Нагадаємо історію півторарічної давності. Тоді „за” будівництво проголосували 22 депутати (23 були проти). Та наступного дня повторне голосування довело, що методи лобіювання міської влади є дуже ефективними: проти вже проголосували тільки п’ятеро депутатів. Тоді депутат Михайло Стечак, незважаючи на те, що голосування вже було таємним, „вирахував”, що проти, крім нього, проголосували тільки Василь Вагілевич, Володимир Климентій, Наталія Бабій та Іван Гривнак.
Тоді, скликавши прес-конференцію, представники міської організації УРП „Собор” оприлюднили Звернення партійної конференції, назвавши рішення депутатського корпусу про дозвіл на будівництво церкви Московського патріархату та підписання міським головою Угоди „Про довгострокове співробітництво між міською радою Калуша та ЗАТ „Лукойл-Нафтохім” „торгівлею не тільки національними інтересами територіальної громади м.Калуша, а й національними”. Крім того, „соборівці” вимагали відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування” провести місцевий референдум з приводу вказаних рішень міської влади.
Не було ні реакції влади, ні калушан, ні тим паче — самого референдуму. Мовчали і самі парафіяни УПЦ МП. Як виявилося, аж півтора року. Посвячення хреста під будову церкви не викликало серед патріотично налаштованих калушан ніякої реакції. А місцеві ЗМІ подали інформацію без коментарів коротким фактом.
Ватикан: коли час зупинився