Так, самі борги по зарплаті становлять 1,5 млн. гривень, вже порушено відповідну кримінальну справу. Нині виробництво калійних добрив є збитковим, склалася кризова ситуація з енергозабезпеченням („ЛУКОР” попередив керівництво калійного заводу про припинення енергопостачання, якщо не буде погашено 30 тис. гривень боргу). І це при тому, що навіть думка про припинення діяльності калійного є неприпустимою і матиме згубні наслідки не тільки для Калуша, а й для екології всього басейну Дністра. Якщо завод зупиниться, то через три роки вже не буде куди дівати розсоли (концентровані сольові розчини) і вони необмінно отруять місто і потраплять до Лімниці. Подібне екологічне лихо вже мало місце в 1983-у в Стебнику.
Сам калійний завод з кризою не впорається: за три роки, поки підприємство простоювало, майже повністю втрачено ринки збуту. Тому нині надія тільки на державну підтримку. Так, згідно з Програмою розвитку виробництва добрив на 2003-2007 роки, калійний завод торік мав отримати 14 млн. гривень з держбюджету, а отримали тільки 7 (що і дало змогу поновити виробництво). На цей рік заплановано близько 17 млн. гривень, а за більше як півроку виділили лише трохи більше 3 млн. Левову частку цих надходжень забирають природоохоронні заходи. Тому, каже директор заводу Петро Горинь, для розвитку виробництва грошей немає. Поїздки до Києва, на жаль, поки що ефекту не дають. Ясно, що тепер заводу не до виробництва, головне — не допустити катастрофи.
До слова: невирішеність екологічних проблем відлякує від калійного і потенційних інвесторів. На оглядинах вже були поляки і росіяни, яких підприємство не зацікавило. На цьому тижні приїхали китайці, але надія на китайські капітали теж слабка. Треба, переконаний директор заводу, повернути підприємство в державну власність і взятися за комплексне розв’язання усіх проблем. Особливо екологічних питань, пов’язаних з ситуацією на Домбровському кар’єрі та хвостосховищах. .
Депутати перейнялися глобальністю ситуації і вирішили направити відповідне звернення не тільки до Кабміну та Верховної Ради, а й доповнити перелік адресатів Генпрокуратурою, СБУ та Мінпромполітики.
На додачу відкритим залишається питання небезпечних зон в Калуші. Нині над підземними виробленими порожнинами перебувають 28 багатоповерхівок, 800 приватних та 58 промислових споруд. Ніхто не слідкує за просіданням грунту, люди фактично живуть в аварійній зоні і їх треба кудись відселити. Цієї проблеми торкнувся і і в.о. головного архітектора міста Петро Пострильоний.
Всі біди Калуша, за його словами, почалися в 1956 році, коли місто стало центром хімічної індустрії. Забруднення середовища в 1973 році було критичним і тоді навіть розробили план по відселенню міста в р-н села Креховичі. Згодом, із запровадженням природоохоронних заходів, це рішення „заморозили”. В 1978 р. затвердили межі міста Калуш, а через рік — в 1979 р.— межі міської ради ( близько 5 тис. га і 6,5 тис. га відповідно). Напруженість екологічної ситуації, а п.Пострильоний наочно на карті міста продемонстрував присутнім 4 зони просідання та місця зсувів грунту на Височанці, змушує шукати нові території, де можна було б у перспективі побудувати житло і відселити людей. А всього в небезпечних зонах проживає майже 19 тисяч калушан, тому, беручи до уваги і передбачуваний природній приріст населення, треба виділити 620 га під забудову. Місто може розвиватися за рахунок території до Лімниці та в р-ні Хотіня (в межах міської ради). Тут є свої технічні труднощі: район Лімниці є зоною підтоплення ріки, а в Хотіні маємо магістральний газопровід. Ясно, що освоєння цих територій — віддалене майбутнє, але про дозвіл треба потурбуватися вже зараз. Тому сесія звернулася до Верховної Ради для розширення меж міста. А 10 серпня в Калуші відбудеться виїзна технічна рада, яка вивчатиме питання на місці.
Ватикан: коли час зупинився