ЕкоЕнергія




Помилка в тексті?
Виділіть її мишкою та натисніть

Система Orphus

Батько загиблого “айдарівця” із Калущини: Любов до Батьківщини передалася на генетичному рівні

Дата публікації: 2017.01.09 | Коментарів: 0 | Переглядів: 1030

Він тричі заглядав у вічі смерті, однак вдавалося вислизнути. А того разу не вдалося. Калуський «айдарівець» Василь Боднар із позивним Югослав назавжди заплющив очі у Щасті — місті, де так забракло щастя.

Василь Боднар із Калущини загинув понад два роки тому, але його рідних і досі пече біль утрати. Його брат Андрій пригадує, що в останніх розмовах Василь нарікав: вояки батальйону змушені щодня у бою відстоювати дорогу, яка пролягає до луганського аеропорту. Василь також розповідав братові, що тричі мав загинути, але дивом вдалося вціліти, пишуть ”Вікна”.


Батько загиблого Федір Боднар каже, що син з дитинства був самостійним і впертим: як задумає, так і зробить – хоч кіл на голові теши. Ще коли був геть малям, мав років п’ять-шість, то таке утнув, що батьки мало не посивіли. Гуляючи в дворі, Василько десь почув, що Івано-Франківськом почали курсувати нові тролейбуси. Цікаво ж! Малий сміливець, довго не думаючи, сів на автобус, дістався до обласного центру, відшукав той розрекламований тролейбус і гайда кататися. Катався цілісінький день. Коли почало смеркати, розумне хлоп’я стало на узбіччі дороги в тому напрямку, що на Калуш. Якась добра пані взяла його з собою в автобус і так допомогла Василеві дістатися додому. Ох і отримав же він тоді від тата на горіхи!


Змалечку Василя батьки частенько сварили за подерті у хлоп’ячих бійках футболки і куртки. Він не був агресивним юнаком, але вмів вправно битися, адже займався боксом, а ще любив справедливість. Так і виходило, що ту справедливість надто часто доводилося відстоювати кулаками.



Обох хлопців батьки виховували в патріотичному дусі, хоча, як зазначає Федір Боднар, любов до Батьківщини передалася на генетичному рівні: в родині було вдосталь відчайдушних «бандерівців», які десятками років прагнули до визволення країни з-під гніту. Багатьох родичів вислали у Сибір.


У грудні 2013-го Василь не знаходив собі місця: «Чого я ще сиджу вдома? Чого й досі не на Майдані?» Вже через кілька днів був у столиці. Детальніше про життя Василя Боднара та спогади його рідних і бойових побратимів — у публікації “ГК” “Майже безсмертний” .

Для того, щоб додавати коментарі, потрібно Авторизуватись.

Авторизація


Запам'ятати та автоматично входити на сайт

Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах: