Іконописець Олег Заяць: Центром ікони є наше серце

У 2002 році Олег вступив до Косівського коледжу прикладного та декоративного мистецтва. Його перше знайомство з іконописом відбулося під час курсового завдання “Ікона”, що стало чи не головним поштовхом молодого художника для вивчення іконопису як окремого виду мистецтва. В цьому не останню роль відіграли і викладачі сакрального мистецтва, завдяки яким Олег познайомився з о. Орестом Козаком, який на той час вже закінчив іконописну школу в Афінах. У 2008 році, після закінчення навчання в інституті, Олег розпочав трирічне навчання в іконописній школі отця Ореста Козака при монастирі студійського уставу.

— Основними засадами цієї школи було те, щоб навчання в ній розвивало вивчення та аналіз іконографії. Кінцевою метою навчання є написання ікони без взірця, — розповідає ”Вікнам” Олег Заяць. — Для іконописця стоїть завдання самостійно, від себе “зсередини”, написати свою ікону. Це не означає, що потрібно придумати якийсь новий образ Христа. Цей образ треба наново пережити, пронести його через себе, передати свій світ бачення цієї ікони. Звичайно, що на перших порах, використовується копіювання відомих стародавніх ікон, адже потрібно бачити та вивчати деталі роботи інших майстрів. Дуже часто ми копіюємо зовнішні риси форм ікони, але не співпереживаємо цей образ. Це є однією з проблем сучасного іконопису. Є багато таких майстрів, які сліпо копіюють чиїсь роботи. Буває, також копіюють чужі помилки — це, якщо дивитися з мистецького боку. Звичайно, ніхто не заперечує святість тих ікон, які є давні, особливо народні ікони, які є чудотворними. Бувають певні нюанси, які можна скоригувати, і це може бути певним внеском в сучасний іконопис, який його розвиває. Саме навчання іконопису полягає в тому, щоб учень в кінцевому результаті працював краще за вчителя. Традиція іконопису передається людьми, а не книжками. Тому навчання іконопису з книжок виглядає трохи абстрактно.

Олег брав участь, зокрема, у колективній роботі над настінною мозаїкою у відомій святині України — Унівській Лаврі, в Косові та в багатьох храмах. Нині Олег Заяць та о. Орест Козак закінчують настінний розпис святилища каплиці Воскресіння Христового в монастирі Згромадження Сестер Мироносиць в Івано-Франківську.

Головними генераторами іконопису в Україні на даний час є Львів та Київ. Спілка іконописців час від часу організовує колективні виставки в Україні, в Польщі. Кожен автор додає по кілька своїх робіт. Загалом виставка з 40-50-ти робіт виходить різноплановою, можна побачити розмаїття ікон східного обряду, багатство східної школи.

РИНОК ЗАПОЛОНИВ “ІКОННИЙ КІТЧ”

За словами Олега Заяця, Візантійський стиль іконопису має свої особливості, свої фундаменти, свою мову, своє підгрунтя, своє значення, свою символіку і своє богослов‘я. В той же час він є найбільш універсальним, навіть в якійсь мірі позбавлений якоїсь певної національної приналежності. Наприклад, ікона, написана в Африці, буде нам так само зрозумілою, навіть якщо Христос буде зображений на ній чорношкірим, чи якщо в Японії Святий буде на іконі з азіатськими рисами лику. Звичайно, кожен автор може привнести щось своє в цей стиль, адже немає певних рамок — типу, так і не інакше. Набагато легше робити свою стилізацію, пошук нових форм, оперуючи базовими знаннями. Так легше шукати свій почерк, свій стиль, твердить іконописець.

— Як казав один майстер, після вісімнадцятитисячного малюнку ти вже починаєш  наближатися до чогось, — згадує Олег Заяць.

Іконописець повинен мати досвід церковного життя, мати глибоку віру. Ми можемо навчитися прекрасного зображення Христа і святих з точки зору художньої майстерності, але якщо ми не любимо тих, кого пишемо, не живемо життям церкви і не маємо глибокої віри — нічого з такого іконопису не вийде, такий іконопис не буде справжнім, правдивим, каже майстер. Як можна писати про те, що не переживається на власному досвіді?

Ікони пишуться переважно на липовій дошці, що є своєрідною шаною майстрам давнини. Хоча можна писати також на вільховій дошці. Також є різні сучасні матеріали, які теж використовують в іконописі. Хоча автентична ікона — це ікона, писана на дереві.

— В наш час на мистецький ринок заполонив “іконний кітч”, багато легкодоступних, “дешевих ікон”, “базарних варіантів”, – розповідає Олег Заяць. — Звичайно, що не кожен може дозволити придбати собі писану ікону, і я вважаю, що можуть бути ікони з якісного фотодруку, але бажано, щоб ці копії були зроблені хоча би з якісних зразків, з ікон відомих майстрів, або вже хоча б з тих зразків, де поєднані цікаві стилі. А головне — щоб не було грубих помилок, щоб були підписи, хто на іконі зображений, щоб люди могли знати, щоб не плутали, щоб мова ікони була зрозумілою, щоб сутність ікони не втрачала свого призначення.

ІКОНА – ВІКНО В НЕБО

Ікона — це присутність, присутність того хто зображений на іконі в нашому житті. Колись ікони не писалися для того, щоб прикрасити храми, прикрасити дім. Їх писали для того, щоб домівки, родини, сім‘ї освячувалися присутністю того, хто зображений на іконі. Це своєрідне запрошення святого в наше життя. Такий собі своєрідний акт визнання своїх пріоритетів у житті. Засвідчення того, що в цій родині є на першому місці. Звичайно, люди не завжди поводяться достойно чи праведно в своєму житті. Ми не завжди є святими, але почасту святі, зображені на іконах, завжди нагадують нам, що святість — не є щось таке, що здобувається людиною тільки після смерті. Святість доступна кожному ще в житті, бо ще за земного життя святі здобули собі свою частку в Небі.

Жива ікона — це немов вікно в Небо. Одночасно в нього дивляться з обох боків.

Написання ікони – не просто заняття живописом, це особливий духовний шлях, каже майстер.

Завжди, перед початком роботи над новою іконою, іконописець отримує благословення священика. Варто очистити душу від гріхів сповіддю, освятити себе молитвою, постом.

— Мені подобається дуже багато ікон, але часто маю такий внутрішній потяг, бажання написати ікону Богородиці. В особливій пошані ікони Ісуса Христа, ікони святих, наприклад: святого Миколая, Ангела-хоронителя, святої Марії-Магдалини. Зрештою, кожна ікона зокрема є цікавою, особливо якщо при написанні до неї є особливий підхід, коли вона не пишеться “для галки”, для кількості, тоді вона стає неповторною, такою, якою її сам бачиш, переживаєш її внутрішньо. Мені подобаються роботи багатьох іконописців, особливо подобаються роботи майстрів з львівської когорти іконописців, таких як Любов Яцків, Олексій Чередніченко, Роман Василик, Сергій Колодка та багато інших молодих майстрів, — розповідає Олег Заяць.

Зараз в Україні активно розвивається течія молодих талановитих митців-іконописців, які мають великі перспективи, які можуть багато чого цікавого та нового привнести в сучасний східний та галицький іконописи. Особливо важливо, щоби зв’язок з іконописцями підтримувала Церква. Потрібно, щоб на місцях вона сприяла створенню певних осередків, щоб підтримувала іконописців, навіть, в якийсь спосіб, щоб пропагувала іконопис. Наприклад, в Греції, при кожній великій парафії є своя іконописна школа. В Росії іконопис підтримується майже на державному рівні. Отець Орест Козак розповідав, що коли був у Греції, то перш, ніж він потрапив до тієї іконописної школи, яка була йому “по духу”, він був у двох інших. Якби при парафіях засновувалися чи гуртки, чи школи іконопису, то навколо них гуртувалися б люди, які мають бажання і можливість навчатися цьому виду мистецтва.

— Ці гуртки чи школи могли б мати формат вечірньої школи, — пропонує іконописець. — Тоді люди могли б працювати чи вчитися деінде, а у вечірній час вчитися іконопису. Тоді ми мали б живе мистецтво, мистецтво, яке розвивається, а не занепадає.
Сам Олег себе скромно вважає ще початківцем в іконописі. За 10 років він створив багато робіт, його ікони, розписи та мозаїки прикрашають багато храмів. В планах митця є виставка ікон у Калуші.

ЯК СЛІД “ЧИТАТИ” ІКОНИ?

Мова ікони лаконічна. Непотрібних деталей в іконі — немає. Пейзаж, якщо і присутній, то лише умовно і схематично. Тут кожна деталь обличчя, жест чи положення тіла носять символічний характер: високе чоло означає мудрість і глибокодумність; великі очі — проникнення у божественні тайни; тонкі губи — аскетизм; видовжені пальці — духовне благородство і чистоту діянь; нахил голови — увага до голосу Божого, який святі чують в глибині свого серця; ледь нахилена постать — покірність волі Божій.

Ікони слід читати знизу вверх, піднімаючись від земного світу до вишнього. Деколи, знизу образу розміщені важливі атрибути, подробиці життя святих, які не кидаються в очі, якщо послідовно не розглядати зображення. У давніх іконах навіть дошка рами грає роль — це межа між нашим світом і світом духовним, який зображений на іконі. Якщо придивитися до східних ікон, то лінія між рамою і зображенням переважно виписана червоним кольором, вона символізує межу між верхнім та нижнім світами. А червона лінія тому, що перехід з нашого світу у вишній дався кров‘ю.

На початках християнства фон ікон прописували детально, для того, щоб показати реальність подій, що відбулися. Сьогодні частіше зустрічається однотонний фон: золотий або білий. Це є “найвищі” кольори у візантійській традиції. Білий — колір раю. Ікони, які мають фоном білий колір, показують, що дія відбувається в раю. Золотий колір — колір святості та особливого, неземного сяйва. Окрім того, золото символізує вічність. Червоним вогняним кольором сяють крила ангелів, близьких до небесного престолу серафимів, також червоний колір – колір крові, Христової жертви, також це символ Воскресіння, символ перемоги життя над смертю. Ікони з червоним фоном наповнені урочистістю вічного життя, цей фон завжди наповнює ікону “пасхальним звучанням”.

Синій та голубий кольори асоціюються з небом, вічним світом та мудрістю. Це також колір Богородиці, в котрій поєднане земне й небесне. На іконах святих, деколи зображені місця їхнього життя та подвигів. Кожна деталь в іконах дає нам “ключ” до розуміння її образу. Хрести в руках святих, переважно означають те, що ця людина прийняла мученицьку смерть, і її одяг червоного забарвлення.

В іконах, як правило, зображена зворотня перспектива. Це підкреслює, що суб’єкт споглядання — не людина, що стоїть перед іконою, а Той, Хто дивиться на неї із святого образу. В центрі ікони зображається найголовніше — те,про що розповідає ікона.

На Іконах із зображенням Спаса традиційно написані з обох боків голови літери IC ХС — скорочене позначення його Імені — Ісус Христос. Над головою Спаса найчастіше золотий німб — символічне зображення світла, що йде від нього, світла вічного, тому воно має круглу безпочаткову форму.

Німб завжди розкреслений хрестом у пам’ять про хресну жертву, принесену за людей.