Історія стосунків з владою почалася у жовтні 1995 року, коли Галина Юртаєва, маючи на той час п’ятеро дітей, захотіла стати на квартирну чергу.
— Нам довелось чекати більше місяця після подання заяви, щоб чиновники дали відповідь: заслуговуємо ми квартирної черги (не самої квартири!) чи ні, — згадує берегиня сімейного вогнища Юртаєвих Галина. — Тоді міський голова (а ним був Роман Сушко) пообіцяв мені квартиру, але попросив почекати два роки. Не отримала я квартири ні через два, ні через сім років, коли міським головою був Степан Різник. За цей час довелося навіть чути образливі слова на рахунок народження мною стількох дітей і відповідно відповідати.
Діти в родині Юртаєвих — це радість і втіха. Галина і Олександр — віруючі люди, тому у скрутних життєвих ситуаціях згадують слова з Біблії: „Мої діти осміяні не будуть”, і вперто відстоюють свої законні конституційні права мати житло, бо назвати житлом однокімнатну квартирку у гуртожитку сімейного типу, що на вул. Січових Стрільців (житловою площею 17,5 м2) не можна.
Надія ніколи не вмирає
Понад 10 листів-відписок має сім’я Юртаєвих від влади різних рівнів (починаючи від міської і включно з Адміністрацією Президента і Комітетом Верховної Ради з питань охорони материнства і дитинства). Різними словами, але Юртаєвим вказують на їхнє місце у цьому жорстокому світі, де твоє соціальне становище і посада вищі за поняття совісті, моралі, справедливості: кошти на будівництво відсутні, поліпшення житлових умов можливе при наявності вільного житлового приміщення та в порядку черги. Останню таку відповідь Галина та Олександр отримали 11 листопада минулого року за підписом заступника міського голови з комунальних питань Миколи Масляка.
— І це після того, як я у вересні побувала на прийомі у міського голови Романа Сушка, — каже Галина Юртаєва, — і він мене запевнив: „Я мушу це зробити!”. Після такої теплої розмови я летіла додому, як на крилах, а опинившись на порозі нашої квартири просто кричала від радості: „Саша! Нам дадуть квартиру!”.
Але сподівання восьми калушан були вкотре поховані…
Крім цього, з чергової відписки Юртаєви зробили несподіване прикре відкриття: вони в квартирній черзі не те, що не посунулись вгору, а… опустились на чотири сходинки нижче з часу останньої відповіді у лютому 2001 року за підписом С.Різника! Микола Масляк поінформував, що сім’я Юртаєвих перебуває на 485-му місці пільгової черги. І це в той час, коли у лютому 2001 року вони були 481-ими! Мабуть, комусь пільгова черга необхідніша, ніж Юртаєвим?
Ще про одну свою надію, якій не судилося здійснитися, згадала Галина. У жовтні 1999 року спеціальна комісія міськвиконкому визнала, що як виняток, зважаючи на те, що родина не тільки велика, а й благополучна і з метою створення належних умов для виховання шістьох дітей необхідно виділити родині Юртаєвих 4-кімнатну квартиру у недобудованому будинку на вул. Будівельників. Коли Галина і Олександр оглянули цей „недобудований” будинок, то вкотре отримали удар долі: ця так звана квартира була розбомблена, без опалення, без кухні з ванною, поряд були туалети, внизу — гнилі підвали… Цей колишній гуртожиток досі не заселений.
Каміння б уже кричало, а серця чиновників…
Тільки віра рятує Юртаєвих у нашому бездуховному і бездушному світі. Тепло і затишок підтримує в родині невиправний оптиміст Галина — випускниця Московського художнього університету за спеціальністю „художник-пейзажист”. Олександр, зварювальник Калуської ТЕЦ, незважаючи на свої 26 років, вже пережив інфаркт, часто хворіє і перебуває на лікарняних. А ще ж треба поставити на ноги дітей — 4-річну Олександру, яку любовно називають Елсі, 7-річних Глорію і Лідію, 8-річного Єремійка, 16-річного Євгена. 18-річна красуня Жанна навчається у Київському університеті міжнародних відносин і мріє стати дипломатом, а точніше — консулом у Чеській республіці: надто вже романтично розповідає про цю країну улюблений викладач. В оплаті за навчання допомагає бабуся, яка працює у США. Що б робили Юртаєви без неї? Тішаться Галина і Олександр за малого Єремійка, якого недавно вибрали старостою класу, і за Євгена, який обрав професію повара-офіціанта у ВПУ-7, і за Глорію (в перекладі — „слава Божа”), яка любить танці і малювання, і… продовжують тулитися у кімнатці, де ліжко, диван і двоярусне ліжко! Самі батьки продовжують спати на… кухні.
Чого тільки не радили Юртаєвим знайомі, щоб отримати квартиру: їхати до мами народного депутата у Рогатин, захопити з дітьми кабінет міського голови і не вступатися звідти, поки не отримають ордер на квартиру… Але такі методи не для цієї родини. Вони вірять у слова Божі: „Як ви не послухаєте, то каміння буде кричати”, але серця чиновників залишаються черствими.
— Повернеться наш міський голова з Арабських Еміратів, піду — нагадаю йому про нас. Може, просто забув? — каже чи то з надією, чи то з відчаю Галина Юртаєва, пригортаючи до себе маленьку Лідію…