Під час презентації книги «Храми Калущини: архітектурний хронограф погляд крізь століття» «Підмихайля – село під Святою горою Михайлівською» (2010), «Підмихайля: історико-краєзнавчий нарис» (2015), «Іконостас у храмі святого Архістратига Михаїла с. Підмихайля та Різдва Христового у с. Вістова (роботи Корнила Устияновича)» (2011), «Храми Калущини: архітектурний хронограф погляд крізь століття» (2016) – ось не повний перелік праць молодого науковця, доктора філософії, доцента кафедри філософії Івано-Франківського національного університету нафти і газу Надії Руско.
— Надіє, остання твоя книга «Храми Калущини» вийшла досить малим накладом. Скажи, будь ласка, де можна знайти її звичайному читачеві? Чи, може, плануєш випустити ще одну серію примірників, щоби той пласт історії, який ти підняла для суспільства, став більш доступним для кожного.
— Книга вийшла накладом 500 примірників коштом голови Калуської РДА Наталії Бабій та за сприяння видавців Ксенії Петраш і Олександра Безушка. Частину з них було подаровано кожній парафії. Інші є в міській та районній, а також у сільських бібліотеках. Книгу «Храми Калущини: архітектурний хронограф погляд крізь століття» можна придбати у видавництві «Копіцентр» (видавець Ксенія Петраш).
— Виходу у світ архітектурного хронографу передувала клопітка праця, зокрема, серія мандрівок храмами Калущини. Скажи, будь ласка, можливо, плануєш випустити якийсь фотоальбом, адже, напевно, багато унікальних світлин лишилися за межами «Храмів Калущини»? Чи, може, цікавим був би путівник паломника за твоїм маршрутом?
— Путівник паломника – це захоплива ідея. На території Калуського району багато унікальних старовинних храмів, що є пам’ятками архітектури, а також відбитком історії тих часів, коли вони були побудовані. Безперечно, що можна скласти певний маршрут паломника, який допоможе пересічним людям побачити красу старовинних храмів Калущини й відчути їх намоленість. Наш маршрут був поділений на Боднарівський, Войнилівський і Калуський деканати. Думаю, було б цікаво звернути увагу на найстаріші церкви та підготувати про них путівник. Це сприяло б розвитку релігійного туризму на території Калуського краю.
— У своїй дослідницькій роботі ти працюєш з архівами, малодоступними джерелами, спілкуєшся із непересічними автентичними постатями нашого краю. Скажи, що незвичайного ти відкрила для себе під час збору інформації для своїх книг?
— Під час написання книг доля мене зводила з неординарними, непересічними особистостями. Для мене – це великий життєвий досвід, який збагатив мій внутрішній світ. Поїздки церквами району, живе спілкування зі священиками, старожилами сприяли моєму духовному збагаченню. Унікальні пам’ятки, краса храмів залишили в душі приємні спогади. На території району, напевне, немає жодної людини, яка була б у кожному храмі, переступила б його поріг та піднесла би Богові молитву. Особисто я щаслива, що відвідала всі храми Калущини, і дякую Богові за таку можливість, адже завдяки цьому мені вдалося відкрити для себе красу різних церков, удалося побачити приємних і цікавих людей та поспілкуватися з ними. Я пересвідчилася, як парафіяни люблять і плекають свої храми. Вони й справді в кожному селі особливі для кожного й найдорожчі.
— Дуже часто в Youtub-і можна натрапити на відео з твого власного архіву, навіть фільм про Підмихайля знято, я так розумію, під твоїм керівництвом. Дуже багато фрагментів є власне про церкву Святого Архістратига Михаїла в с.Підмихайлі. Чи не плануєш продовжити роботу у цій сфері? Можливо, маєш на меті зняти фільм про нашу церкву?
— Так, фільм про село Підмихайля зняли під моїм керівництвом відеооператори Юрій Барна та Ангеліна Дакус. У стрічці є дуже багато цікавих фактів з історії села та церкви. 2011 року я видала книгу з дослідженнями про Вістівську та Підмихайлівську церкви, використала фрагменти роботи в дисертації. Хочу зауважити, що наша Підмихайлівська церква святого Архістратига Михаїла для мене найкраща та дорога для мого серця, тому писати про неї, досліджувати її історію – для мене надзвичайне задоволення. Можливо, із часом до 130-річчя храму, яке ми будемо відзначати у 2021 році, виготовимо буклет і знімемо фільм про історію церкви, що в селі Підмихайля.
— Вже майже рік минув з того часу, як відбулася презентація твоєї останньої книги «Храми Калущини». Над чим працюєш зараз? Зроби невеличкий анонс своєї наступної праці, або розкажи про те, над чим працювала впродовж останнього року.
— Час швидкоплинний, інколи не помічаєш, як змінюються пори року. 30-го вересня буде річниця виходу у світ книги «Храми Калущини: архітектурний хронограф погляд крізь століття». Впродовж цього року я працювала над науковими проблемами історії духовного життя Калущини та досліджувала об’єкти сакрального значення. Зокрема, після відвідання «Біблійного саду» у Маріямполі – місті Марії, а також міста Ісуса – Єзупіля написала статтю «Маріямпіль та Єзупіль – міста Ісуса та Марії як духовно-просвітницькі центри в Галичині». До цьогорічних публікацій можна віднести статтю «Церковно-релігійне життя Калущини: аналіз минулого та сучасний стан», а також «Поняття радості і страждання у філософській та релігійній світовій думці», яка оприлюднена в науковому журналі Virtus, що входить до міжнародної бази цитування Skopus. Працювала і в редакційній колегії збірника «Калуські історичні студії». Брала участь у міжнародній науковій конференції «Суспільство, держава і церква у спектрі міждисциплінарних досліджень» у місті Хмельницькому, виступивши з доповіддю «Духовно-моральне виховання студентської молоді у Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу».
— Що можеш сказати взагалі про дослідження у галузі краєзнавства на Калущині. Чи розвивається ця сфера? З ким з місцевих науковців ти співпрацюєш?
— На сьогодні краєзнавство на території Калущини розвивається. Про це свідчать наукові конференції, які проводяться з метою вивчення історії рідного краю, а також численні наукові праці з цієї теми. Видаються такі збірники, як «Світич», «Калуські історичні студії» та інші, які упорядковують місцеві дослідники. Я співпрацюю з доктором історичних наук, професором Олегом Малярчуком, зі старшим науковим співробітником краєзнавчого музею Іваном Тимівим, із краєзнавцями Миколою Когутом, Богданом Яневичем, Ольгою П’єх та з багатьма краєзнавцями з інших регіонів України. Їх складно перелічити: це і священики, і науковці різних галузей знань, медики, управлінці та інші.
— Ти працюєш викладачем. Скажи, будь ласка, чи легко молодому педагогу знайти спільну мову із сучасною молоддю?
— Звичайно, зі зміною суспільних норм змінюються й ціннісні орієнтації молоді, її світогляд та життєві позиції. Я як викладач філософських дисциплін легко знаходжу спільну мову зі студентами, адже філософія – це світогляд і життя, це і психологія своєрідна. Можу сказати, що сучасна молодь дуже цікава, неординарна, а також має свої життєві позиції, що дуже важливо.
— Не зважаючи на велику зайнятість, все ж знаходиш час на співпрацю з юними дослідниками історії рідного краю. У чому полягає твоя співпраця із секцією «Юних музеєзнавців», яка діє при Підмихайлівському НВК? Що ти їм побажаєш як наставник?
— Я розпочала співпрацю з гуртком «Юних музеєзнавців» при Підмихайлівському НВК 2014 року. Була рецензентом програми, за якою працює цей гурток, співорганізатором поїздки в село Вовків Львівської області, на батьківщину відомого галицького художника та іконописця Корнила Устияновича, який розписував нашу церкву, постійно беру участь у засіданнях гуртка, а також була науковим консультантом роботи на Всеукраїнський конкурс «SOS: історична пам’ятка». Разом із керівником гуртка Лесею Кубрак організовували екскурсії. Була присутня на науковому семінарі разом із настоятелем місцевого храму митрофорним протоієреєм Богданом Челядином, який неодноразово проводив екскурсії в храмі та відвідував наукові семінари. Ці заходи сприяють формуванню духовності молодого покоління.
Я цікавилася історією рідного краю ще з дитячих літ, тому сподіваюся, що діти теж вивчатимуть її.
Юним музеєзнавцям хочу побажати натхнення у вивченні історії рідного краю, побажати зберігати цінності та скарби, які їм передали батьки, і, куди б не закинула їх доля після закінчення школи, завжди пам’ятати про свою малу батьківщину.
— Дякую, Надіє, за цікаву розмову.
Розмовляла Христина СТРУТИНСЬКА, оглядач