Вахтанг Татішвілі та Коба Садашвілі хочуть більше дізнатися про Калуш та познайомитись з його жителями. Фото Марти Галкі Із Києва до Калуша на лікування направили чотирьох учасників Майдану, які постраждали під час сутичок у Києві. Наймолодшому 16 років. Валерія побили “тітушки” і “Беркут” 18 лютого. З ним приїхали побратими із грузинської сотні Майдану. Коба, Вахтанг і Зураб потребують серйозного обстеження і турботи лікарів після поранень.
У середу громадяни Грузії прибули до Калуша і відтоді знаходяться у калуській Центральній районній лікарні.
— Їх прийняли близько 11-ї години ранку, — розповідає медсестра пульмонологічного відділення ЦРЛ Галина Посацька. — Вони відмовилися від обіду. Певне, мали щось із собою… Одному із них, найстаршому, щойно поставили капельницю.
41-річний Зураб Чуткерашвілі перебуває у палаті №1, однак поспілкуватися із ним не вдалося — чоловік спав після медичних процедур. Поряд — ліжко 16-річного Валерія, однак, його на місці не було, а про його присутність свідчив синьо-жовтий прапор просто над ліжком. Коба Садашвілі та Вахтанг Татішвілі перед вечерею розповіли “Вікнам” про себе.
37-річний Коба Тимурович — родом зі столиці Грузії. Із Тбілісі поїхав до Києва на роботу. Каже, що на Майдані — від самого початку, від листопада.
Вахтанг народився у селищі Горі неподалік від Цхінвалі. До 30 років господарював у себе вдома. Вирощував фрукти на присадибній ділянці, доглядав виноградник. Після війни із Росією торгувати стало складніше, тому що раніше саме туди грузини возили на продаж фрукти. Однак і після ембарго грузини не впали у відчай. Вахтанг разом із товаришами поїхав працювати в Україну. Щоб трохи підзаробити на зиму, влітку торік торгував фруктами на Печерську.
Обидва чоловіки були учасниками так званої грузинської сотні. Майже чотири місяці перебували у складі військового табору. У лютому після останнього бою і сутичок потрапили під обстріл водомету, після чого захворіли. Простуда переросла у запалення легенів.
— Поїхав десять місяців тому в Україну. Улітку тут працював. Після літа, десь шість місяців тому, думав, що поїду у Грузію назад. Але тут почалася війна. Ночував у наметі. Потім потрапив у лікарню, — розповідає Вахтанг Татішвілі.
Вахтанг і Яков (так називає себе Коба. — Авт.) розмовляють російською, однак розуміють і українську мову. Між собою спілкуються грузинською.
Вахтанг каже, що було би добре, якби їм випрали їхній одяг, бо із Майдану приїхали у буденному вбранні, навіть “перезмінки” не мають. Пацієнтам хотілося би і прийняти гігієнічні процедури. Однак, влаштувати прання одягу через адміністрацію лікарні, на жаль, не вдалося, бо такої послуги лікарня не надає. Схоже, чоловікам доведеться прати його самостійно.
Яков часто кашляє. Каже, що після запалення був у кількох різних лікарнях. Його виписали, хоча він ще мав високу температуру — очевидно, через перенаповненість Жовтневої лікарні.
— Чому неможливо вилікуватися в Україні? Всі виписки із лікарень у нас є, тому ми готові лікуватися, будь-де, лиш би вилікуватися, — каже Яков. Знову сильно кашляє.
— Діагноз сказати не можу, бо дотримуюся лікарської таємниці. У них наслідки переохолодження та загазованості, — повідомила завідувач пульмонологічним відділенням ЦРЛ Любов Чичило.
Грузини не надто розбираються в українській політиці, і не цікавляться призначеннями на посади. І зовсім не заради власної вигоди воювали, а боролися за свободу українського народу.
— Ви знаєте про Абхазію. Там війна. Скрізь у Грузії, в Україні, буде війна, якщо Путін залишиться, — каже Вахтанг Татішвілі. Показує посвідчення, яке йому видала самооборона — це іменна пластикова картка. Витягує квиток, який видавали щодня тим, хто ніс чергування. На ньому написано дату, коли Вахтанг Татішвілі ніс службу на Майдані.
— Кулі летять. Заходиш у палатку, засипаєш. І не знаєш: проснешся, чи ні, — пригадує він. — Отака психологія.
Під час Народного віча на Майдані Незалежності у Києві один з колишніх членів уряду Грузії, заявив про готовність його співвітчизників воювати за Україну. У той же час він повідомив, що і серед тих, хто зараз проживає у Грузії, також є ті, хто готовий прийти на допомогу українцям, щоб “путінський режим не зазіхав на чужі території” і не був окупантом своїх сусідів.
Вахтанг Татішвілі розповідає, що він неодружений. У селищі Горі у нього залишилася мати, яка живе сама, без батька. Вахтанг розповів, що її звати Кете. Відколи він поїхав на роботу в Україну, спілкуються рідко.
— Коли вона дзвонить, я відповідаю. Але, коротше, не кажу серйозно. Говорю не просто, а отак, — показує, як пошепки говорить “у кулак”, щоб не було чути шуму навколо. — Кажу: “Мамо, я вдома. Мамо, у мене все добре”, — ніяковіє Вахтанг.
Вечеряти громадяни Грузії відмовляються.
— Я не голодний, уже поїв, — каже Яков.
— Мені хочеться, поїсти не “на ходу”, а так, як у нас. Щоб прийшли гості, зібралися за одним столом, — зізнається Вахтанг. — Майдан — це ще нічого. От там — війна, — каже про Абхазію. Знову і знову пригадує війну кілька років тому, коли бачив на власні очі жахи і страхіття, коли вбивали людей.
Видається, що їм хочеться звичної для них їжі, а не дієтичної лікарняної кухні.
Грузини сподіваються, що гостинність калушан залікує їхні рани. Дуже цікавилися, чи можна буде гуляти, чи є поруч гори. Лікарі не проти, щоб калушани відвідали героїв, у яких у нашому місті немає рідних і близьких. Якщо є готові провести екскурсію містом, то грузини зрадіють і цьому.
