Якщо раніше про те, що чиновник “грубо” облаяв громадськість, калушани чули тільки по телебаченню, то тепер мають власний приклад.
Наприклад, — мер
30 грудня 2012 року відбулося пленарне засідання сесії Калуської міськради. До порядку денного було включене питання про застосування функціонального коефіцієнта при розрахунку орендної плати за землю ТзОВ “Чисте Прикарпаття”. Питання викликало шквал обурення серед певних депутатів, зокрема, у фракції НРУ. Для схвалення питання не вистачило двох голосів. Депутати просили міського голову поставити питання на повторний розгляд. Проте, мер висловив своє розчарування результатом голосування на загал, й — у вкрай гострій формі.
— Не хочете цю лінію — пішли ви на х…р, вибачте за слово. Не буду я ставити! Я коли був у міністерстві, щоб дали 50% коштів… Він може в інше місто піти, — на цьому слові Ігор Насалик вийшов із сесійної зали.
Щоправда, 10 січня, вже на наступній сесії міськради, Ігор Насалик вибачився перед депутатами за свою поведінку.
— Емоції є у кожного. Якщо людина не має емоцій, то вона вже перебуває у Калуській ЦРЛ — там, де морг. У мене теж є емоції, — пояснив міський голова.
Відтак, Ігор Насалик попросив вибачення у депутатів за те, що послав їх на попередній сесії. Жінок, як з’ясувалося, його “благословення” не стосувалося. Депутати зустріли заяву міського голови оплесками.
Самі “рухівці” проблеми в образливих словах міського голови не побачили.
— Особливої проблеми наша фракція у цьому не побачила. На зборах фракції ми це питання не розглядали. Особливого опору чи вимагати якихось супервибачень не планували. Тим паче, що наразі міський голова — вибачився. Тобто, не зміг опанувати емоцій, однак, добре, що вибачився, — зазначив голова фракції Народного руху України у Калуській міській раді Роман Бігун. — Я переконаний, що основна проблема полягає не у цьому. Вона — у суті питання, яке розглядали. Спочатку всі були згідні на один варіант рішення, а потім він почав декого не влаштовувати. Чому — залишається тільки здогадуватися.
Навіть за попередньої каденції така груба лайка зі сцени зали засідань міськради у ПК “Мінерал” — не лунала. Хоча, у кулуарах “масне” слівце таки можна було почути.
— Одного року (”бюджетна” сесія була саме “на Василя”) ми поїхали вітати депутатів. Оскільки тоді мали суттєві розбіжності у поглядах, між одним із депутатів міської ради і міським головою зав’язалася суперечка. Потім мер послав депутата. Нецензурну лексику траплялося чути і в кулуарах міської ради, у напівофіційній атмосфері. У сесійній залі відбувалися суперечки, розмахували руками, переходили на крик, та і мало до бійок не доходило. При нападках на колег, зокрема, і на жінок-депутатів, я вимагав у міського голови вибачення. Проте, щоб міський голова послав депутатів офіційно — не пригадую, — каже депутат міської ради п’ятого скликання Володимир Іваницький. — Думаю, що цього разу інцидент був викликаний зривом емоцій. Не кожна людина може їх стримати. Проте, згоден, що публічні люди мають більше себе контролювати. А, якщо вже такий інцидент трапився, то обов’язково треба публічно вибачитися. І дуже добре, що міський голова це зрозумів і перепросив за поведінку.
Спокійна реакція представників депкорпусу і громадськості Калуша на відверту і пряму публічну образу — дивує. Приклад показовий не стільки в особистісному плані, скільки — як явище вільного приниження і спокійного реагування на нього.
Скидається на те, що, якби мер не вибачився, всі просто “проковтнули” б образу. Однак, уже сам факт того, що навіть офіційна атмосфера, численне представництво працівників засобів масової інформації, аудіо і відеозапис не стали на заваді міському голові у висловленні емоцій у настільки грубій формі, насторожує.
Лаються не тільки у Калуші
Що стосується лайки із уст міського голови Калуша, то те слово, яке він вжив за мотивами голосування, не є, власне, матюком. Воно є евфемізмом — спрощеним варіантом усім відомого матюка із трьох букв. Однак, оскільки значення слів — ідентичні, то, відповідно, можна говорити про повноцінну образу.
До речі, лайка від представників влади в Україні — вже звична річ. Так, на думку спадає тоді ще перший віце-прем’єр-міністр Микола Азаров, який на засіданні Верховної Ради у грудні 2006 року послав депутатів-опозиціонерів. Наприкінці жовтня минулого року народний депутат України Геннадій Москаль обматюкав журналіста, а у серпні кандидат у депутати Юрій Михальчишин нецензурно наказав чоловікові припинити знімання на камеру його зустрічі з виборцями. Торік у вересні міський голова Харкова Геннадій Кернес облаяв чиновника, пригрозивши йому у разі невиконання обов’язків “помножити його на нуль”.
У кожній мові, наголошують філологи, є слова, які позначають інтимні стосунки між чоловіком і жінкою, і частини тіла, задіяні у цьому процесі. Дивно було б, якби таких слів у мові не було. Проте, суспільство, базоване на розумному світосприйнятті, не допускає їхнього вживання на загал. Вони засмічують мову і вироджують суспільство. У результаті — повертаються негативом для того ж, хто їх вимовив. Тому філологи і психологи вживання ненормативної лексики, зокрема, як матюків, так і їхніх евфемізмів, категорично засуджують. Науковці визнають: така лексика є у кожній мові. Проте, наскільки часто її використовують, служить індикатором духовного здоров’я суспільства.
Наталія Чаплинська, практичний психолог:
— Пояснення того, чому людина вживає ненормативну лексику, схоже до того, чому людина вживає алкоголь чи палить цигарки. Є певні стереотипи, наприклад, стереотип чоловічої мужності, бажання виділитися, — і ці стереотипи набувають популярності. Вживання ненормативної лексики несе у собі великий заряд негативної енергії, часто виправдовують її вживання, нібито, після лайки стає легше. Однак, це виправдання є оманливим. А вживання ненормативної лексики переростає у звичку.
Вживання ненормативної лексики — це хвороба суспільства. Є стереотип, що ці речі присутні тільки на маргінальному рівні. Однак, вони набувають поширення і серед освічених, інтелектуальних груп суспільства, які, навпаки, мали б підвищувати інтелектуальний рівень суспільства, зокрема, і людей, із якими спілкуються.
Коли у суспільстві є проблеми — для їхнього вирішення слід підвищувати рівень духовності. Якщо ми розмовляємо правильно, то ми несемо точну, конкретну інформацію. Якщо вживаємо ненормативну лексику — навпаки. Тому молодим людям, батькам, раджу задуматися: яку інформацію ми несемо молодому поколінню, дітям, адже потім діти копіюватимуть вас. Ненормативними, нецензурними словами послуговуються люди, які не задумуються над тим, як вони формують власні думки. Це свідчить про те, що вони не шанують вух оточуючих, вони не рахуються з тими, які — поруч. Це не є викидом негативної енергії. Це — свідчення того, що людина не вміє керувати своєю думкою та своїми емоціями. Бажання вживати таку лексику приходить у юнацькому віці. Часто це пов’язано з бажанням здаватися більш дорослими. Потім така лексика переходить у звичку.
Реакція оточуючих часто зумовлена тим, що може бути неадекватна реакція особи, якій зробили зауваження. Я часто у громадському транспорті застосовую такий прийом. Коли хтось вживає таку лексику, я звертаюся не до цієї особи, а до пасажирів і водія із запитанням, чи приємно їм таке слухати. Часто звертаюся до чоловіків, можливо, у “маршрутці” вони їдуть із дітьми чи дружинами. То — чому ж ми мовчимо? Таким чином, є шанс зупинити неподобство незензурщини у громадському місці. Тільки гуртом зможемо піднятися проти цього явища. Адже саме загальновживані нецензурні та лайливі слова не є притаманні українській мові. Ця брутальність прийшла до нас зі сходу. А нецензурні слова взагалі мають азіатське походження.
Для того, щоб подолати звичку вживати ненормативну лексику, слід працювати над собою, а ця праця — найважча. Найперше, людині слід пильнувати своєї мови. Для цього можна використовувати, наприклад, диктофон. Послухавши, як ви вживаєте нецензурну лексику, і як це звучить, ви зробите свої висновки. Часто людина, прослухавши запис власної лайки, не йме віри, що вона це могла сказати. По-друге, якщо лайки не вдається уникнути, слід використовувати хоча б підміну нецензурним словам.
По-третє, людина, яка постійно і багато читає, зазвичай, не вдається до нецензурної лексики. І, натомість, людина, яка не читає зовсім або читає дуже мало, часто використовує такі слова.
Микола Лесюк, професор-філолог ПНУ ім. Василя Стефаника:
— У нашій мові є окреслена група слів, які мають статус ненормативної лексики. Але лайливе, вульгарне, принизливе значення можуть мати часто і цілком нейтральні слова. Майже будь-яке слово може бути образливим, якщо його вимовити з певною інтонацією, зі сарказмом, іронією, ненавистю, зневагою тощо.
У сучасному мовленні з’явилося багато евфемізмів матірної лексики. Але, думаю, що від зміни звуків у слові чи від їхньої кількості, чи навіть заміни самого слова суть не змінюється. Зрозуміло, що ці евфемізми якоюсь мірою пом’якшують вислів, але у культурному товаристві їх так само не можна вживати.
Є люди, які змалку вживають усякі такі слова, навіть не усвідомлюючи, що це лексика вульгарна і недопустима для використання. Це, переважно, вихідці з низькоосвічених сімей, у яких “править бал”, як правило, алкоголь, у яких сварки, чвари — буденна річ. Якщо ж це людина освічена, культурна і вживає такі слова зі злості, то вони ще більше її розпалюють, викликають ще більше негативу і від’ємних емоцій. Зрозуміло, що поваги до такої людини теж бути не може, як і до її мови. Зрозуміло, що і сама мова страждає від такого негативу.
“Нормативної лайки” не існує. Треба закликати нашу громадськість до толерантності, до культурного, ввічливого ставлення один до одного. Упевнений, що кожна людина після сварки з кимсь, після образи когось (умисної чи неумисної) почувається дуже кепсько. А як тій людині, яку ми образили? Ще гірше. Тому намагаймося не конфліктувати, не сваритися, не ображатися, не гніватися, не ображати й не гнівити інших, намагаймося усміхатися людям, і тоді відчуємо, наскільки приємнішим стало життя, які гарні люди нас оточують. Якщо ж треба комусь зробити зауваження, висловити йому свою негативну оцінку. То для цього є у нашій мові принаймні 200 тисяч слів! Можна підібрати з них такі, щоб не шокували людину, не ображали, але об’єктивно оцінили його слова чи вчинки.
Єдине, у чому переконаний, що не треба опускатися до рівня того, хто образив і не відповідати йому теж лайкою. Треба шукати якісь інші виходи, все-таки домогтися вибачення, якщо не відразу, то пізніше, коли людина остине і, можливо, й сама зрозуміє, що не мала рації.
