ЕкоЕнергія



Тарас Ващук: “Ми побудували “Україну в пісках” — суспільство, в якому комфортно жити”

"Ду­бай має багато гріхів та речей, які ламають людей. Якщо ти не­до­стат­ньо силь­­ний, то­бі буде важ­ко там вижити", — розповідає Тарас Ващук


Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Тарас Ващук: “Ми побудували “Україну в пісках” — суспільство, в якому комфортно жити”

Дата публікації: 2017.09.11 | Коментарів: 0 | Переглядів: 5042

“Для чого ти їдеш в Емірати, верблюдам хвости крутити?”, – питали його. Тарас Ващук – калушанин, який п’ять років тому виїхав до ОАЕ за контрактом, залишивши в Україні сім’ю, налагоджене життя, успішну роботу. Письменник, філолог, викладач, журналіст, перекладач, спортивний коментатор та мандрівник – все це про Тараса Ващука.

Днями він по-вер­нув­ся до рід­ного міс­та з дво­ма презентаціями своєї нової книги "Україна в пісках". Під час презентації у своїй альма-матер — Калуській гімназії — неодноразово згадував шкільні роки, час, коли він лише починав пи­сати. А вчителі письмен­ни­ка і досі зберігають ар­куші з його творчістю 18-річної давності. У рідних стінах така зустріч пере­творилася на теплий при­йом. Пре­зен­туючи книгу, письменник мав про що розповісти, чим заціка­ви­ти та зачепити. Зрештою, як ка­же Тарас Ващук, "Ду­бай має багато гріхів та речей, які ламають людей. Якщо ти не­до­стат­ньо силь­­ний, то­бі буде важ­ко там вижити".

Історіями з особис­то­го життя та досвідом, куль­ту­рою суспільства, в якому живе, про нелегкий старт і розвиток, об’єднання українців в Еміратах та його діяль­ність, планами на майбут­нє письменник Тарас Ва­щук ділився з "Вікнами".

— Коли востаннє Ви бу­ли на Україні, і зокрема в Калуші?

— Я завжди приїжд­жаю раз на три місяці, або ж раз на півроку до Укра­їни. В Калуш я також при­їжджаю, але за браком ча­су десь на 1-2 дні.

— Чи плануєте по­вер­татися в Україну?

— Людина, яка поба­чила світ, Дубайський Ва­вилон, розуміє, що може збудувати собі суспільст­во, де захоче, і до того ж там, де буде більш потріб­ною. Зараз в Дубай досить серйозна криза. Тому не так там уже й райдужно, як всі думають, не такі високі зарплати та умови. Дуже багато людей зміню­ються, можливо, й мені десь доведеться. У мене нема мети залишитися жити в ОАЕ назавжди. Моя мрія — бути потрібним в Україні, і щоб мене оці­нили по достоїнству, так, як і в Еміратах. Тобто, щоб у мене був офіційний конт­ракт, медичне та соціаль­не страхування. Я готовий боротися з цією систе­мою, але у мене одне життя, тому не хотілося б про­гра­вати. Якщо я побачу більші зміни і те, що є шанс виграти, — я повернуся.

— Українці в Емі­ра­тах об’єднуються? Чим вони займаються?

— В Еміратах є не­за­реєстрована громадська організація. Ми маємо кілька благодійних про­ектів, освітні проекти, про­водимо майстер-класи, спортивний та культурний відпочинок, ми святкуємо всі свята. Та для мене най­важливіше — група вза­ємодопомоги. Коли нова людина приїжджає в Емі­рати, вона не самотня, тому що знає, що у групі їй допоможуть знайти робо­ту, житло, ба навіть дадуть еле­мен­тарну пораду. В групі "Українці в Еміратах" про­писані всі правила та лайфхаки, до прикладу, де дешевше купити поїсти, як знайти квартиру, де най­краще зробити візу, як зекономити гроші, тобто абсолютно все для життя. Всі поважають наше об’єд­нання і те, що ми ро­бимо. Якщо б ми були в Україні, можливо б, не ро­били те все, чим займа­ємося зараз в Еміратах.

Ми возили бійців АТО на реабілітацію за влас­ний кошт, ми маємо фон­ди, де збираємо кошти для дітей та для армії. На­ша група зараз добу­довує дитячий майданчик в дитбудинку, ми старає­мося, щоб арабо-укра­їнсь­кі діти не забули тра­дицій.

Довідка. Тарас Ващук — журналіст, публіцист, спортивний коментатор, письменник, поет і манд­рівник. Автор поетичної збірки "Чорна квітка" (2003), лауреат премії "Дебют року в прозі-2007", учасник з’їзду молодих літераторів Ірпінь-2008, дипломант всеукраїнського конкурсу малої прози "Сила Малого-2009", лауреат міжнародного конкурсу журналу "Zeit Glass 2016". 

Народився в Калуші у 1982 році, закінчив Калуську гімназію та Калуську дитячу музичну школі. Навчався в Ужгородському національному універ­ситеті за спеціальністю "Англійська мова та літера­тура", вчителював у Сторожницькій ЗОШ, викладав у лінгвістичному університеті, працював у газетах. З 2012 року працює за контрактом в Об’єднаних Арабських Еміратах. Публікувався в альманахах "Джинсове покоління", "Корзо", "Сила Малого", "Нова проза", "Ірпінські Світанки", "Щоденники біженця", "Нова проза України 2011". Упорядник альманаху "Нова проза Закарпаття" (Луцьк, видавництво "Терен").

"Україна в пісках" — це книжка коротких опо­ві­дань, життєвих історій. Вона торкається як проблем життя в Україні, так і теми самотності емігрантів. Автор наголосив, що чверть прибутку, який надійде за цю книжку, він передає на благодійність. 

— Скільки років жи­вете в Еміратах і скіль­ки місць праці змінили?

— Я вже п’ять років там живу і за цей час змі­нив три локації. Я пра­цював у найбільшому ае­ропорту світу і в рамках Duty­Free змінив три ро­боти, тобто це були підви­щення, але стосувалися різних сфер. Спочатку впродовж кількох місяців був касиром, потім був тренером новачків, зго­дом — працював у парфу­мерії. З аеропорту мене переманили в туристичну компанію. Там ми прода­ва­­ли екскурсії над Дубая­ми і Абу-дабі на малень­ких літачках. І третя ло­кація — це був мій не дуже вдалий похід в освітню систему: я був вчителем в школі. Зараз я фрілансер в Ду­бай, тому маю час, щоб зай­матися творчістю. Пра­­цюю спортивним ко­мен­та­тором, а моєю офі­ційною роботою є кон­суль­тантська компанія, де ми допо­ма­гаємо україн­цям відкри­ва­ти бізнес в Еміратах.

— Якими мовами Ви володієте?

— Українська — моя рідна мова, та й, зрештою, російська так само. Анг­лійська у мене на профе­сійному рівні. Німецька — на середньому рівні, дя­куючи Калуській гімназії. Також польська мова, бо моя бабуся була пере­кладачкою. Ще знаю сло­вацьку та сербську мови. На роботі в аеропорту мені знадобилися знання сербської мови, коли ми зустрічали світових зірок тенісу.

— Що культура Емі­ратів змінила у Вашому світогляді?

— Передовсім, зміни­лася національна психо­логія. Я дуже скептично ставився до українців, можливості їхнього об’єд­нання і можливості фор­му­вання нації. У нас не було нації до другого Май­дану, аж тепер ми здобули Незалежність. З кров’ю, але здобули. Також зміни­лися мої погляди на те, як потрібно ставитися до життя. Зараз я знаю, що потрібно завжди бути позитивним, відкритим і не боятися відкрити душу. І ніколи немає депресій, якщо займатися спортом та улюбленою справою.

— Чи спостерігаєте зміни в Україні? Люди змінилися?

— Попередні роки я не спостерігав змін, тепер трохи бачу зміни на краще. Зокрема, у підході до дітей і у тому, що зараз є дуже багато активістів, які на­магаються "протиснути" оце громадянське сус­пільст­во, вони борються проти системи, а іноді й ламають її. Вони часто про­грають — це прикро, проте, у деяких випадках система ламається і ці активісти своїм при­кла­дом показу­ють, що навіть, якщо вони про­грали, є шанс, що на­ступні поко­ління зможуть змінити цю систему. Люди змінилися, хоч і не всі.

У кожному суспільстві є 20% активних людей, які мислять ширше, і 80% людей, які підуть за будь-ким. Суспільство буде ус­пішним тоді, коли тих 20% людей будуть успішні та креативні, не "бидлуваті", коли вони працюватимуть, ігноруючи ті правила, що їм диктують. Мені прикро, що багато людей виїжд­жає, але тішить те, вони повертаються і пробують розвиватися тут.

— Хто тепер Ваші друзі? З ким спіл­ку­є­теся найбільше?

— Як би це не було дивно, залишилися лише калуські друзі. У мене було два друга з шкільних років, з якими ми досі спілкуємося. Є такий вид дружби, коли ви 10 років не бачилися, але зустрі­чаєтеся і розмова нібито продовжується. З універ­си­тетськими та журна­лістсь­кими друзями зараз не спілкуємося. Вони не сприйняли те, що я вирі­шив емігрувати і мали сте­ре­отипне відношення до виїзду в ОАЕ. Дискусія з ними неможлива, бо все завершується тим, що емігранта добивають тим, що він емігрант.

— Поділіться своїми мріями та цілями? Чи пла­нуєте випускати ще одну книгу?

—   Мабуть, роман я ні­коли не напишу. Це будуть короткі оповідання, зама­льовки, можливо, тревел-блоги, тобто те, що буде цікавим для теперішньої аудиторії. Майже всі текс­ти до наступної книги вже готові. Буду спостерігати, де книга користува­ти­меть­ся більшим попитом: чи в Україні, чи в еміграції. В Еміратах у мене є більше охочих читачів моїх ху­дож­ніх книг, ніж тут, в Україні. Наразі у мене всеук­ра­їнський тур і ми спосте­рі­гаємо за активністю чита­чів. Зокрема, проводитиму презентацію книги на Форумі видавців у Львові.

— Дякую за цікаву розмову, Тарасе!

Розмовляла

Світлана НЕБИЛОВИЧ, студентка Української академії друкарства

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: