Міліція підтасувала непоправне — вищу міру
І досі Євген Полторацький (нині очолює Батьківський комітет „Порятунок”, в який об’єдналися батьки засуджених до смертної кари) переконаний: все вирішив жахливий збіг обставин.
— На свою біду, хлопці знаходились у сусідній квартирі, — згадує Євген Миколайович. — Почувши шум, Кузнєцов вийшов і натрапив на вбивць. Один із злочинців зайшов у квартиру, де були юнаки, і наказав мовчати про побачене, бо інакше вб’ють не тільки їх, але й їхні сім’ї. А побачивши закривавлені руки вбивці, хлопці заціпеніли від жаху. Що ж їм лишалося? Звісно, мовчати.
Правоохоронні органи не змогли або не захотіли знайти справжніх убивць і вирішили відзвітуватися шляхом фальсифікації, зваливши чужу провину на Кузнєцова і Полторацького. При цьому використовували протизаконні та недозволені методи ведення слідства: залякування, знущання і побої, внутрівенні уколи, гіпноз, підсаджування провокаторів, нічні допити — тобто всі відомі раніше сталінські методи, щоб домогтися зізнання.
Кримінальна справа вся наскрізь брехлива і фальшива. В ній безліч нісенітниць і суперечностей. Наприклад, перший протокол допиту в справі взагалі безглуздий. Кузнєцов спочатку ніби зізнається, що сам убив всіх чотирьох осіб: Гомоная, потім його дружину, потім дітей. Коли слідчі збагнули, що це виглядає фантастично (тим більше, що й мотивів для вбивства ніяких не було), щоб 18-річний юнак вагою 48 кг, будучи п’яним, зміг сам убити фізично здорового, психічно неврівноваженого (глухонімого), тверезого чоловіка, а потім ще трьох осіб, то почали городити справу інакше: вигадували події, яких не було, і примушували хлопців зізнаватися в нісенітницях.
Ще задовго до суду працівники Івано-Франківської міліції розподілили нагороди: звання генерала, капітана, двокімнатну квартиру, килими, меблеві набори, грошові премії — все це за «сумлінну працю», звичайно, і «розкриття» вбивства сім’ї Гомонаїв. У той же час факт того, що потерпілий торгував маковою соломкою, було, на думку Євгена Полторацького, навмисно приховано.
— На жаль, у нашій області такий метод ведення слідства був тоді не новий, а навпаки, типовий, — вважає Євген Полторацький. — Для міліції і прокуратури згадане підтасування було справою буденною. Наведу декілька прикладів найгучніших справ: арешт і незаконне утримання колишнього банкіра А. Прута, підполковника, екс-начальника фінансово-економічного відділу УМВС міліції Шкурашівського (півроку тримали в „одиночці”), незаконне засудження двох юнаків І. Вовка і М. Шевченка (спpaвa руйнування хрестів на цвинтарі в смт Бурштин)... Почерк підтасування був однаковий у всіх справах: беруть без доказів вини, садять, знущаються, тиснуть психічно і фізично, погрожують розправою, змушуючи брати вину на себе.
Євген Полторацький написав безліч скарг у різні інстанції: Генеральну прокуратуру України, Верховний суд України, народним депутатам тощо. Його скарги одразу пересилали до Генеральної прокуратури, а звідти щоразу отримував відповіді: підстав для опротестування рішення суду немає. Засуджені вказували на конкретних осіб, котрі вчинили вбивство. Будучи ізольованими один від одного впродовж кількох років, вони ідентично описували події тієї жахливої ночі, та все безрезультатно. Ніхто ні читати, ні вірити, ні тим більше вжити заходів не захотів.
— Отже, висновок один: комусь дуже вигідно захищати вбивць, а свідків знищити, — переконаний наполегливий батько, у якого Борислав — єдиний син. — А доказів вини мого сина в справі досі немає жодних: відбитків пальців, взуття, ножів, котрими було вбито потерпілих…
Євросуд визнав факт тортур в Івано-Франківській тюрмі
Крім усіх поневірянь, „смертникам” забороняли зустрічі з рідними, священиком, перевіряли їхню кореспонденцію, жорстоко поводилися, результатом чого стала спроба самогубства Михайла Кузнєцова у вересні 1998 року. При підтримці і наполяганні батьків Івано-Франківську тюрму 1998 року відвідала комісія Європейського суду з прав людини, куди 6 засуджених „смертників” (в тому числі Полторацький та Кузнєцов) все ж подали свої скарги на нестерпні умови утримання. 29 квітня палата Європейського суду у складі 7 суддів, в тому числі за участю українця Володимира Буткевича, винесла своє рішення: визнано порушення прав засуджених до смертної кари і призначено компенсацію кожному по 2000 євро моральної шкоди, а Полторацькому і Кузнєцову ще й по 1000 євро за витрати.
Майже одноголосно судді визнали у випадку з нашими земляками порушення в Івано-Франківській тюрмі ст. 3 Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод, яка забороняє тортури і проголошує: „Ніхто не може зазнавати тортур, нелюдського або понижуючого гідність відношення або покарання”. Визнано, що засуджені утримувалися в камері „смертників” у нестерпних умовах, а їхні вимоги щодо проведення офіційного розслідування щодо нападів на них у тюрмі не були задоволені. Одноголосно палата Євросуду визнала і порушення ст. 8 та ст. 9 Європейської конвенції, які проголошують право на повагу приватного життя, кореспонденції, свободу думки, совісті та релігії.
Щодо скарги Полторацького та Кузнєцова на побиття тюремними наглядачами у вересні 1998 року, в результаті чого Михайло Кузнєцов вчинив спробу самогубства, то суд визнав, що офіційне розслідування цього випадку було поверхневе і недбале, навіть відсутнє медичне обстеження потерпілих, а влада не виявила ніякого серйозного намагання з’ясувати істину. А утримання засуджених до смертної кари у обмеженому просторі (одиночній камері без природного світла), відсутність щонайменшого людського спілкування (навіть після спроби самогубства) спричинили розумові страждання, пониження їхньої людської гідності. Все ж суд врахував соціально-економічні проблеми України, проблеми тюремної влади щодо виконання законодавства та інструкцій. Але недолік ресурсів, за визнанням Євросуду, не виправдовує умов утримання у тюрмах, нестерпне лікування.
Ще одне підтвердження нестерпних умов утримання засуджених в українських тюрмах не стало сенсацією, але світова спільнота вкотре переконалася: Україні ой як далеко від усталених стандартів людської гідності і прав людини. А понижені у правах українці можуть на прикладі переконатися: розгляд їхніх скарг у Євросуді — це реально.