Однойменна виставка урочисто відкрилася у середу у залі Каплиці Королівського палацу у присутності головного хранителя відділу скульптури Лувру, куратора експозиції Гілем Шерф і міністра культури України Михайла Кулиняка.
На прес-брифінгу, який передував відкриттю у Києві, пан міністр не приховував патріотичного пафосу: “Виставка Пінзеля у Луврі — це прорив українського мистецтва у світовий простір історії мистецтв”.
Очевидно, що про перегляд історії мистецтва після вчорашнього відкриття говорити поки що рано, але цією виставкою Україна безсумнівно зробила прорив у сфері музейного менеджменту та офіційної культурної політики.
Ідею привезти роботи невідомого західному глядачеві (і навіть професіоналові) галицького скульптура Пінзеля, за словами пана Шерфа, приніс у Лувр якийсь французький бізнесмен, який осів у Львові.
Побувавши у 2009 році в ознайомчій поїздці Галичиною, луврські куратори зреагували миттєво, запланувавши виставку художника на другу половину 2012 року.
У процесі підготовки експозиції провідна роль належала директору Львівської національної галереї мистецтв Борису Возницькому, який загинув навесні цього року. Саме руками Бориса Григоровича були врятовані, збережені, вивчені і виставлені роботи майстра барочної скульптури.
Дерев’яні скульптурні ансамблі перебували у жалюгідному стані: більшість були поточені зсередини деревним хробаком і могли розсипатися у будь-який момент. Тому проведення виставки у великому західному музеї — це, перш за все, стратегічне рішення щодо збереження нечисленної спадщини художника.
Гучне ім’я Лувру дозволило підключити значні кошти з державного бюджету і від приватних осіб. Більша частина з витрачених українською стороною 2,5 млн. гривень пішла на реставраційні та консерваційні роботи.
На виставці у Луврі куратори зібрали 27 робіт художника, більшість з яких були надані Музеєм Пінзеля Львівської національної галереї мистецтв. В експозицію увійшли дві ранні роботи майстра — Святий Фелікс з дитиною і невідомий святий, що знаходилися на вівтарі римсько-католицької церкви у Бучачі, чотири сильно пошкоджених ангела-путті з парафіяльної церкви у Городенко, набір з восьми мініатюрних дерев’яних ескізів з колекції Баварського національного музею у Луврі, кілька робіт з майстерні Пінзеля, що продовжувала роботу після смерті художника. (Варто зазначити, що на виставці є і три ангели роботи Пінзеля з Музею мистецтв Прикарпаття. — Ред.).
Кульмінацією виставки передбачувано став найбільш репрезентативний для зрілого майстра скульптурний ансамбль із семи одиниць з церкви у селі Годовиця. За словами куратора, відбір робіт здійснювався спільно з Борисом Возницьким і є рішенням здорового глузду — з невеликої кількості збережених скульптур тільки одиниці мають виставковий вид. Саме вони і склали ядро луврської експозиції.
У виставковому просторі куратор Шерф прагнув відтворити атмосферу галицького храму епохи бароко — фактурні помаранчеві стіни, що імітують поліхромію у Годовицькій церкви, як і експресивні та видовищні скульптури Пінзеля, апелюють до завдань часу — викликати відгук і трепет у сільських парафіян.
Слід зазначити, що про ритуальне минуле залу Каплиці сьогодні свідчить виключно його назва — в іншому це технологічний музейний простір з гіпсокартонними стінами і складною системою освітлення при досить скромних розмірах і невисоких стелях.
У такій конфігурації луврська виставка значно програє постійній експозиції музею Пінзеля у костьолі кларисок, а головною експозиційної приманкою у ній стає чи не вперше відкрите вікно колишньої каплиці.
Крізь нього не тільки відкривається дивовижний краєвид на внутрішній двір Лувру, але і, як дотепно зауважив пан міністр на відкритті, сам художник може спостерігати за тим, яке місце йому відведено у сучасності.
В історії з виставкою Пінзеля важливими, проте, залишаються два моменти. Перше — це ретельний професійний підхід до всього, що відбувається у стінах Лувру. До виставки виданий докладний каталог з низкою статей українських та західних дослідників, які поміщають художника в історичний та мистецтвознавчий контекст.
І друге — це присутність слова “Україна” у назві проекту. У роки життя Пінзеля українська державність розвивалася у дещо інших широтах, у питаннях походження художника, як і художньої школи, дослідники схиляються до німецьких коренів, але ім’я “Пінзель” живе у сучасності виключно завдяки багаторічній послідовній роботі українських музейників.
Виставка Пінзеля у Луврі відкрита до 15 лютого 2013 року. Вхід з квитком на постійну експозицію. Крило Сюллі, 1-ий поверх, зал Каплиці.
Марія ЛАНЬКО, арт-критик, Київ-Париж-Київ
