Ігорю Магновському вдалося потрапити всередину прикарпатських копалень З молодих невисоких Карпатських гір, що знаходилися тоді на 20-30 км південно-західніше, збігали численні ріки, які при впадінні в море-лагуну створили алювіальний конус виносу. На цих дельтах та берегах лагун утворилися великі заплавні ліси та зарослі рослинністю болота, у якому з часом утворився потужний пласт торфу. Він, під тиском перекриваючих осадків, перетворювався на буре вугілля. Внаслідок постійних коливань земної поверхні така екосистема пару разів виникала та відмирала. Так утворилися декілька пластів вугілля, що залягають на різній глибині в Коломийському (Ковалівка-Мишин) та Снятинському (Джурів-Новоселиця) районах, йдеться у блозі Ігоря Магновського, який вирішив дослідити вугільні копальні Прикарпаття, пишуть ”Вікна”.
У селі Джурів Снятинського району він навідався до місцевого краєзнавця Мирослава Атаманюка , дім якого знаходиться за декількасот метрів від входу до підземель. Саме йому належить дослідження шахтарської справи та копалень у цьому регіоні.
”Від нього дізнаємося про місцезнаходження та сучасний стан копалень. До нашого часу збереглися 2 похильні — Хрущева похильня і Бруснева похильня. В другій обвалилися входи і попасти в середину наразі неможливо. В цікавій розмові час швидко спливає, але нам не терпиться відправитися на розвідку, тому прощаємося”, — йдеться у блозі.
”Спершу вирушаємо на пошуки Брусневої похильні. Вона розташована у лісі навпроти села в урочищі Брусні. Для цього спершу потрібно перейти річку Рибниця, моста тут вже давно не існує... Ці пагорби порослі лісом — можуть бути пронизані підземеллями як швейцарський сир, точно відомо про 2 штольні, але можливо в середині ще збереглися штреки і крешляги інших шахт, яких тут було безліч. Підділля — так називається рівнина між Рибницею і Джурівським лісом”, — пишуть дослідники, яким під час пошуків довелося відкопувати один із входів до Брусневої похильні, який останнім часом використовували хіба що борсуки.
Трохи роботи — і прохід таки вдалося відкрити. Всюди було чути сильний характерний звіриний запах. Та на стінах вдалося знайти безліч записів попередніх відвідувачів — 1978 рік, 1968, 1961, 1957 і навіть 1911-ий.
”Наразі нікому зі старожилів невідомо, хто копав ці тунелі, кому належала ця похильня. Відомо лише, що вона дуже стара, ще з Австро-Угорського періоду. Також тут знаходилася криївка воїнів УПА, з нею пов’язана трагічна історія загибелі вояка під псевдонімом “Мандрівник”... Розказують, що раніше цими тунелями можна було пройти під пагорбом і вийти з іншої сторони, а це 300 м по прямій. У минулому столітті ніби ще був вхід з іншої сторони, це інтригує нас найбільше”, — йдеться в описі мандрівника.
Середня висота головного штреку Брусневої похильні — близько 85 см, але оцінити реальну висоту важко.
Ігорю Магновському таки вдалося потрапити всередину штольні, яка виявилася доволі цікавою. Але, пройшовши шість метрів, чоловікові ставало все важче дихати. Тож, йому доводилося шукати інші входи та мандрувати іншими тунелями.
”Так копали, пролазили, а потім ще і топозйомили аж до пізньої ночі, лише зрідка вилазили на поверхню”, — описує він, додаючи, що у штольні вони навіть заночували.
”Періодично заражені мухи сідали на нас, а з грибів-кордицепсів скапувала волога і ми жартували з того, чи проснемося зранку із пророслими з тіла грибами-паразитами”, — додає він.
Наступного дня він дістався іншої копальні — Хрущевої похильні, вхід до якої знаходиться в пагорбі зі сторони Підділля. Вона дещо об’ємніша та більша, сумарна довжина складає близько 180 м. В ній є два разгалуження і так само закиданих під верх породою. Про цю похильню відомо вже значно більше. Копалася вона у 1944-1960 роках під керівництвом звичайного сільського газди Василя Андрійовича Хруща. Звичайними лопатами копати пісковик не вдавалося того дряпали стіни кільгофами, створюючи глибокі шрами-ребра, від цього і пішла назва “шрамати”. Пошрамлені стіни — характерна риса цих копалень. Пласт виявився надто вгорі і шахтарям прийшлося копати похильню справді “похилою”. За зміну тоді видобували не більше 5-6 центнерів вугілля. Після трагічного випадку у 1957році на сусідній шахті, такий приватний вуглевидобуток у Джурові та регіоні почав припинятися. А згодом за нерентабельністю ліквідували і “націоналізовані” шахти біля Коломиї. Так припинилася історія добування бурого вугілля на Прикарпатті.
”Повернулися додому аж на третій день. Після копалень я знову навідувався до Мирослава Степановича і ми разом ламали голову над тим, для чого і як засипали ходи в похильнях. В селі ще живуть шахтарі які працювали в копальнях. Можливо, нам ще вдасться “витягнути з них слово”, — сподівається блогер.
Він зазначає, шо наразі похильні с.Джурів — це чудовий об’єкт для геологічного туризму на Прикарпатті. Поїздку сюди можна об’єднати, наприклад, з дослідженням “стану” шахт у с.Ковалівка та с.Мишин Коломийського району.