загрузка...

Герой “Небесної сотні” Богдан Калиняк: “Якщо не відстоїмо цього разу, то, мабуть, вже ніколи”. ФОТО

Родина Калиняків. Богдан жив за життєвим принципом «Якщо людина потребує допомоги, то як їй не допомогти?»


Герой “Небесної сотні” Богдан Калиняк: “Якщо не відстоїмо цього разу, то, мабуть, вже ніколи”. ФОТО

Дата публікації: 2016.02.20 | Коментарів: 0 | Переглядів: 3406

Герої Небесної сотні повстали проти насилля та несправедливості, за свободу і за власну державу. 18-20 лютого українці вшановують їхню пам'ять та особистий подвиг кожного – вони віддали найцінніше – своє життя заради нової України.

Богдан Калиняк, 52 роки (Коломия). Серце перестало битися 28 січня 2014 року.

Надворі стояв радянський повоєнний час. 16-річний хлопець разом зі своїм товаришем у селі Велика Кам’янка вивішують синьо-жовтий прапор. Уночі одного хлопчика розстрілюють, іншому вдається втекти. Усе ж кару доводиться відбувати… в Сибіру, де він пробув довгих 8 років. Згодом свій визвольний бойовий дух вже дорослий чоловік передасть онукові Богданові Калиняку, що свого часу поляже за мир та спокій Батьківщини і навіки закарбує пам’ять про себе у серці кожного українця, пише “Дзеркало Коломиї”.

Дитинство малого Богданчика можна назвати щасливим. Матір шила одежу, батько був електриком у Великій Кам’янці. Своїх сина та дочку виховували порядними людьми. Життя в селі вимагало постійної рутинної роботи на пасовищі і городі.

Понад усе любив коней, з ними проводив не один вечір. «Тато часто розповідав, як будучи ще дітьми годинами могли слухали оповідки дідуся. Він мав дуже добру пам’ять, розповідав усе детально, як бабусю вивозили в Сибір, викидали речі просто в сніг, а односельці збирали. Колись нашу родину переслідували за проукраїнське волевиявлення, назвали куркулями», – розповідає дочка Ірина.

Дружба відігравала велику роль у житті Богдана Калиняка, про це говорять зараз мало не щодня. Жив за життєвим принципом «Якщо людина потребує допомоги, то як їй не допомогти?».



Навчався чоловік у Коломийському політехнічному коледжі, проходив практику в Золочеві та Києві, проте жодне велике місто так і не полонило молодого чоловіка, і він повернувся до Коломиї та розпочав працювати слюсарем-ремонтником на «Сільмаші». «Сильний спеціаліст, професійний, завжди рвався до чогось досі йому незнаного. Цінували за те, що був Людиною з великої літери, міг безкорисливо допомогти», – таким залишився Богдан у спогадах колег.

Якщо розповідати про усі чесноти Богдана, першою і найяскравішою буде його любов до сім’ї. Діти запевняють, що стосунки батька і матері були без перебільшення ідеальними. Познайомилися чоловік і жінка на «Сільмаші», після чого Богданові вистачило декілька місяців, аби зрозуміти, що це жінка його серця. Протягом усього подружнього життя дружина почувалася, як за кам’яною стіною.

Богдан мав «легку руку», якою підштовхував людей до рішучих дій. Зараз вони часто промовляють: «Якби не Богдан, я б цього не мав!».

Саме цю рису успадкувала донька, вона пишається тим, що перейняла татів характер. Богдан був зайнятою людиною, робив по декілька справ на день, і що найцікавіше, якість від цього не страждала. Захоплювався технікою. Цікавився фізикою та математикою. У домашній бібліотеці ніколи не припадали пилюкою книжки фрезерної чи токарської справи. Оскільки робота з технікою вимагає надмірної спостережливості, Богдан досліджував усе самотужки.

Нові знання у технічній справі порівнював з підкоренням Говерли. «Біля техніки я відпочиваю тілом та душею», – згадують його слова. Згодом передав свої знання синові, адже часто повторював, що він – його продовження, тож повинен вести сімейний бізнес. Богдан відкрив власний магазин побутової техніки, до роботи ставився дуже відповідально.

Він зумів звести для своєї сім’ї будинок, виростити сад. Вірив, що кожна велика справа починається з себе.

Стабільно раз в два роки викликав рейд, дві машини з шутром, і разом з дружиною, сусідкою «латали» дороги.

Працював у Польщі, Німеччині, Голландії. Прагнув хорошого життя в рідній країні, казав, що кожен має починати з себе: робити порядок як на подвір’ї, так і в душі, поважати старших, знати історію

Мешканці Коломиї часто запитують: чому Богдан, будучи небідною людиною, маючи власний бізнес, поїхав на Майдан? Мовляв, що його не влаштовувало в житті, що чоловік зважився на такий відчайдушний крок?

Туди він з’їздив двічі. Калиняки пригадують, як ящиками передавали харчі, дрова для обігріву тощо. Сам же Герой України дуже переймався подіями у столиці. Три тижні сім’я стримувала його пориви, все ж одного дня, прийшовши з магазину, промовив: «Через 2 години автобус вирушає на Майдан, я їду!».

«Він телефонував нам часто, практично щодня. І щоразу, як ми запитували, чи не змерз, не голодний, чи виспаний, завжди відповідав однаково: «Все добре!» Дзвонив з Майдану, аби передати той дух. Увесь революційний час на Майдані хтось стояв із нашої родини», – пригадує Ірина Калиняк.

Повернувшись після першої поїздки до рідної Коломиї, Богдан мав рішучий настрій і порожню банківську карточку. Через декілька місяців до родини підійде чоловік і скаже, що хотів подякувати Богданові за те, що той купив йому куртку. Богдан часто повторював слова з Біблії: «Потрібно так давати, щоб права рука не знала, що робить ліва» Так і робив, допомагав без похвали і не для «галочки». Харчувався та ночував у наметовому містечку коломийської 14 сотні і, як розповідав рідним, жив, наче в рідному місті. Майданівські побратими стверджують, що спав Богдан Калиняк дуже мало, часто чули дзвінок його будильника, після чого чоловік вперто вставав і йшов на чергування.

Майбутній Герой України дав інтерв’ю «НТК», в якому сказав такі слова: «Якщо не відстоїмо цього разу, то, мабуть, вже ніколи».

26 січня Богдан повернувся додому хворим. Двічі активіст Євромайдану потрапляв під водомети. Згодом товариші розповідали, що поливали не водою, а якось мастикою, бо куртка Богдана сохла дві доби, проте так і не висохла.

«Ми могли тільки сподіватися на краще, ми справді вірили. Тато приїхав дуже хворим, кашляв, температура піднялася висока. Я медичний працівник, трохи підлікувала його. Питалися: змерз? – Ні, та й годі. Тоді відвезли у франківську лікарню. У вівторок зранку мама пакувала ще йому їжу, в той час, як він вже був на небесах. Сказати, що це було раптово – нічого не сказати...».

Для родичів та друзів це був справжній шок, адже сам Богдан рідко хворів, а коли все ж занедужував, то лікувався тільки рослинними ліками. Більше того, всі чоловіки по лінії Калиняків були довгожителями...

Усе ж минають роки після смерті чоловіка, батька і дідуся. Приходять до обійстя Калиняків люди, які розповідають нові історії про революціонера, вони дякують йому за тихий патріотизм, відвагу і мужність. Внучка Аліна малює дідусеві малюнки, передає їх на могилу. До Ірини батько нерідко приходить у снах, просить про одне: допомогти пережити нещастя матері.

загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: