Моя Вікторія — моя перемога або Життя в інвалідному візку може бути щасливим!

І Наталя, і її донечка Вікторія народилися у чудову пору року — золотої осені, а саме — у вересні з різницею у три дні і 26 років, з яких вже понад п’ять років Наталя…прикута до інвалідського візка. Народження Вікторії стало подією не тільки у житті самої Наталії, її родини, але і медицини міста. Такого випадку лікарі Калуша не пам’ятають! Зазначимо, що Наталя погодилася на розмову тільки заради тих людей, які у подібній до її ситуації втратили віру у власні сили і повноцінне життя.
Переглядів: 1644

... Життя Наталі стало зовсім іншим у липні 1997 року. Автомобільна аварія і страшний діагноз: компресійний перелом хребта у шийному відділі, пошкодження 5-6 хребців і повна нерухомість. А до того було звичайне життя звичайної дівчинки: навчання спочатку у Берлогівській, а згодом — у Калуській школі №3, яку закінчила тільки з двома четвірками; отримання фаху медичної сестри у Самбірському медичному училищі, а відтак — робота у хірургічному відділі міської стоматологічної поліклініки.
Один день зумів змінити усе життя не тільки Наталі Заліської, але і її рідних та близьких. Мама, залишивши роботу директора Берлогівської школи і вийшовши на пенсію за вислугою років, повністю присвятила себе дочці, а тепер ще і внучці.
— Мама — це моя підтримка, це мої руки і ноги. Вона залишила заради мене свою кар’єру. Ми з Вікторією будемо старатися, щоб приносити їй тільки радість і не засмучувати, — з любов’ю каже Наталя.
Адже, попри неприховане щастя і величезну жагу до життя, яким можуть позаздрити і цілком здорові люди, усе після аварії було зовсім не безхмарним: два місяці лікування у нейрохірургічному відділі Калуського медичного територіального об’єднання під чутливим наглядом лікарів Олександра Івановича Притуляка та Ігоря Тарасовича Москалика, які вдало провели складну операцію. (Вже пізніше відомий київський лікар Ігор Курілець зазначить, що операція пройшла вкрай успішно й іншої не треба). Згодом були часті, щопівроку, дорогі поїздки у спеціалізований санаторій імені Бурденка для спинальних хворих у Саках Автономної Республіки Крим, аналогічний якому є тільки у Слав’янську Донецької області, адже багато шахтарів отримують саме травми хребта. Ця перша поїздка у Саки відбулася завдяки Рожнятівському відділу освіти і зокрема голові профкому Михайлу Дзудзилі, які виділили 3200 грн. для 45-денного лікування Наталі.
— У Саках, — згадує Наталя, — усе містечко пристосоване для пересування на колясках: і дороги, і крамниці, і розташування усіх необхідних приміщень. Лікування у цьому санаторії (грязеві ванни, фізкультура, електростимуляція, водні процедури, масажі) дало дуже великий ефект: я почала сидіти, володіти руками. Після Саків ми з мамою знову побували у лікаря Курільця, який, обстеживши мене, сказав, що я виглядаю, як американська хвора, настільки добрі були результати. Тому, незважаючи на дорожнечу, три роки після аварії кожні півроку ми їздили у Саки на лікування. Я дуже завдячую цьому відомому лікареві, адже тільки він сказав нам про існування такого чудового санаторію!

За кордоном інваліди — звичайні люди

Два роки після травми шведи запросили Наталю  у Слав’янський санаторій на курси активної реабілітації, на яких навчали, як працювати на візках, як себе обслуговувати, як правильно їздити. Там Наталі і подарували активний візок, який важить всього… 7 кілограмів. До того ж, він — дуже компактний, розкладний, на ньому знімаються колеса, опускається спинка, його можна скласти у машину. Стали можливими поїздки в інші міста і навіть в… гори.
Саме у Слав’янську вона познайомилася з дівчатами і хлопцями з Львівського товариства інвалідів, а завдяки їм — з представниками Мальтійської служби в Івано-Франківську — міжнародної благодійної організації, які опікуються дитячими будинками, інтернатами, будинками перестарілих, а окрема група — спинальними хворими. Завдяки Мальтійській службі Наталя побувала на одному з рекреаційних таборів доброї волі в Ірландії, що зібрав представників 33 країн, у яких працюють представники Мальтійської служби.
— Я потрапила в число тих восьми щасливчиків з України, які побували у цьому таборі, — каже Наталя Заліська. — Четверо були на візках, а четверо — супроводжуючих. Гарно відпочили і побачили, як можна повноцінно жити, незважаючи на те, що ти на візку. У мене є улюблене фото: коли ми гуляємо в Ірландії вулицями міста, ніхто не звертає уваги, що ми — на візках. Хіба що потрібна допомога. Плюс гарні дороги, гарні умови життя. А у нас тільки недавно біля деяких крамниць почали ставити пандуси для проїзду у крамницю на візку, а про повноцінне життя людини у візку в українському місті — годі говорити!
З місцевою організацією інвалідів Наталя спілкується по телефону.
— Я більше співпрацюю з Мальтійською службою, що діє в Івано-Франківську, — каже Наталя, — адже там усе налагоджено: за мною приїжджають, забирають, допомагають, а у Калуської організації інвалідів свого транспорту немає.

Ім’я донечці дав батько

Коли Наталя розбилася на машині, її хлопець Сергій працював у Сургуті.
— Я чекала, що наші стосунки після аварії зміняться, — зізнається Наталя, — але вони залишилися тими ж, що і були, чому я дуже рада. Сергій був далеко, але ми зідзвонювалися, листувалися, а згодом він приїхав і наші дружні стосунки продовжилися. Я запланувала народження Вікторії, бо вирішила що дитина мені потрібна для повноцінного життя і повного щастя. Це великий стимул для мене. Я бачила такі випадки, коли була у санаторіях. Хоча зважитися на такий крок дуже важко, адже не знаєш, якими можуть бути наслідки, тим більше, що у мене була важка травма. Але лікарі мені не перечили. Найперше я звернулася до гінеколога Самотовки Галини Володимирівни. Я не побачила в її очах абсолютно ніякого страху чи заперечення. Мій лікар Олександр Притуляк і головний лікар пологового будинку Марія Кушлик теж відразу були у курсі. Я готувалася до кесаревого розтину, але з Божою допомогою і завдяки професійності лікарів народила сама! Щиро вдячна усім медикам, які мене підтримували. Про якусь віддяку вони і слухати не хотіли!
— Це свідчить, — зазначила мама Наталі Марія Йосипівна, — що не все в житті втрачено, що можна жити так, як живуть усі.
— Люди по-різному до мене ставляться, — продовжує Наталя. — Та  я знаю собі ціну і вірю, що все буде добре. Інакше ж бути не може!
Ім’я донечці дав щасливий батько Сергій: “Тільки Вікторія! Тільки перемога!”
На хрестини до маленької Вікторії, яка дуже часто посміхається, навіть уві сні (Марія Йосипівна каже, що вона бавиться з ангеликами. — Авт.), здається, зійшлися усі знайомі, друзі, родина. Тільки дорослих було понад п’ятдесят! На прохання Наталі у Вікторії є двоє хресних батьків і дві хресні мами, які з перших днів життя маленької Віки оточили її безмежною любов’ю і піклуванням. Отець Степан, настоятель церкви с.Берлоги, який хрестив дівчинку, наголосив, що Наталя і Сергій самі не уявляють, який подвиг вони зробили у наш такий непевний і нелегкий час, тоді, коли навіть здорові матері залишають напризволяще своїх немовлят!
— Бог почув наші молитви, — каже Марія Йосипівна. — Я щиро вдячна отцю Степану, який з того часу, як Наталя потрапила в аварію, щотижня править Службу Божу за її здоров’я, а також усім берложанам, вчителям Берлогівської школи, які підтримали нас морально і матеріально у важкі хвилини. Життя відтепер має кращий зміст!
... Гостинний будинок Заліських ніколи не пустує. У Наталі — десятки друзів, знайомих, ніколи не забувають навідати колеги по роботі. Завжди готові прийти на допомогу сусіди Оксана і Богдан Семаки, які урізноманітнюють життя Наталі частими поїздками. Нового світла у цю по-справжньому щасливу оселю принесла і новонароджена Вікторія. Вона навіть спить міцніше, коли у будинку багато людей розмовляють! А з обличчя щасливої мами Наталі ніколи не зникає посмішка. Вона тільки не любить, щоб її шкодували:
— Це так принизливо!

Редакція газети «Вікна» висловлює подяку за допомогу у створенні публікації хресному татові Вікторії — Ігореві Ключинському.