Моя сім’я дізналася про цукровий діабет чотири роки тому, коли цукровий діабет виявили у мого 7-річного сина. Спочатку був шок, потім — несприйняття дійсності, а далі — усвідомлення гіркої реальності. На той час мої знання про це захворювання були мізерними. Були перечитані гори книг, газетних публікацій. З’явилася надія, що цукровий діабет виліковується. Та з плином часу зрозумів: у нашій країні це вирок долі, з яким треба змиритися. У мене вистачило здорового глузду не кидатися в крайнощі — до знахарок, цілителів, і прийшло усвідомлення хвороби мого сина.
Та досі мене не покидає думка: треба щось змінювати в цьому житті. Адже дійсна хвороба ще попереду. Адже наша держава забезпечує дітей, хворих на цукровий діабет, якісними зарубіжними інсулінами і це у багатьох притуплює відчуття небезпеки, яка чигає на їхніх дітей після повноліття.
Діабет — хвороба дорога
Щоб не стати рабом хвороби, діабетики повинні постійно тримати свою хворобу під контролем щоденно. Але це не так просто і зовсім не дешево.
По-перше, кожен діабетик повинен контролювати вміст цукру в крові за допомогою портативного глюкометра, а також тест-смужок до нього. Провести два тест-контролі на день — це мінімум 4 грн. на день. А щомісяця? Додайте до цього щорічну заміну батарей живлення.
По-друге, для повноцінного життя діабетиків потрібно дотримуватися дієти, щорічно обстежуватися і лікувати ускладнення. Рахуєте? Адже дотримання дієти у Калуші — теж проблема (мова вже не про гроші): в місті немає жодного діабетичного відділу, в якому були б представлені в широкому асортименті необхідні продукти, особливо солодощі, які вкрай необхідні дітям. Тому видатками стають ще й поїздки в обласний центр, не кажучи вже про самі недешеві солодощі. А попробуйте обійти обстеження і пролікувати ускладнення. Впевнений, що у багатьох сім’ях, де є хворі на діабет, просто не вистачає грошей на цей необхідний захід.
Вітчизняний інсулін — міна сповільненої дії
Чи не найважливішим моментом у житті хворих діабетиків є перехід дітей з дитячого обліку на дорослий, що стає великим психологічним стресом. Чому? В Україні прийнято принципове рішення — закуповувати для дорослих тільки вітчизняний інсулін, що негативно позначається на здоров’ї дітей, які досі отримували якісні зарубіжні інсуліни. Одна з матерів цю ситуацію так пояснила заступнику міського голови, який ніяк не міг збагнути суті проблеми: „Це все одно, щоб ви замість якісної ковбаси почали їсти дешеву, до того ж підіпсуту, або взагалі перейшли на маргарин”. Образнішого і простішого пояснення жінка просто не знайшла…
А в такій зміні ліків якраз і захована міна сповільненої дії, яка підготовлена для організму дитини. Державі проблеми такого масштабу „по барабану” — треба підтримувати свого виробника інсуліну. Що ж робити? Купувати інсулін за готівку. Для більшості хворих і членів їх сімей це стає непосильним тягарем: вони змушені відмовлятися від усього заради ліків, адже на місяць потрібно 400 грн. А засоби для самоконтролю? А оздоровлення? А скільки таких сімей в місті і районі?
Безпристрасна статистика стверджує, що 325 калушан станом 1 січня цього року були інсулінозалежними. З них 19 — діти. Це найвищий показник в області. Соціальна пенсія хворих на діабет — 63 грн. Сумно?
А тепер поміркуймо, що робиться на Калущині для поліпшення життя хворих на діабет? На моє власне переконання — нічого. Правда, на свято св. Миколая від соціальної служби міста приходять повідомлення про одержання подарунка: три роки поспіль Миколай приносить.. набори цукерок. Складається враження, що працівники служби не мають щонайменшого уявлення про цукровий діабет. Цукерки мій син з сумом віддає мені і жінці.
А тепер запитаймо у себе чесно: діабет — це спосіб життя чи хвороба? В „них” — це спосіб життя, в „нас” — конкретна і смертельна хвороба.
Озлобились та зневірились не всі
Але я бачу вихід із ситуації у створенні громадської організації, яка б конкретно і реально допомагала хворим на діабет, особливо дітям, відстоювала і захищала їхні інтереси. І я почав діяти разом з лікарем-ендокринологом Любою Олександрівною Парцей, спільно з якою ми склали список хворих дітей і дорослих, членів їхніх сімей. Окреслили ініціативних, адже треба шукати однодумців, спільників ідеї. Я особисто обходив сім’ї, котрі живуть з цією бідою. Розмовляв з ними, агітував, сперечався, переконував. Я був просто шокований, наскільки люди зневірилися, замкнулися у своїх проблемах, зрештою — озлобились. Все ж за тиждень ходінь однодумців було знайдено. З’явилися нові ідеї, впевненість у наших діях.
Щоб не робити чужих помилок, я навів контакт з Київським благодійним фондом „Діабетик” і його головою Наталією Власенко, адже діяльність фонду — це десять років роботи. І це потужний показник. З юридичною допомогою фонду ми створили статут нашої громадської організації, який вже найближчим часом буде поданий на реєстрацію.
Зараз ми співпрацюємо з обласною асоціацією хворих на цукровий діабет на чолі з головою Володимиром Катанахою, з яким вже є певні напрацювання для співпраці. Є велике бажання, щоб наша організація плідно запрацювало. Необхідно докласти максимум зусиль, але ми реально оцінюємо наші перспективи та можливості.
Основна мета цієї публікації — донести до калушан та хворих на цукровий діабет інформацію про те, що створюється структура, яка буде захищати права інсулінозалежних. Якщо у вас є свіжі ідеї, власне бачення цієї проблеми, бажання поспілкуватися — готовий до співпраці: вул. Б.Хмельницького, 25/8, дом. тел. 2-79-06. Надіємося і на тісну співпрацю з міською та районною владою.
Всім калушанам та жителям району зичу міцного здоров’я і радості життя. Будьте добрішими один до одного і допомагайте тим, хто потребує вашої допомоги. Адже хворі та інваліди живуть поруч з вами!
Ватикан: коли час зупинився