радість, коли дівчина сказала: «Отче, я неймовірно рада, що саме ви навчаєте мене. 19 років тому ви мене хрестили». Людина народжується двічі: коли вона на руках у батька і матері приймає тайну миропомазання, а другий раз, коли батько і мати випросили у Бога долі… У старі часи існувала така місія, бути сімейним духівником, — розповів ”Вікнам” о. Олександр Марків. — Це духовна особа, яка супроводжувала людину від її народження впродовж життя у всіх важливих подіях. В тому бачу свою місію… Найбільша сутність спасіння — це моя жертва, каже Христос. А найбільша жертва українця — в любові один до одного.
Калушани запрошують його на хрестини немовлят, обряд вінчання молодих, заупокійну службу чи освятити оселю, господарство, поблагословити проект. До нього постійно приходять люди, і він знаходить час для кожного, детально аналізує кожну ситуацію, знаходить час вислухати, порадити у всякому випадку.
— Я вчився у Варшаві. Був не раз у Болгарії. Не раз запрошений до Америки, Канади. Планував якраз на своє 20-річчя свячень поїхати на Святу землю, але там зараз неспокійно, і не зміг. Маю намір, і думаю, що його здійсню… — каже священик.
Отець Олександр пригадує своє дитинство. Він народився 20 січня 1962 року в селищі Наркевичі:
— Я народився у інтелігентній сім’ї, батько був головним бухгалтером у будівельній організації. За п’ять місяців ми переїхали у місто Дунаївці. Навчався у школі, потім закінчив будівельний технікум. Отримав вищу будівельну освіту. У 1983-85 роках служив у війську, у спецгрупі радянської армії. Після завершення служби у війську працював на розробках нафти і газу Західного Сибуру — старий Уренгой, Вадим…
Цей період життя — дуже важливий для священика. Він познайомився із людьми, які зберегли первісні вірування. Це було дуже важливо для усвідомлення суті християнства.
Місцеві жителі — ямалці. Вони ведуть кочовий спосіб життя. Кочують разом із оленями. Вони вірять у сонце, у вітер, в сукупність природи, у щось… Але вони не кажуть, що це Бог. Весь Сибір це для них — рідний дім.
Одружився Олександр Марків у Сибіру на землячці. Народилися сини — Олександр і Юрій. У 1991 році приїхав у Голинь, на батьківщину дружини Романни. Вступив до Івано-Франківської духовної семінарії. У 1994 році о. Олександр служив першу службу у Калуші. Потім вчився на відділі теології у Варшаві. Отримав ступінь магістра.
— Син Олександр зі мною служить у церкві. Син Юрій — навчається на третьому курсі духовної семінарії в Івано-Франківську. В мене дуже проста батьківська позиція: я ніколи не змушую. Найкраща позиція батьків — приклад свого життя. Дитина бачить вас: як ви живете, як працюєте, як любите свою працю, — розповів «Вікнам» о. Олександр. — Дитина тоді закохується у це. Невідомо, як талант мами передається дитині. Я ніколи не змушував. Вони бачили, що тато молиться, мама молиться. І самі молилися. Син закінчував Голинську школу із «золотою медаллю». Я кажу: «Синочку, можеш іти вчитися куди хочеш». «Ні, тату, я хочу піти твоєю дорогою». Тоді сталося, як сталося, він поїхав, вступив до духовної академії. Вже закінчив магістратуру. Восени буде складати іспити на священниче свячення. Мою дорогу буде проторювати молодий священик. Коло замкнулося.
Отця Олександра Марківа із визначним ювілеєм вітають Товариство політв’язнів і репресованих, Союз українок, громадська організація парафіян церкви Святого архистратига Михаїла. Вдячні парафіяни бажають йому натхнення і терпіння на своєму шляху.