Олександр Новосад: Місце, в якому ми могли залишитись на ночівлю, розбомбили


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Олександр Новосад: Місце, в якому ми могли залишитись на ночівлю, розбомбили

Дата публікації: 2017.07.23 | Коментарів: 0 | Переглядів: 7435

Для учасників концертної бригади Всеукраїнської творчої естафети під назвою «Воскресне волі дух і наша слава» завершився тур та волонтерська робота на Сході. Перебуваючи на лінії фронту 11 днів та подолавши 4000 кілометрів, гумористи мають чим поділитися з читачами.

«Вікна» поспілкувалися з Олександром Новосадом – режисером-постановником гумористичного театру «КУМ», який поділився враженнями від поїздки в зону АТО та волонтерської роботи.

— Пане Олександр, як виникла ідея брати участь у Всеукраїнській творчій естафеті «Воскресне волі дух і наша слава? У якому складі ви виступали?

— Ще у 2015 році ми з театром «КУМ» об’їздили багато полігонів, лікарень, реабілітаційних центрів. Коли я був на чемпіонаті Європи з баскетболу серед ветеранів, управління культури ОДА цікавилось, чи маю я бажання і чи буду їхати на Схід з концертами, на що я відповів: «Обов’язково». З учасників театру «КУМ» були я та Микола Попович, адже Володимир Бурко тепер в АТО, Роман Федоришин — в госпіталі. А також нами вирушили в тур автор і виконавець Василь Михайлович і гурт «Будьмо». Ми разом створювали концерту програму.

Вчора, до слова, у нашого "КУМа" Володимира Бурка — феноменального актора на сцені, чудового батька та чоловіка у сімействі, чуйного друга та справжнього патріота України, який зараз захищає Україну, був день народження. Хай Божа ласка завжди буде з тобою, ангел хоронитель оберігає від негараздів, а ми тебе чекаємо: чекає родина, сімя, "КУМи" та вдячні глядачі!

— Яку програму ви підготували для воїнів АТО?

— У нас була досить насичена програма. Я був ведучим, представляв колективи. У театру «Кум» було два-три блоки, тобто досить велика програма, що тривала від 1 год. 10 хв. до 1 год. 40 хв. У деяких містах ми були вимушені її скорочувати.

— Чи вдалося відвідати всі міста, що ви запланували?

— За 11 днів ми првоели 11 концертів, об’їхавши всю лінію розмежування. Нам вдалось відвідати всі попередньо заплановані населені пункти, окрім Авдіївки. Серед них: Маріуполь, Волноваха, Мар’їнка, Торецьк, Константинівка, Попасна, Щастя, Станиця Луганська. Крім того, ми ще побували в селах Широкому та Новотроїцькому.

— Чи траплялися на вашому шляху неординарні ситуації, що були небезпечними для життя?

— Звичайно, що так. В одному населеному пункті для нас підготували ночівлю, душ, тож ми могли залишитись там. Проте наступного дня нас чекала виснажлива дорога, аж 110 км. Тому вирішили поїхати зночі, а на ранок Ростислав Саветчук, керівник делегації, повідомив мені, що те місце, в якому ми могли залишитись на ночівлю, розбомбили.

— Як вас зустрічали у містах?

— Дуже гарно й приємно нас зустрічали у Волновасі. На кордоні Волноваського району зустрічали жінки в українському вбранні з смачним короваєм та особисто зустрів голова військової адміністрації. Ми разом відвідували пам’ятні місця, зокрема, Волинський батальйон. На жаль, не всюди так зустрічали: були й такі міста, що не були готові до нашого приїзду.

— Чи зустрічали ви на Сході наших земляків?

— Я бачив там дуже багато знайомих. До прикладу, свого побратима Володимира Бурка, Романа Гриніва, Катерину Арсені, знайомих із Делятина, Івано-Франківська, Угорників. Загалом, як на мене, 80 відсотків солдатів, яких ми зустрічали, — це західняки. Солдати нічого не просили, навіть тоді, коли ми їх питали. Щоправда, калуська журналістка Катерина Арсені просила волонтерської допомоги, оскільки їх перекинули на інший плацдарм, де немає маскувальних сіток і техніки.

— Яку допомогу, вирушаючи на Схід з концертами, ви везли?

— Я мав список речей, яких солдати потребували. Тож, коли до деяких людей я приходив із звісткою про те, що вирушаю на Схід, вони з радістю йшли на зустріч, а деякі — самі приходили та приносили допомогу. Зокрема, на пекарні «Височанка» нам дали 500 мішків, фірма «САКО» — плівки, а також друк фото для музею, на металопрокаті нам порізали скоби, магазин «Прометей» віддав цвяхи і молоток, районна бібліотека  – 150 книг українською мовою, магазин «Терези» – вологі серветки, студія звукозапису "6 кадрів" — альбоми. Був випадок, що зайшов у майстерню за «болгаркою», а працівник з власного дому віддав мені справді потужну річ, і ще й 20 дисків. Також свою допомогу бійцям надав Олександр Кучера, Василь Хомич та інші. Крім  того, ми з Калуша привезли освячені в катедрі два державні прапори і по всій лінії розмежування бійці підписувалися на пам’ять.

— Де ви проживали і як харчувалися, чим пересувались, перебуваючи в турі? 

— Управління культури надало допомогу з харчуванням, оскільки забезпечували нам сухпайки. Міністерство оборони — охорону. Ми завдячуємо їм за те, що тур пройшов без ексцесів. Ночували на базі кінологічної служби, Національної гвардії, інколи — в готелях, а бувало, що й в казармах. Проте, ми знали, куди ми їдемо, тому не були вибагливими. У нас був дуже хороший водій Ярослав, адже він без зміни стерпів 4000 км жахливих доріг та небезпечні умови.

— Як люди сприймали ваш «західний» гумор?

— Дуже добре! Люди співали, танцювали, всім було весело, особливо під час виконання театралізації пісні «Пампушечка». Воно й зрозуміло, адже ми виходили в гарних українських костюмах, говорили простою та доступною українською мовою. Також ми виконували пісні про АТО, Майдан, про пам'ять, про захист кордонів. Гумор у нас був політично-побутовий, переважно — сатиричні байки та гумористичні твори. Бійці розуміли всі наші жарти! Нас сприймали тепло, адже ми не насаджували свої ідеї, а говорили про те, що кожному зрозуміло. Жителям ми дарували альбоми з українським гуморам та колядками.

Коли ми виступали на площах, то не читали лекцій, ми просто співали українські пісні. У спілкуванні з нами місцеві мешканці теж переходили на українську. Проте мушу визнти, що місцеві жителі на Сході дуже необізнані в історії.

— Чи плануєте ви подібну волонтерську роботу в майбутньому?

— Я ніколи й не залишав волонтерську роботу. Після того, як мій син пішов в АТО, вкотре переконався, що важливо допомагати хлопцям на фронті. Я завжди роблю благодійні концерти, бо, як каже мій брат: «Настає час для людини, коли вона розуміє, що всі ми ходимо під Богом».

Розмовляла Світлана НЕБИЛОВИЧ, студентка Української академії друкарства

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: