"Я не стараюся нікого здивувати, все виходить само собою. Живучи у маленькому містечку, де люди мало що знають і ба У інтерв’ю «Вікнам» Романна Площанська розповіла, як її дворічна донечка ставиться до готики, чому животики вагітних є ідеальним полотном, як її надихають фільми жахів і в чому черпає натхнення.
— Романно, скільки тебе пам’ятаю, ти завжди була доволі творчою особистістю. З чого все почалося?
— Кожен із нас має унікальне і неповторне життя — як і я. Усі ми є одним цілим єдиного безмежного Всесвіту, в якому живемо. Дехто каже, що я не сповна розуму, але мистецтву потрібна хоч крапля божевілля. Стосовно творчості, то моє життя нею просякнуте — я звикла жити і творити. Мистецтвом почала займатися зі школи, але інтенсивно «hand made» мене захопив, коли була вагітна Медеєю. Мені потрібно було чимось себе зайняти, бо з розуму сходила: сидіти і нічого не робити — це не моє. Інколи були речі, які мені подобалися, й я дуже хотіла отримати їх собі... Коли ж бачила їхню вартість, то розуміла, що можу зробити їх і сама. Так і почала творити.
— А коли ти почала займатися боді-артом?
— Я випадково натрапила в Інтернеті на фейс-арт (аквагрим) і це мене дуже зацікавило. Я людина творча, а це якраз прекрасна можливість проявити свої здібності. А поштовхом практично реалізувати зацікавленість у цьому виді мистецтва було моє перше замовлення на дитячому святі. Але тепер я хочу більше приділяти часу боді-арту, а саме — боді-пейтінгу. Боді-арт дослівно — мистецтво прикрашати тіло. А боді-пейтінг — це розпис по тілу. Він дозволяє не тільки «перетворитися на щось гарне». Часто — це новий досвід для дорослих і дітей, нові відчуття та емоції, які допомагають їм дізнатися про себе більше.
— Нещодавно в тебе з’явилося ще одне захоплення — розписувати животики вагітним матусям.
— Я сама стала мамою два роки тому. І ще добре пам’ятаю ті відчуття, коли в твоєму животику росте нове життя. Кожній мамі в такому особливому стані хочеться підкреслити свою привабливість та свій стан. І я подумала: а чому б це не поєднати? Боді-арт животика або гестаційний живопис — прекрасний спосіб самовираження. З одного боку, це створення образу, що гармоніює з внутрішнім світом вагітної жінки. З іншого — фізіологічно корисна процедура.
У Європі така практика існує вже близько 10 років, й останнім часом набуває все більшої популярності і у нас. Психологи вже давно довели, що боді-арт — це не тільки спосіб повеселитися і створити образ для фотосесії, але й заняття, що володіє яскраво вираженим терапевтичним ефектом.
Животик є практично ідеальним полотном, а от до вибору фарб слід ставитися надзвичайно скрупульозно, адже вони повинні бути лише екологічно чистими. Я їх замовляю в Інтернеті і лише в перевірених виробників. Сам процес малювання — це легкий масаж, приємний для мами та її малюка, який розслабляє та наповнює позитивними емоціями. Малюнки зазвичай обираю сама. Однак головна умова — малювати те, що може підняти настрій. І обов’язково потрібно спілкуватися з малюком, розповідати йому про те, що відбувається. Ну, і, звичайно, варто зробити світлини, щоб через кілька років можна буде всією родиною насолодитися приємними спогадами.
Я хочу творити, хочу ставати професійнішою з кожним днем. У мене є намір у майбутньому стати художником-гримером...
— Романно, наскільки я знаю, ти також займаєшся розписом дитячих кімнат?
— Так, це прекрасний спосіб «одушевити» особистий простір малюка і зробити його цікавішим. Настінні малюнки можуть бути як складними, так і зовсім простими у виконанні. Розпис стін в інтер’єрі відіграє величезну роль. Малюнок, нанесений на стіну, може змінити простір навколо себе і створити настрій або просто доповнити образ приміщення. Жоден обробний матеріал, чи це плитка, чи шпалери, не створить тієї індивідуальності, що художній розпис стіни. Тим, хто перебуває в процесі пошуку ідей або підказок на тему, як розписати стіни, — до мене!
— Не можу не запитати про створення ексклюзивних головних уборів для фотосесій. Вони справді вражають неординарністю. І, мені так здається, уособлюють твоє внутрішнє «Я».
— Я надаю перевагу створенню божевільних головних уборів і масок для різних зйомок. Тривалість створення прикраси залежить від технології та складності роботи. Як створити цікавий головний убір для фото — шукаю досі. Вчуся точно так само, як і всі. Відкриваю YouTube, шукаю на Pinterest. Я просто черпаю інформацію в Інтернеті. Потім тестую її, пробую. Якщо технологія виправдовує себе — починаю з нею працювати. Дуже часто моделлю виступаю сама. Інколи — мої друзі.
— Видається, що ти постійно хочеш епатувати.
— Мені просто подобається, що я роблю те, що в моїй голові. Я не стараюся нікого здивувати, все виходить само собою. Живучи у маленькому містечку, де люди мало що знають і бачать, все ж просто здивувати їх.
У найближчих планах у мене є мета організувати декілька цікавих фантазійних фотопроектів, але все це — згодом.
— А з чого загалом ти черпаєш натхнення?
— Головне — не піддаватися стереотипам. Будь-яке заняття, від якого ви отримуєте задоволення і радість, яким би дивним воно не здавалося оточуючим, для вас тією чарівною паличкою, яка «витягне вас за волосся» і додасть сил. У момент натхнення відчуваю окрилення та азарт, можу легко переконати кого завгодно в потенціалі своєї ідеї. Це стан найвищого піднесення, коли можливо майже все. Джерело натхнення в кожної людини може бути дуже індивідуальними.
Мене спонукають до творчості знайомства з новими людьми, подорожі, а також згадки про дитинство та пов’язані з ними безліч позитивних вражень, піднесених емоцій, здійснених мрій і сподівань. Усе це теж приносить натхнення.
Також я надихаюся від перегляду фільмів жахів, від готичної музики і готики в цілому. Готика для мене — це ковток чогось живого, але й похмурого водночас. Я люблю готику за те, що вона дуже різноманітна і насичена різними образами. Усе почалося, коли я вперше побачила фільм «Ворон», де знімався актор Брендон Лі. Сюжет фільму настільки мене вразив, що дотепер не можу «заспокоїтись».
Загалом натхнення приходить нізвідки. Я надихаюся різними митцями, перелік вести можна довго, але один із них — це Гленн Хетрік (Glenn Hetric) — фахівець зі скульптурно-об’ємного гриму.
— Мабуть, тебе часто запитують, чи не лякають твої захоплення готикою дворічну Медею?
— Звісно ж, ні. Вона любить мене і мої образи, та й узагалі все, що я роблю. Вона у мене — унікальна! Постійно всюди зі мною і їй нічого боятися. Час від часу я їй роблю фейс-арт. Ми з нею любимо перевтілюватися в кішечок, метеликів. Улюблений образ моєї донечки — ельфи. У неї навіть декоративні крильця є. Спілкування з донькою мене надихає, адже вона — мій єдиний друг, який мене розуміє сповна.
Загалом люблю працювати з дітьми, тому що вони вміють жити тут і тепер, їх внутрішній світ мудрий та цікавий, у них багато ідей. Вони — справжні.
Вважаю, що мені дуже пощастило у житті, адже я ніколи не ходила на неулюблену роботу і вчилась уникати спілкування з неприємними для мене людьми. Тому фраза «Робити треба те, що любиш, і любити те, що робиш» — якраз про мене. Це дійсно вселенське щастя!
А ще в мене є людина, яка мене підтримує. Як відомо, людина-митець — складна людина в стосунках. Але все ж моя людина, яка поряд зі мною, не здається. А мама є справжнім прикладом для наслідування, справжнім взірцем того, якою повинна бути жінка.
— Тож, бажаєш усім любові?
— Друзі, вірте в себе, не залежно, де ви знаходитесь! Дійте! Намагайтесь робити речі, які приносять кайф! Кайфуйте, роблячи щось, і робіть, кайфуючи! Не соромтесь помилятись! Живіть своїм серцем та відчуттями! Добра усім та щастя!
Розмовляла Світлана ЯКИМЕНКО, журналіст