Версія слідства
Минулого року влітку 21-річний Ярослав, який ніде не працював і не навчався, разом зі своїм другом проникли на чуже подвір’я, де із гаража з автомашини ВАЗ 21011 викрали автомагнітолу „Панасонік” та акумуляторну батарею. Поживилися хлопці аж на 400 гривень. Через деякий час вони знову взялися за старе „ремесло”. Цього разу вони викрали із гаража вісім телячих шкур вартістю 400 гривень. Та на цьому кримінальна стежка Ярослава Іваськіва тільки розпочиналася.
У серпні матір хлопця Віра Іваськів залишила своїх дітей і подалася у Жидачів Львівської області і стала проживати з Євгеном Деркачем, який мав власний будинок. Пробувши там деяким час і посваривши Євгена зі всією ріднею, жінка переконала його продати будинок і пересилитися у її калуську квартиру, де залишилася старенька матір та четверо синів. Зі слів двоюрідної сестри Євгена Марії Гринько: „Віра Іваськів була перешкодою в родинних відносинах брата. Вона розсварила його не тільки з родиною, але й з сусідами, і вплинула на нього так, що він без ніякого погодження з родиною, в тому числі і з рідними синами, які навчаються у Львові, продав батьківську хату і переїхав жити у Калуш.”
Виявилося, що Євген Деркач їхав у Калуш за своєю смертю. Прикупивши до свого нового житла телевізор, газову плиту, погасивши комунальні борги, він навіть подумував за гроші, які вторгував за свій будинок, купити автомобіль для своєї нової родини. Зі слів сусідки, яка проживала поруч з сім’єю Іваськівих: „Потерпілий разом із Вірою жили, як чоловік з жінкою. Євген купив до квартири багато різних речей, а також мав намір робити ремонт. В перших числах вересня Віра сказала мені, що Євген поїхав на заробітки…”
За матеріалами слідства, одного сонячного дня Євген разом зі своїм пасинком Ярославом подався на річку відпочивати. Уже дорогою додому обоє, перебуваючи напідпитку, почали сперечатися. Сварка між ними загострилася на вул. Писарській в районі колишнього бомбосховища. Зі слів Ярослава, вітчим: „...несподівано вдарив мене в шию. Я за лезо, яке прорізало пакет і висунулось знизу, витягнув ніж”. Ніж лезом увійшов в живіт потерпілого, однак Євген відразу не впав, а ще встиг штовхнути хлопця в обличчя. „...тоді я відчув на щоці щось липке, а тому відштовхнув від себе Деркача, який впав, а я сам побіг до р.Млинівки митися.” — читаємо жорсткі одкровення кримінальної справи Повернувшись назад, Ярослав переконався, що чоловік помер, тому затягнув його до бомбосховища, а сам побіг додому. Вдома, почувши цю трагічну розповідь внука, бабуся запропонувала… знищити труп, тобто спалити. У цей трагічний час мати не забула повідомити , що у футболці вбитого є 50 доларів. Згодом вона дала сину ще 800 євро і наказала тікати до батька, який проживає в Одеській області.
Ярослав не розгубився і все зробив, як вчила бабуся. Прийшовши на місце злочину, він взяв три порожні пляшки і подався на автозаправку, яка знаходилась недалеко, щоб купити бензину. Цим бензином він облив труп і підпалив, не забувши витягнути із футболки 50 доларів. Поки труп чоловіка горів, Ярослав зачинив двері бомбосховища і зав’язав металевим дротом. А ніж викинув у водоймище, яке розташоване біля міської стоматполіклініки. Наступного дня він подався на Одещину до рідного батька, де прогостював тиждень.
Віра Іваськів в ході слідства захищала сина, як могла, і навіть придумала свою версію зникнення її співмешканця. Вона вказала…на свою рідну матір Наталію Мисак, яка не мала приязних стосунків з Євгеном. „Одного ранку мама сказала, що Євген має померти. Я підняла крик і сказала йому тікати з хати. Я його виштовхала за двері, а мама кудись побігла… З того часу я його не бачила,” — розповіла слідству „любляча” донька
Версія підсудного
Ярослав Іваськів в ході судового засідання хотів розчулити суддів і просив його виправдати його і не позбавляти волі. Адже він уже мав за плечима гіркий досвід (на момент злочину не пройшло і двох років з часу його першої судимості). Ярослав заявив у суді, що він не вбивав Євгена Деркача, а зізнався тому що в міліції йому погрожували і навіть били вивозячи на річку і говорили. „Мені говорили щоб брав вбивство на себе і мені нічого за це не буде” — заявив підсудний. За його словами, коли проходило відтворення подій того злощасного дня, правоохоронці показували йому,що він має робити. Цікавий ще один факт: за інформацією слідства, Ярослав зізнався у вбивстві в ході слідства після того, як у його камері побував священик. Суд, зваживши всі „за” і „проти” виніс своє рішення.
Вирок суду
Калуський міськрайонний суд визнав Ярослава Іваськіва винним в умисному вбивстві та крадіжках і визначив остаточне покарання — 9 років та 6 місяців. Також вирішено стягнути з засудженого на користь потерпілої Марії Гринько 14 тисяч гривень за завдану моральну шкоду.
Ватикан: коли час зупинився