Олег Івахнюк: Зараз найбільше хотів би повернутися до хлопців у свій батальйон

Два футболісти: Олександр Шовковський та Олег Івахнюк


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Олег Івахнюк: Зараз найбільше хотів би повернутися до хлопців у свій батальйон

Дата публікації: 2017.02.28 | Коментарів: 0 | Переглядів: 2171

30-річний Олег Івахнюк, який після війни на Донбасі понад два з половиною роки веде власну війну з недугою, незабаром повернеться у Калуш. Не на власних ногах, як мріяв перед від’їздом в іспанську клініку, але з помітними успіхами. В Україні йому потрібно буде продовжити лікування, але він уже мріє зіграти у футбол та повернутися у військовий стрій.

Як відомо, Олег Івахнюк воював у лавах добровольчого батальйону «Донбас». У липні 2014 року він  разом із побратимами звільняв місто Попасна. Операція пройшла успішно, але в одному із житлових кварталів хлопці потрапили у засідку. Озброєна група із кількох терористів стріляла з кулеметів. Калушанин потрапив під обстріл й отримав серйозне поранення. Відтоді почалася його боротьба: спочатку — за життя, а далі — за можливість стати на власні ноги.


Про тривалий шлях до одужання, підтримку українців та діаспори, зв’язок із Калушем та мрію зіграти у футбол і повернутися до побратимів на фронт Олег Івахнюк розповів «Вікнам» через спілкування у соцмережі.



— Олеже, минув уже рік з того часу, як ти вирушив на лікування в Іспанію. Перед вильотом ти мав відчуття, що зможеш встати на ноги. Яких успіхів вдалося добитися і коли чекати твого повернення у Калуш?

— Я скоро приїду. Точної дати не знаю, але вже скоро. Дуже хочеться додому. Не можу дочекатися зустрічі з рідними, мрію побачити дочку, поговорити з друзями… Усього цього дуже не вистачає тут.


Зараз я почуваюся дуже добре, йду вперед і бачу позитивні результати. Ходити самостійно ще не можу, але впевнений, що зможу. Для цього доведеться ще багато працювати, але я готовий. Вірю, що немає нічого неможливого.



—  Приїзд в Україну буде короткостроковим? Лікування вже завершено чи попереду ще один курс реабілітації?

— Говорити, що лікування завершено, на жаль, наразі не можу. Мені ще потрібна допомога фахівців. Тут зробили все, що могли. Та і гроші закінчуються. Тому далі лікуватимуть в Україні. Найімовірніше — у Києві. Дуже дякую всім людям, які увесь цей час мене підтримували і допомагали, були небайдужими і переживали за моє здоров’я. Без вас я б таких результатів не добився. Адже зараз настав такий час, коли без грошей повернути здоров’я після тяжких травм неможливо. Підтримка людей мені дуже допомогла тут і зараз я щасливий, бо добився дуже серйозних результатів. Було дуже тяжко, але я працюю через «не можу» і тоді бачу позитивні зміни.

Олег Івахнюк у соцмережі показав, як вперше заворушив правою ногою


— В Іспанії тебе зустрічали консул, медики, волонтери. Звідти постійно надходила інформація про підтримку з боку діаспори. Тебе навіть навідував капітан київського «Динамо» Олександр Шовковський, а у перший День захисника України до клініки з  плакатом прийшла ціла делегація. Така увага пов’язана з війною в Україні чи це свідчення згуртованості діаспори, яка підтримує так усіх українців?

— Тут, справді, дуже мені допомагають. Найбільше — люди із Таррагони, Гісони і Барселони. Це — прості українці, які переживають і дуже багато допомагають нашій армії, дітям загиблих, пораненим. Знаю, що вони передають інвалідні візки та іншу допомогу, якої так потребує Україна зараз. Ці люди — молодці. І вони — приклад для тих, хто живе в Україні і нічого не робить.


Я живу тут сам, але поступово знайшов чимало друзів, які мене навідують і готові допомогти, коли виникає така потреба. Після виснажливої роботи у реабілітаційному центрі у мене залишається дуже мало сил, тому майже ніде не буваю, тож, спілкування з ними — єдина розвага, яку можу собі дозволити тут. Я дуже вдячний цим людям.


Життя тут нелегке, і, щоб чогось досягти, заробітчанам потрібно багато працювати. Кожен із тих, хто звідси допомагає українській армії, щодня працює, щоб мати таку можливість. Тому дуже радий, що в мене з’явилися такі друзі.


Також я дуже відчуваю підтримку і з України, у тому числі — з рідного Калуша. Знаю, що про мене вдома не забувають і організовують чимало заходів, щоб допомогти із збором коштів на лікування. Я за це також дуже вдячний.


— Коли ти востаннє бачився з рідними?

— На початку минулого літа до мене сюди на кілька днів приїжджали мама з братом.  До цього я не бачив їх кілька місяців. Доньку не бачив уже понад рік. Дуже скучаю за ними всіма, тому і мрію уже якомога швидше повернутися.



Калушанин із українцями Іспанії



Олег Івахнюк з мамою (крайня зліва) в Іспанії


— Моральна підтримка, звичайно важлива. Але не менш важливою є якість професійної допомоги. В Україні лікарі уже розводили руками і чесно зізнавалися, що не зможуть тобі допомогти. В Іспанії медики не лише допомогли тобі повірити в успіх, але і здійснили майже неможливе і підняли тебе на ноги. Яких зусиль для цього довелося докласти тобі? Що наразі є найважчим і чи зможеш ти вдома продовжити лікування уже без цієї кваліфікованої допомоги?

— Тут я щодня займаюся у реабілітаційному центрі СІРН. Заняття по часу не є дуже тривалими — до двох годин, і то за умови, що немає болі у ногах, бо якщо вона є, то заняття доводиться припиняти вже за годину.
Зараз найважче, звичайно, ходити, тому що у лівій нозі немає вісім сантиметрів кістки. Потрібно ставити імплантат, але зараз ця операція є неможливою через спазми у ногах. Мусимо чекати, щоб вони минули. Загалом мені вже зробили 22 операції.


— До АТО ти займався футболом, грав у калуській команді і мав бажання продовжувати професійну кар’єру футболіста. Війна внесла свої корективи, але ти продовжуєш стежити за розвитком футболу в Україні та не залишаєшся осторонь від футбольних подій. Нещодавно, скажімо, приєднався до флешмобу на захист футболіста Романа Зозулі, якого іспанські фанати звинуватили у підтримці “нацистів» через футболку із тризубом. За які команди вболіваєш і чи не шкодуєш, що довелося залишити улюблений спорт та взяти до рук зброю?

— Футбол — це моє життя, тому навіть зараз стежу за всіма футбольними подіями в Україні і світі. Хотів би, звичайно, повернутися у спорт, але розумію, що зараз потрібно докласти для цього ще дуже багато зусиль. Навіть, якщо буде дуже тяжко, я дійду до своєї мрії. Але — лише після того, як закінчимо війну, бо зараз я найбільше хотів би повернутися до хлопців у свій батальйон. Спілкуюся з багатьма із них, дізнаюся правду про те, що відбувається у зоні АТО, бо по телевізору правди мало… У мене багато знайомих, які воюють у різних бригадах і батальйонах, тому зараз повернення до них для мене найважливіше.


— Дякую за розмову, Олеже! Чекаємо якнайшвидше вдома!


Розмовляла Тетяна КІНДЮХ, журналіст

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: