Розвідка — дієвий інструмент УБОЗу

Принципи роботи розвідувальних підрозділів міліції регламентовані чинним законодавством про оперативно-розшукову діяльність, але “кухня” цієї справи – суцільне табу. Розраховувати на цілковиту відвертість у розмові з керівником розвідувально-аналітичного центру УБОЗ УМВС в Івано-Франківській області полковником міліції Володимиром Бульбою було даремно. Утім, завдання репортера полягало в іншому — познайомити читачів з офіцером, за плечима якого понад 25 років служби в органах внутрішніх справ і майже увесь час — на оперативній роботі. Чимало праці Володимир Бульба віддав Калушу.
Переглядів: 666

— Володимире Михайловичу, чи можна хоча б узагальнено охарактеризувати завдання служби, яку очолюєте?
— Не таємниця, що у своїй роботі правоохоронці послуговуються розвідувальною інформацією. Це закономірно, адже взагалі з розвитком суспільних відносин саме поняття професійного шпигунства майже позбулося негативних асоціацій. Розвідка стала звичним інструментом у тому, як втерти носа конкурентові чи супротивникові. Щодо конкретних завдань розвідувально-аналітичного центру, то вони, як кажуть, на поверхні: зусилля співробітників підрозділу спрямовані на збір інформації і передачу її практичним службам, які протидіють злочинності, особливо її організованим формам. Нерідко саме завдяки такій інформації вдається викривати злочинні наміри на їх початкових стадіях. Або ж контролювати їх до певного часу.
— Гадаю, щоб здійснювати цю роботу, необхідні відповідні технічні можливості і фахівці розвідувальної справи?
— Розвідників спеціально не готують. У нашу службу добираються працівники, які мають достатній стаж практичної оперативної роботи. Без цього взагалі в УБОЗі нема чого робити. Бо маємо справу з організованими групами, керівниками різного рангу, і треба вміти з ними працювати. Існує багато нюансів, тонкощів в цій роботі, про що, самі розумієте, я не можу розповісти. А щодо технічних можливостей, то дійсно зараз використовуємо досконалі види техніки для оперативного документування, застосовуємо новітні технології. Та попри все людський фактор — це найголовніше.
— Мабуть, тому очолити цю службу довірили офіцерові, який працював у підрозділах БОЗ з часу їх створення?
— Можливо. Щоправда, я ніколи не прагнув тієї чи іншої посади. Усе відбувалося поступово. Колись, відслуживши у війську, я просто хотів працювати в міліції. Розпочинав у патрульно-постовій службі Калуського міськвідділу і заочно вчився в колишній середній спеціальній школі міліції. А за чотири роки запропонували перейти в карний розшук. Ніколи не забуду свій перший день у цьому підрозділі. Пізно увечері на одній з вулиць Калуша виявили труп чоловіка. У морзі я мав зробити відбитки пальців. Це було нелегко, оскільки небіжчика привезли з 15-градусного морозу. Але досвідчені розшуківці порадили, як у таких випадках слід діяти. Взагалі, я багато чого корисного перейняв у тогочасних “зубрів” розшуку — Мар’яна Б’ялика, Михайла Скрипника, Василя Турака, керівника калуської міліції Володимира Бойдуника.
— Ви працюєте в УБОЗі, але в списках калуського карного розшуку прізвище Бульба, наскільки відомо, залишилося?
— Маю вже дорослого сина, який два роки тому закінчив Прикарпатську філію НАВСУ і побажав працювати тільки в карному розшуку. Я не перечив цьому, хіба дружина хвилювалася, та й зараз хвилюється вже за нас обох. Не приховую, що радий за Тараса. Інколи наші службові питання перетинаються. Зовсім недавно вийшло так, що разом проводили оперативно-розшукові заходи щодо встановлення осіб, які вчинили вбивство у Калуші, а наступного дня — ще два в обласному центрі.
— У свій час Ви були першим заступником начальника Калуського міськвідділу міліції, потім очолювали долинську міліцію, тобто за функціональними обов’язками керівника брали безпосередню участь у затриманні небезпечних злочинців. Чи доводилося застосовувати зброю?
— Витягувати — діставав, але жодного разу не використовував. Я дотримуюся того принципу, що завжди існує чимало інших можливостей чи способів, аби затримати злочинця. Просто треба розумно спрацювати, в тому числі використовуючи всі обставини, що склалися на той момент.
— Чи доводиться зустрічатися з тими, кого за час служби затримували за злочини?
— Звичайно, в місті хіміків таких багато. Нормально, вітаються, дехто навіть дякує за “науку”, бо каже, якби вчасно не “сів”, то хтозна, що було б далі. Я старався ставитися до кожного по-людськи, отож, за великим рахунком, не варто тримати зло на будь-якого працівника міліції, який належно виконує свою роботу. Але буває по-різному. Певний час, коли управління боротьби з організованою злочинністю проводило заходи з розкриття вбивств, а в тому випадку йшлося про злочинну групу з міжрегіональними зв’язками, мені доводилося працювати і жити під постійною охороною.
— Володимире Михайловичу, служба в міліції одночасно ризикована і стресова. Виникали моменти, коли хотілося щось змінити в житті?
— Якби я відповів, що ні, то виглядало б неправдоподібно. Будь-яка робота потребує напруження, трапляються моменти певного розчарування, але це, навпаки, тільки спонукало працювати.