У себе в соцмережах школяр нічого не пише, лише читає переписку бойовиків | Фото: report.if.ua Андрію – 13. Його обличчя ви не побачити заради безпеки хлопця. Зате почуєте його історію. Цей школяр знає все, про що пишуть бойовики, – їхні секретні дані, цифри, навіть плани, повідомляють “Вікна” з посиланням на Репортер.
Оксана тримає папку, а в ній – списки українських полонених, каже, їх там три тисячі, хлопці з усієї України. Ці папери жінка нікому не показує. Щоправда, возила їх у Київ, кому – не каже. Чи шукають там, не знає, а сама завдяки цим спискам за пару місяців відшукала приблизно 1500 полонених.
«Те, що він знайшов, – це просто нереально дістати, – каже мама юного хакера, – це все одно, що залізти до Захарченка в сейф».
Комп’ютерні здібності в Андрія проявилися ще в ранньому дитинстві. З чотирьох років він від комп’ютера майже не відходив. Нині школяр зламує сайти сепаратистів, їхню пошту та вичитує все, про що там пишуть. Якщо не виходить зламати, то скачує потрібні програми, а якщо вже й так не йде – створює програми сам і все одно ламає.
Якось Оксана попросила сина допомогти їй знайти хоча б когось із полонених. Над поштою бойовиків Андрій просидів декілька годин. Але те, що їй розшукав син, Оксана побачити не очікувала.
«Я була на кухні, він мене закликав, то я, як побачила те все, страшенно перелякалася, кажу, ти що здурів, сину, нас вб’ють! – розповідає жінка. – Та добре, що я бігом підключила принтер, усе надрукувала, а потім усе вимкнула». Каже, була там і карта бойових дій, однак її роздрукувати Оксана побоялася.
Комп’ютер включили лише через тиждень. «Контакт» хлопця був зламаний. Телефон Оксани, підключений до соцмережі, прослуховувався.
Зараз за комп’ютером Андрій уже не сидить, бо після того випадку комп несправний. Двічі носили в ремонт, то там не те, що віруси були – майстер узагалі не міг пояснити, що з комп’ютером.
«Віруси чіпляють, бо намагаються мене вирахувати, – пояснює хлопець. – Але знайти мене їм буде важко, там багато захисних програм». Та й у себе в соцмережах школяр нічого не пише, лише читає переписку бойовиків. Каже, вони часто пишуть про те, де ховають українських військових – іноді живих, та частіше мертвих.
Більшість друзів Андрія у соцмережі – росіяни. І це не від великої дружби, а так треба для справи.
«Я кидаю їм наживку, ніби щось знаю про українських військових, вони починають між собою переписуватися, тоді я зламую їхні сторінки і вичитую секретну інформацію», – розповідає школяр. Раз навіть дістався до телефонів сепаратистів, читав їхні повідомлення. Так Андрій дізнався, що з полону ДНР втекли 15 українців, а бойовики по гарячих слідах їх наздоганяли. «Але я думаю, що їх уже вбили», – каже школяр.
Андрій зізнається, що розказує мамі не все, бо інакше вона йому навіть підходити до комп’ютера не дозволить.
Нині люди вже самі дзвонять до Оксани, просять знайти рідних, знайомих. І на власному рахунку в неї семеро знайдених людей, це бійці з різних куточків України, один із Франківська. Вона сама веде переговори з сепаратистами, домовляється. А забирати хлопців з полону їй допомагають волонтери, франківські та луганські «афганці».
Вміння сина Оксану і тішать, і лякають, переживає, каже, це дуже небезпечно. А сам Андрій трохи ображається на те, що інші не вірять, ніби він може таке робити та й дякують за це лише мамі. Оксана розповідає, що син скоро, нарешті, отримає свою першу подяку від держави за допомогу в пошуку полонених і зниклих безвісти. Родина вже чекає гостей із Києва…
«Мені треба сильніший комп’ютер, тоді я міг би зробити значно більше», – впевнено говорить Андрій.
