загрузка...

Вибори 1939 року: під керівництвом і спостереженням польської поліції на українській землі

Архів Боднарівського постерунку державної поліції незаперечно свідчить про національну дискримінацію не-поляків і про репресивний характер польської держави не тільки на виборах


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Вибори 1939 року: під керівництвом і спостереженням польської поліції на українській землі

Дата публікації: 2015.10.19 | Коментарів: 0 | Переглядів: 2890

Документи про місцеві вибори 76-річної давності потрапили мені на очі у справі 22 опису №1 фонду №120, що зберігається в Івано-Франківському обласному державному архіві. Це вхідна і вихідна документація з Боднарівського постерунку (відділку) державної поліції за 1939 рік, яка через початок Другої світової війни не потрапила в 1940 році в польський архів, а опинилася в радянському архіві, де її засекретили і сховали на довгі роки. Завдяки цьому випадково уцілілому фрагменту можемо отримати уявлення про порядки тих часів і довідатися, чим займалася польська поліція. Ще треба подякувати здобуттю незалежності України, після чого дана документація була розсекречена.

До слова, в той час територія кожного постерунку відповідала території гміни (термін відповідає українському — волость), і через постерунок польська влада проводила вибори. До Боднарівської гміни входило 9 сіл, від кожного в залежності від чисельності населення обиралося кілька радних (делегатів).

З документу №106 (лист від 21.01.1939 року коменданта повітової поліції у Станіславі комендантам постерунків про конференцію 25.12.1938 року в приміщенні партії Фронт Національної Єдності у Львові на вул. Чарнецького, 8 з ініціативи Дмитра Палієва. — Авт.) можна довідатися про примарні надії українських партій і громадських організацій на участь у місцевих виборах 1939 року та про пильне спостереження поліції через донощиків за їхньою діяльністю. Також марними були сподівання на вибори свідомих українців на місцях, про які розповідає документ №136 (копія детального донесення від 24.02.1939 року коменданта постерунку в Боднарові старості повітовому у Станіславі про передвиборні збори у Майдані 23.02.1939 року з ініціативи Юрка Супа під головуванням Михайла Бажанського у присутності порадника адвоката Павла Крушельницького. — Авт.).

Принципом “Не важливо — як голосують, а важливо — хто рахує” керувався не тільки Сталін, але й тодішні польські владоможці. З цього принципу виходило розпорядження від 4.02.1939 року старости повітового у Станіславі кожному коменданту постерунку поліції подати по чотири кандидати з кожної громади на голів і заступників голів громадських виборчих комісій, які повинні бути першочергово поляками, а при браку таких — русинами, але безоглядно лояльними (документ 63). От біда для поліції, коли на все село навіть чотирьох поляків на членів виборчої комісії немає! Підтвердження такої арифметичної проблеми для польської адміністрації я знайшов у незалежних джерелах. Наприклад, “Шематизм Львівської архієпархії” за 1931 рік свідчить, що в селі Мединя Боднарівської гміни проживало лише двоє поляків, тож, тут залучили “хрунів” — продажних українців.

Загалом, саме так чинилося: виборчі комісії формував повітовий староста за поданням поліції (подання — документи №№64-66). Але навіщо був потрібний польський склад комісій? Про це довідуємося з документу №78 — донесення від 4.03.1939 року коменданта постерунку в Боднарові старості повітовому у Станіславі про вилучення виборчими комісіями українських виборчих списків та залишення винятково польських. Причому комендант доповідає ще й про майбутнє вилучення ще одного залишеного поки що українського списку. Через те, що залишилось тільки по одному виборчому списку на округах, комісії приймають рішення про непотрібність голосування.

Цікавим є також документ №70 про механізм невизнання голосування на зборах. На думку комісії, неправильно були названі імена кандидатів, які у польській мові могли б звучати інакше (хоча перекручувати українські імена і прізвища на польський лад можна багатоваріантно з невизнанням кожного варіанту. — Авт.). При цьому під час  “виборів” повітовий староста через поліцію дає розпорядження і керує виборчими комісіями з наголошенням щодо відбору делегатів (радних) за національною ознакою — документи №№75, 76, 80.

Щоправда, поляки по-єзуїтськи (щоб ще й таким чином познущатися з українців. — Авт.) допустили голосування 11.03.1939 у трьох округах, але там обиралося менше 10% радних (делегатів) — 24 при загальній кількості 250. Результати голосувань з нищівною поразкою поляків на цих округах не впливали на результат “виборів” (документ №74).

А на завершення “обрані” делегати 31 травня 1939 року обрали знову ж таки без голосування раду гміни на 20 радних (депутатів) з 14 поляків та шести українців, й аналогічним чином “вибрано” заступників — 12 поляків і 8 українців. Отак виглядали “вибори по-польськи”: під керівництвом і спостереженням польської поліції на українській землі з понад 90% українського населення без голосування влада “обрана” польською — лише від 6% польського населення (в селах Боднарівської гміни проживало 11867 українців, 798 поляків і 204 євреї). Ну, й попутно (це видно з інших документів цього постерунку) посаджено в тюрму свідомих українців — це так, для профілактики громадської активності і для “зміцнення польської держави”. Ось такий тріумф польської національної політики! А комендант постерунку в Боднарові подає звіт у Станіслав та наголошує про національний склад “обраних” депутатів (радних) гміни Боднарів та їхніх заступників — документи №101 і 105 справи 25 цього ж фонду.

Архів Боднарівського постерунку державної поліції незаперечно свідчить про національну дискримінацію не-поляків і про репресивний характер польської держави не тільки на виборах, але й у політичній площині (постійне стеження за українцями та терор і репресії проти них), культурній (закриття товариств, читалень, свавільність у рішеннях адміністрації — на кожну виставу, вечір танців чи подібне необхідно було отримати дозвіл повітового старости), освітній (заборони відкриття українських садочків, шкіл, терор проти учнів, учителів), господарській (звільнення з роботи за національною ознакою, видача дозволів і ліцензій винятково полякам, слідкування за господарською діяльністю і втручання в неї тощо), релігійній (діяльність священиків вистежувалась і вживались заходи кримінального покарання за підтримку української свідомості) та у всіх інших сферах. Тому поліція була перетворена з органу боротьби проти адміністративних і кримінальних злочинів (цій тематиці присвячено 5% документів) на репресивну політичну структуру (цього стосується 95% документів). Поліція випливає анекдотично незграбною і скандально недолугою в боротьбі з криміналітетом, загрузлою в корупції та прикритою від покарань навіть у визнаних здійснених поліцією кримінальних злочинах, але всесильною і справжніми “героями” — в боротьбі з національними правами українців.

Однак несправедлива держава не може бути міцною. Уже через півроку після згадуваних “виборів” Польща посипалась, як трухлявий пень, і стала легкою здобиччю сусідніх агресивних держав — гітлерівської Німеччини і сталінського СРСР. Та й хто мав її захищати — поляки, яких було менше половини в державі? Чи ці ж дискриміновані нації — українці, білоруси, литовці, чехи, євреї, німці? Ситуація з шулерством на виборах і нахабною фальсифікацією волі народу в Польщі та її державною гнилістю 1939 року була тотожна з аналогічним станом речей 2013 року в нашій державі, і то з таким же наслідком — неспроможністю протистояти зовнішній агресії. Якщо порядки в державі відповідають волі народу — то держава є справедливою. Справедливість порядків у державі є визначальною засадою її міцності, бо тільки справедливу державу буде захищати народ, тож, надалі владу і долю країни повинно визначати саме народне волевиявлення.

загрузка...
Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: