Капітан поліції Дагласвілля Олівер Фледріч, кавалер Золотої Зірки за мужність повідав наступне. Шефа поліції призначає місцева влада. Вона ж будь-коли може його зняти простим голосуванням. На думку Олівера, США — єдина країна, яка робить таку дурницю.
А шерифа обирає уся громада. Він управляє поліційною структурою на території району, за межами міста. Американці стверджують: „Хто найкращий політик — той і шериф”.
Щороку поліцейські Дагласвілля отримують нові мотоцикли „Харлей Девідсон” в обмін на… старі. І цілком безкоштовно. Як з’ясувалося, автомобільна компанія продає мотоцикли, які були у вжитку поліцейських, маючи при цьому ще й зиск, адже їхня вартість більша, ніж у нового! Мати такий мотоцикл у США — престижно. До речі, у відділку Дагласвілля є тільки 1 патрульний, який не потрапляв в аварію. До речі, на мотоциклах тут їздять тільки за плюсової температури.
Звично поліцейські працюють 3 дні на тиждень і стільки ж відпочивають, патрульні — у дві зміни по 12 годин. У оперативних працівників, як і в Україні, питання встановленого робочого часу — відносне. Містечко з 22-ма тисячами жителів постійно патрулюють поліцейські на 10 машинах і 5 мотоциклах.
Частина поліцейських патрулює у школах, де проблемами є наркотики, зброя і… прогули.
Навчання поліцейських в США триває всього півроку і оплачує його сама поліція. До речі, якщо ви поступили на службу у поліцію, то не сплачуєте за свою страховку, бензин, машину. І заробляєте пристойно: від 32 до 45 тисяч доларів на рік. За 2002 рік Олівер заробив 10 тисяч додатково за понаднормову роботу.
Діє тут і освітня програма „Громадська поліційна академія”: впродовж трьох місяців щовівторка штрафники, особливо ті, хто любить, випивши, сідати за кермо, відвідують спеціальні заняття. Зокрема, на симуляторі вони одягають спеціальні окуляри, які відтворюють для очей ефект водія напідпитку. І в таких окулярах водіїв змушують… припаркуватися. Рідко у кого це виходить добре. Така програма має дуже серйозний вплив на порушників.
З Дагласвілля траса простує до самої Атланти. „Коли я виїжджаю на трасу і бачу море машин, — каже Олівер, — то відразу думаю: „Їдуть мої гроші”. Чому, спитаєте? Усе, що вилучає американська поліція (від авто до сотень тисяч незаконних грошей), залишається в її розпорядженні. Зокрема, якраз напередодні нашого візиту у відділок, була затримана машина з двома підстаркуватими дамами, які везли 370 тис. доларів готівки. Коли поліцейський звернувся з простим запитанням: „Чиї це гроші?”, пані поспішили запевнити, що не їхні. Мовляв, їхали, повернули у ресторан поїсти — мабуть, там, на стоянці, хтось і… підкинув. Дивно відмовитися від таких грошей, чи не так? А все просто: за американським законодавством, возити більше кількох тисяч готівки — заборонено.
За таких умов чи мали б проблеми із зарплатою, транспортом, умовами роботи працівники наших відділів міліції? Чи нарікали б ми на те, що вони не хочуть виїжджати на наші виклики? Чи боялися б ми на вулицях, коли вночі місто не патрулює жодна машина? Може, і злочинність падала б тоді не тільки на папері…
Ватикан: коли час зупинився