Ілюстрація. На 1200 гривень пенсії сильно не полікуєшся. Плюс треба двічі на рік лягати у стаціонар, — каже голова Цукровий діабет, із яким живе кілька тисяч калушан, у світі вважається епідемією та посідає третє місце за поширеністю. Більше хворіють хіба що на серцево-судинні та онкологічні захворювання. В Україні ця недуга також вражає чимало людей, але уваги їй приділяють значно менше.
Як відомо, окрім «явного» — інсулінозалежного цукрового діабету, який відносять до першого типу, існує і «прихований» діабет другого типу. Саме на цю форму хворіють 95% діабетиків у всьому світі. Підступність цієї недуги полягає у її латентності. Втім, наслідки хвороби і у першому, і у другому випадку — складні: якщо хворий на цукровий діабет відноситься до лікування серйозно, він може вести цілком нормальне життя; якщо ж поставитися до цього без належної уваги, розвиток ускладнень при цукровому діабеті будь-якого типу неминучий. Лікування, звісно, потребує коштів.
У Калуші нараховують близько чотирьох сотень інсулінозалежних. Вони отримують безкоштовно інсулін, а діти — невелику фінансову допомогу. Але чималий пласт населення залишається без підтримки, сам на сам не лише з хворобою, а і з пошуком коштів і ліків на її подолання.
Голова благодійного фонду «Діабетик» Віктор Загородній стверджує, що особливо вразливі в цьому плані діти.
— Щороку в Калуші реєструють випадки захворювання цукровим діабетом у дітей. І цих пацієнтів одразу ж «садять» на інсулін. Відтак, усі внутрішні органи дітей ростуть і розвиваються уже під дією інсуліну. Через певну кількість років у дітей обов’язково розвиваються ускладнення, і, досягаючи повноліття, вони з цим «букетом» ускладнень, хоч і отримують статус інваліда, але не отримують достатнього фінансування, щоб продовжувати боротьбу з хворобою, — стверджує Віктор Загородній.
За офіційними даними, Калуський міський центр первинної медико-санітарної допомоги обслуговує майже 55 тисяч мешканців міста. На цукровий діабет у Калуші хворіє майже 2800 людей, 460 з яких потребують інсуліну, а 982 — цукрознижуючих препаратів. У місті діє програма допомоги дітям, хворим на цукровий діабет. Для них надають допомогу із міського бюджету у розмірі 5 000 гривень на рік на одну дитину. Решті хворих виділяють інсулін (за кошти державного бюджету) та видають цукрознижуючі таблетки.
— Інсулін видають, але бувають випадки, коли приходиш до ендокринолога, а він каже, що препарату немає, бо, наприклад, невчасно були проведені тендери. Що роблять тоді пацієнти? Ідуть в аптеку! Останні кілька років таке трапляється по кілька разів на рік. А інсуліну на ринку — дуже багато, і не кожен може одразу знайти той, який йому був призначений лікарем. Ціни також дуже різняться. Коштує він недешево, — акцентує Віктор Загородній. — Таких проблем можна було биуникнути, адже цукровий діабет — хвороба невиліковна, і на початку року, коли формуються відповідні списки людей, можна більш-менш точно прорахувати, скільки інсуліну потрібно, щоб забезпечити хворих. Але «перекоси» такі на два-три місяці затягуються.
Зрештою, навіть, якщо інсулін пацієнт отримав безкоштовно, то все інше (ланцети, голки, тестові смужки тощо. — Авт.) він має купити самостійно. У день це виходить близько 50 гривень.
— На 1200 гривень пенсії сильно не полікуєшся. Плюс треба двічі на рік лягати у стаціонар, — каже голова благодійного фонду. — Але саме завдяки повноцінному лікуванню хворий на цукровий діабет отримує шанс на довге життя. В іншому випадку він приречений.
За словами Віктора Загороднього, до фонду постійно звертаються люди, по яких вдарила економічна ситуація в Україні, які не можуть самотужки купувати ліки і сподіваються на допомогу.
— Бюджет «тягне» дітей, яким видають по 5000 гривень на рік, бо їх відносно мало. Але як тільки ці діти досягають повноліття, допомоги з бюджету немає. Але хіба може піти на роботу 18-річна дитина, якій потрібно чотири рази на день вколотися, виміряти рівень цукру в крові? Таким працівникам потрібні особливі умови праці. Хто з роботодавців нині готовий їх створювати? — акцентує він.
Голова фонду «Діабетик» вважає, що місто могло би знайти у бюджеті 100 тисяч гривень, щоб хоч трохи підтримати хворих на цукровий діабет після досягнення ними повноліття.
— Ми ініціюємо, щоб місто розробило програму і виділило 100 тисяч гривень. Це — умовна сума, виділення якої допоможе змінити підходи до лікування. Гроші у вигляді допомоги можна буде розділити між дітьми-інвалідами, які досягли повноліття.
З відповідною ініціативою «Діабетик» уже звернувся до міської влади. Втім, наразі шанси на отримання фінансування доволі примарні.
Так, звернення нещодавно розглядали на засіданні депутатської комісії з гуманітарних питань. Під час обговорення головний лікар Калуського міського центру первинної медико-санітарної допомоги Михайло Гаврилишин зауважив: щороку у Калуші виділяють інсулінів на 3,5 млн гривень. Кошти — державного бюджету. Хворим на цукровий діабет видають також цукрознижуючі таблетки.
— Люди, які мають проблеми зі здоров’ям через цукровий діабет, часто лікуються в ендокринологічному відділі Калуської ЦРЛ, — акцентував Михайло Гаврилишин. — Крім того, є програма одноразових грошових допомог.
За словами медика, зараз йдеться про те, що держава перекладе фінансування частини державних програм на місця. Тому у Калуші доведеться вишукувати кілька мільйонів гривень для цих програм.
— А ви знаєте, скільки у нас у Калуші онкохворих? І їм кошти потрібні негайно. Часто одному онкохворому не вистачає суми у 100 тис. гривень. Ви вимагаєте, щоб закласти кошти. А їх ні на що не вистачає, бо з кожного боку повно потреб і потребуючих. Ми приймемо програму, а як грошей під неї не буде? — зауважив секретар міської ради Роман Боднарчук.
Зрештою, депутати вирішили перенести розгляд питання на наступні засідання комісії. Тим часом «Діабетик» планує проведення вже у лютому засідання «круглого столу» за участю представників фонду, влади, медиків та інших, щоб подумати, як працювати далі та чим реально можна допомогти діабетикам.