Калуш — другий у світі, де виникла калійна промисловість

В 1873 році спалахнула економічна криза і попит на калійні добрива дуже різко скоротився. Саме це і призвело до того, що Калуське акціонерне товариство збанкрутувало, і в 1875 році було ліквідоване


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Калуш — другий у світі, де виникла калійна промисловість

Дата публікації: 2017.03.10 | Коментарів: 1 | Переглядів: 1329

Поклади солей у надрах Прикарпаття обумовили відкриття інших видів корисних копалин — нафти, газу, озокериту. Так, з нафтою наші предки зіткнулися при розчищенні та поглибленні соляних джерел та криничок. Впродовж століть у цих криничках проступала темна масляниста рідина, яку доводилося збирати з поверхні віниками та зціджувати у відра. Тривалий час люди не знали, що з цією рідиною робити.

Для того, щоб повною мірою осягнути історію соляного виробництва, яке впродовж тривалого часу розвивалося в межах Калуша та його околиць, потрібно розглядати це питання в контексті загальної історії розвитку нашого краю. Можна стверджувати, що саме завдяки ресурсам солей у надрах цієї місцевості виникло місто Калуш — важливий промисловий, адміністративний, культурний центр Прикарпаття.


Про наявність покладів солей на території сучасного українського Прикарпаття відомо здавна. Власне, історична назва нашого краю — “Galicia” (Галичина) безпосередньо пов’язана із цим надзвичайно важливим на той час природним ресурсом. Тобто, територія, розташована в підніжжі Карпат, отримала свою назву за ознакою наявності в надрах покладів корисних копалин і сприймалася у свідомості тогочасних суспільств як соляний край. При цьому, у тогочасній Європі власне територія заходу сучасної України ідентифікувалася як Східна Галичина, а Західною вважалася частина Прикарпаття, яка знаходиться у Польщі — від кордону між нашими країнами до району Кракова.


Наявність в надрах передгір’я Карпат кам’яної солі — породи, основним мінералом якої є галіт, вплинуло не лише на виникнення назви регіону, але й на дуже багато інших аспектів розвитку краю. В давні часи сіль була одним із найважливіших стратегічних ресурсів. Завдяки солі вдавалося зберегти продукти харчування на зиму, сіль використовували для вичинки шкіри. Території, де виходили соляні джерела, приваблювали диких тварин, а тому були сприятливими для успішного полювання.


Такі землі дарували королі своїм найвідданішим вельможам, а багато держав в різні часи запроваджували монополію на виробництво і продаж солі, оскільки цей промисел був джерелом стабільного доходу в скарбницю. За землі, багаті соляними покладами, точилися військові конфлікти.



Так нині виглядає старий калійний завод Калуша. Фото: explorer.lviv.ua


Поклади солей у надрах Прикарпаття обумовили відкриття інших видів корисних копалин — нафти, газу, озокериту. Так, з нафтою наші предки зіткнулися при розчищенні та поглибленні соляних джерел та криничок. Впродовж століть у цих криничках проступала темна масляниста рідина, яку доводилося збирати з поверхні віниками та зціджувати у відра. Тривалий час люди не знали, що з цією рідиною робити. А перший промисловий газ на наших теренах був виявлений розвідувальними свердловинами, які бурилися на сіль. Різноманітні типи лікувальних мінеральних вод також утворюються за рахунок природного підземного розчинення соляних покладів.


Наявність солей у надрах нашого регіону відобразилася і в назвах значної кількості населених пунктів. Видобування природних розсолів та виварювання солей, очевидно, були одними із перших гірничо-видобувних промислів не лише західного регіону держави, але й усієї України.


Про час початку використання покладів солей у нашій місцевості можна лише здогадуватися за деякими фрагментарними даними. Зокрема, відомо, що у безпосередній близькості до соляних джерел, у старовинних закинутих соляних криничках, шурфах і шахтах нерідко знаходили знаряддя праці кам’яного віку. Є припущення, що солянки були відомі ще за часів доісторичних, і, ймовірно, саме біля них виникали найдавніші поселення в підніжжі Карпат.


Одним із найдавніше відомих було джерело солянки у Долині, що підтверджується деякими документами. Експлуатація солянок та виварювання з них солі здійснювалося в околицях Калуша і Косова, Делятина та десятків інших населених пунктів Прикарпаття.


Письмові свідчення підтверджують використання солянок шляхом будівництва солеварень, датованих середньовіччям, а найдавнішим збереженим офіційним документом вважається дозвіл на використання соляних джерел в селі Новиця поблизу Калуша та в селі Уторопи, що між Косовом і Коломиєю, виданий у 1367 році за правління короля Казимира Великого. Через 11 років після цього маємо першу згадку про село Старуня, яка припадає на 1378 рік. Тут, як і в сусідньому селі Гвізд, уже в той час діяли “okna solne” або, відповідно до тодішнього розуміння, — шахти чи криниці.


ШЛЯХ СОЛІ У ЄВРОПУ


За приблизними даними, у ХVІІ столітті в межах українського Прикарпаття існувало приблизно 350 шибів і 200 солянкових джерел, які систематично експлуатувалися. Ці промисли були підземними гірничо-видобувними виробками, так і солевиварювальні споруди, біля природних розсольних джерел.


В районі Калуша існували десятки колодязів-шурфів, з яких вичерпували соляну ропу (сировицю), що утворювалася в результаті вилуговування підземними водами. Ропу варили (випарювали), доводячи до товарного стану — виварної кухонної солі. Звичайно, при цьому була спеціалізація робітників за професіями. Одна з таких професій — “зварич” (той, хто виварював сіль) — перейшла навіть у прізвище Зварич.



На фото 1945-1950 років — працівники калійного виробництва. І добра третина із них — дитячі обличчя


З історичних джерел відомо, що надлишок виробленої на Прикарпатті солі стали збувати аж до узбережжя Чорного моря, Прибалтики і Західної Європи. Вироблену таким способом сіль доставляли до Дністра в древньому Галичі, де вантажили у човни і транспортували по Дністру.


Назва мінералу, який і є звичною для нас кухонною сіллю, — галіт (по-грецьки “галос” означає сіль). Тому місцевості, де були ці природні ресурси і де в давні часи видобувалася та звідки постачалася сіль, отримали назву Galicya, тобто соляний край. Людей, які населяли ці території, називали галлами, тобто ті, хто є мають стосунок до солі. На території сучасної Німеччини також існувало древньогерманське плем’я ”галлів”. Ці люди також з давніх-давен виробляли виварну сіль, тобто були “солеварами”.


З плином часу плем’я галлів-солеварів розчинилося в загальнонімецькій нації, а пам’ять про давнє українське солеваріння поширилася і закарбувалася на всьому населенні Прикарпаття, у тому числі — вплинуло на виникнення імені тодішньої столиці нашого краю — Галича.


Як свідчать історичні джерела, ще до ХVІ сторіччя у Галичі існувало дві солеварні, не зважаючи на те, що саме місто розташоване вже за межами смуги безпосереднього залягання соленосних відкладів. Виявляється, з передгір’я Карпат сюди везли розсіл (”сировицю” по-місцевому), яку вже у Галичі на солеварнях випаровували і отримували товарну продукцію у вигляді спресованих форм, своєрідних брикетів-«топок» у вигляді зрізаних конусів. Саме зображення таких “топок” і можемо бачити на гербі та прапорі міста Калуша та деяких інших міст Прикарпаття.


КАЛІЙНІ СОЛІ І КАЛУШИТ


Впродовж тривалого періоду основне практичне значення мали поклади саме кам’яної солі, головним породоутворюючим елементом якої є мінерал галіт. Однак, зараз соленосні формації Прикарпаття відомі у світі, в першу чергу, завдяки наявності тут родовищ калійних солей, а точніше — доволі рідкісних полімінеральних калійно-магнієвих покладів сульфатного типу.


Перші, зафіксовані у науковій літературі дані щодо наявності калійних і магнієвих мінералів у соляній товщі Калуського рудника відносяться до початку ХІХ століття. Однак, тривалий час ці відкриття не мали жодного позитивного значення, оскільки цінність калійних солей у той час ще не була встановлена. Навпаки, вони приносили шкоду, оскільки сіль, яку виварювали з розсолів, що містили домішки калійних солей, набувала гіркого смаку, і такий товар було важко, або й не можливо реалізувати. Склад цих домішок було встановлено лише пізніше. 


Калійні солі в Калуші, які згодом виявилися каїнітом, знайшли у 1804 році на глибині близько 50 м при розширенні стовбура шахти IV. У 1810 році ці ж солі були виявлені в шахті V на глибині  близько 45 м. У 1822 році каїніт виявлений при проходці штрека до луговні Ріттінгер на глибині 109 м (влітку 2007 року саме на цьому історично важливому місці стався провал земної поверхні. — Авт.).


Пізніше в Калуші виявили сильвін. У 1826 і 1834 роках він був відкритий при заглибленні шахти VII і виконанні навколостовбурних робіт. У 1853 і 1854 роках сильвін зустріли при закладці луговні Візнер поблизу шахти VII. Незадовго перед цим він був виявлений у Стассфурті в Німеччині.


Низка хімічних аналізів, виконаних у 1867 році хіміком Кріппом, підтвердила наявність в Калуші покладів калійних солей, придатних для хімічної переробки та промислового використання. Значний розвиток до цього часу калійної промисловості в Німеччині посприяв організації видобування калійних солей і в Калуші. У 1867 році було організовано підприємство, яке зобов’язалося, одночасно із одержанням вивареної харчової солі, видобувати також і калійні солі для потреб селян, які застосовували її у рільництві. Таким чином, Калуш був другим місцем у світі, де виникла калійна промисловість, яка була започаткована у Німеччині в 1862 році.


Відомо, що з метою отримання солі в Прикарпатті (у тому числі — в межах Калуша та району) спочатку використовували природні розсоли, які концентруються на “соляному дзеркалі” — поблизу поверхні соленосних відкладів.


З плином часу наявні ресурси природних розсолів уже не задовільняли зростаючі потреби у солі. Тому тривав пошук способів для інтенсифікації розчинення покладів та збільшення дебітів розсолозабірних споруд. Вдосконалення таких методів тривало століттями, це відбувалося інтуїтивно і ґрунтувалося на емпіричному досвіді. Саме по собі заглиблення криниць чи шурфів у солі та штучне заводнення цих виробіток не надто сприяло збільшенню виробництва, оскільки при цьому розсоли не досягали необхідної концентрації. В пошуках місць концентрування розсолів шурфи проходили достатньо близько один від одного. За деякими відомостями, в Калуші, поблизу русла річки Сівка, на порівняно невеликій площі існувало близько 80 таких шурфів (або шибиків). При експлуатації цих шибиків було помічено, що між ними існує гідравлічний зв’язок, тобто при викачуванні розсолів з одних виробок спостерігалося пониження рівня у інших. Тому з часом стали практикувати заводнення шипиків, які були розташовані вище по схилу, та викачування розсолів із тих, які були нижче. Такий метод сприяв підвищенню продуктивності розсоловіддачі, оскільки при цьому відбувалася значна інтенсифікація карстування соленосної товщі і зростала площа контактування вод із соляними покладами. Згодом почали проникати усе глибше у соляну товщу і основну роль стали відігравати не розсоли, зосереджені на соляному дзеркалі, а розсоли, отримані в процесі штучного розчинення у спеціально створюваних підземних виробках — луговнях.


Луговні — гірничі виробки, утворені в результаті штучного розчинення відкладів солей. Видобування солей таким способом є одним із найбільш древніх методів розробки соляних родовищ. В умовах Прикарпаття це був найбільш оптимальний, якщо не єдино можливий спосіб отримання солі. Це пов’язано, по-перше, із значним вмістом теригенних домішок (нерозчинних порід — глин, пісковиків, аргілітів) у складі соленосних товщ. По-друге, галогенні відклади зазнали надзвичайно інтенсивних тектонічних деформацій, внаслідок чого сформувалася соленосна брекчія, так званий «зубер. Вміст галіту в такій породі на різних ділянках змінюється від 30 до 70%. Чистої солі, яка б не містила домішок, у вигляді нерозчинного матеріалу серед соленосних формацій Прикарпаття практично немає.


Луговні експлуатувалися впродовж багатьох десятків років. Їх розміри сягали навіть понад 100 м у поперечнику, висота була різною — від двох-трьох до п’яти і більше метрів, а вилугуваний у гірничому масиві об’єм міг становити перші десятки тисяч кубічних метрів. Таким способом на Прикарпатті сіль розроблялася не тільки на Калуській соляній копальні, але й у Стебнику, Добромилі, Косові.


Після того, як у Калуші приступили до видобування калійних солей, система розробки була змінена на камерну. Поклади калійних солей видобувалися окремими або з’єднаними камерами, між якими залишалися міжкамерні опорні цілики, які забезпечували стійкість гірничого масиву. Достатньо швидко після початку видобування калійних солей сконцентрувалися саме на цьому напрямку виробництва, а видобування харчової солі у Калуші було припинене.


З часом розробка покладів полімінеральних калійно-магнієвих солей в районі Калуша значно інтенсифікувалася. В різний час ці ресурси тут розроблялися трьома підземними рудниками та одним відкритим кар’єром. У 80-ті роки минулого століття було розпочато спорудження четвертого рудника — “Пійло”, однак у зв’язку із руйнуванням керованості галузями промисловості, занепадом виробництва та банкрутством підприємств будівництво рудника зупинене.



Музеєві Калуша подарують ось цю вагонетку, якою користувалися шахтарі міста. Фото: Віктор Павлів


За час діяльності трьох калійних рудників у гірничому масиві в межах залягання покладів Калуш-Голинського родовища було пройдено сотні погонних кілометрів різних гірничих виробок (штеків, квершлагів, ортів, похилих), відпрацьовано тисячі очисних камер, пробурено тисячі підземних свердловин.


Загальний вироблений в межах трьох рудників об’єм підземних порожнин перевищує 15 млн. куб. метрів. Поклади на підземних рудниках, що діяли в межах Калуш-Голинського родовища калійних солей розроблялися на декількох горизонтах, які були нарізані на глибині від 60 до майже 400 м. Рудником “Пійло” передбачалося розробляти поклади на глибині понад 600 м.

17 років тому у шахті “Ново-Голинь” Володимир Ротнов провів екскурсію, яка, найімовірніше, була останньою


Об’єм виробленого простору в межах Домбровського кар’єру сягає 52 млн. куб. метрів. Потужні поклади полімінеральних солей на цій ділянці Калуш-Голинського родовища залягали дуже близько до поверхні. На окремих ділянках калійний пласт зустрічався уже на глибині 25-30 м від поверхні.


Однією із найбільш характерних особливостей соленосних формацій, поширених в межах української частини Передкарпаття, є велика кількість різних соляних мінералів, при цьому значною є роль сульфатів калію і магнію. Якщо на більшості калійних родовищ світу перелік соляних мінералів обмежується трьома-чотирма (галіт, сильвін, ангідрит, карналіт), то у Прикарпатті виявлено до 20 соляних мінералів. Окрім згаданих галіту, сильвіну, ангідриту і карналіту тут виявлено також полігаліт, гіпс, каїніт, лангбейніт, шеніт (пікромерит), кізерит, глазерит, леоніт, льовеїт, тенардит, мірабіліт, епсоміт, астраханіт, вантгоффіт і сингеніт. Цікаво, що останній із перерахованих мінералів має й іншу назву — калушит, оскільки був відкритий у 1872 р. мінералогом Я. Румфаном саме в Калуші.


Юрій САДОВИЙ, заступник директора ДНДІ галургії

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.
Амброз_19.03.2017 12:20:51

Цікаво і професійно викладено.Вельми вдячний автору.Калуські хлопаки з контори глибокого буріння Славко Кремінь і Любко Малофій ви багато знаєте про видобуток газу на наших теренах -поділіться з нами як це зробив пан Юрко.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: