За словами Ростислава, найбільш небезпечний момент — захід і вихід з позицій. Фото: скрін із відео Тут, на Куп’янському напрямку, у складі 108 окремого гірсько-штурмового батальйону воює калушанин Ростислав Когут на позивний "Логіст". Піхотинець розповів журналістам про будні на передових позиціях, інформують "Вікна" з посиланням на
За словами Ростислава, найбільш небезпечний момент — захід і вихід з позицій:
"Нам треба перебігти якось дорогу, без палєва. Бо там знизу воно все прострілюється, на нас наводиться міномет 120-тка і він нам трохи тут погоди робить".
Поки військові повертаються з позицій, росіяни відкривають по них вогонь. Перебіжками вдається дістатися до укриття.
"Сьогодні ще пташки (дрони, — Ред.) не літають, слава Богу. А якби пташки літали — ой...", — каже Ростислав.
Укриття — це невелика нора, розрахована максимум на трьох осіб. Зараз тут набилося восьмеро людей. Бліндаж накритий тонкими соснами, які не витримали ударів артилерії: зі стелі крапає холодна вода, стіни обсипаються, пісок лізе за комір, холод пробирає до кісток.
"Раз-два на день вони пробують, є спроби штурму, але чогось масового не було, броню не тягнуть. Броня в тилу катається. Вони наступають тим ресурсом, чого в них найбільше, — людей. Стануть десь за горбом і насипають", — розповідає Ростислав.
Упродовж доби російські армійці безперебійно вели вогонь із артилерії. Військові ЗСУ пояснюють, що обстрілюють для того, аби у них не було змоги закріпитися та поміняти особовий склад. До того ж це — психологічний тиск, і він добряче втомлює піхоту. Ризик, що снаряд ось-ось поцілить у бліндаж, збільшується щоразу, як чути постріл із гармати.
Детальніше — у сюжеті
