У Мирному житті Микола Яременко був політологом. Фото Тараса Греня Він контролює рух автомашин та людей по блокпосту, що прибували сюди з російського боку по так званій «Ростовській» трасі. Цей напрямок важкий і відповідальний. Адже саме по ньому російські спецслужби намагаються налагодити канали постачання терористам зброї, боєприпасів та грошей.
— Скажіть, а чи є серед вас добровольці? Ну тобто ті люди, які власне за власним бажанням прийшли у військкомат…
— Ну, звичайно, є! Наприклад, я. І таких хлопців тут багато.
— Що вас спонукало до цього?
— Я просто сам для себе вирішив, що не можу от так просто сидіти на дивані і спостерігати за тим, як шматують Україну. Я дужу люблю свою Батьківщину, і вважаю, що в цей важкий для нашої держави час моє місце саме в Армії.
— А дома у вас напевно залишилась, дружина діти… Як вони поставились до вашого рішення?
— Так, в мене дома залишилась дружина і двоє маленьких дітей. Вони, звичайно, переживають, чекають. Але я сказав їм, що повинен бути тут. Адже я не хочу, аби у нашому рідному Києві російські найманці робили те, що вони творять зараз на Донбасі. І попросив поставитись до мого рішення з розумінням, адже ще раз наголошую, що підтримувати «диванну сотню» зараз не часі.
— А ким ви є у цивільному житті?
— Так, в мене вища освіта, я політолог. Тобто абсолютна мирна людина, ніяк не пов’язана з армією. Я встиг попрацювати і парламентським журналістом, і навіть чиновником у владі. Та я не шкодую, що довелось залишити столичний затишок, бо на кону зараз найбільш важливіше — територіальна цілісність моєї держави, нашої з вами України.
— А що б ви, тепер вже як військова людина, сказали б тим, хто зараз намагається «закосити» від армії?
— Їм я скажу, перш за все, так: щоб там не казали ворожа пропаганда та «сарафанне радіо», служба кожного з вас у лавах Збройних Сил України потрібна всьому народові. А ще, це потрібно вашим же сім’ям. Можливо ті, хто зараз тікає від повісток та ховається за жіночі спідниці не розуміє ситуації, але це прийде згодом. Ви осягнете, що мир і спокій в наших домівках зберігається ТУТ.
А якщо будете втікати від захисту України, перекладати цю справу на плечі інших хлопців, то рано чи пізно такі «Гіркіни» та «Бєси» прийдуть до ваших міст і сіл. І не факт, що ніхто з ваших близьких не буде вбитим....
Так от, щоб цього не трапилось, ворогу потрібно давати гідну відсіч. Не чекаючи до тих пір, доки він остаточно знахабніє. Лишень запам’ятайте, що з путінським режимом все просто — скільки ми йому дозволимо, стільки він в нас і забере території, свободи, статку та й зрештою життя. Тому, цьому режиму треба дати по зубах! І ми це зробимо разом. І чим більше нас буде, тим сильніше ми вдаримо, і скоріше виб’ємо всю нечисть з нашої землі.