Десь чотири місяці тому зібралося кілька журналістів-стрінгерів (вільні журналісти, які офіційно не працюють на жодний ЗМІ. — Авт.) у Росії, плюс правозахисники в Естонії і Канаді, і вирішили провести власне розслідування того, що називалося “вибори президента в Україні”. Для проведення такого розслідування на той момент життя надало досить вагомі аргументи.
Подумайте самі. Є такий собі син офіцера ПГУ КДБ СРСР (нині це СВР Росії — зовнішня розвідка), якого у часи Андропова викинули за шпигунство з однієї з країн Азіатсько-Тихоокеанського Регіону. Отож синок цього чекіста — сам у “системі” — служить в Управлінні Федеральної Служби Безпеки РФ Санкт-Петербурга і Ленінградської області, раптом, ну просто, як “рояль у кущах”, заспівав про швидке об`єднання України з Росією. Його друг-зек, який колись сидів на зоні за вбивство, а тепер займається провокаціями в пресі й у громадських організаціях Петербурга, сексот ФСБ, раптом, як другий “рояль у кущах”, також заспівав про велич Донбасу, про “страшних і жахливих бандерівців”, про програш лібералів, чи як він називає “ліберастів” в Україні. І це тоді, коли відомо, цей суб’єкт нічого не робить просто так.
Одночасно, у Москві заметушилася Інна Михайлівна Ш. (сексот КДБ УРСР, яка „стукала” в Євпаторії і у Львові двадцять років тому, після смерті Андропова втекла в Москву, яку за її власним висловлюванням, “рве від українського сала”). Вона теж “раптом” заговорила про нерозривність союзу України і Росії, про те, як добре було українцям під Радами, про обов`язкову економічну орієнтацію України на Росію…
Ці персонажі нічого просто так не роблять. Чому це вони так вчасно вилізли з радянської павутини?
Усе стало на свої місця, коли в Києві замиготів Гліб Олегович Павловський, після того, як у ФСБшній газеті “Завтра” пішли статті з відверто антиукраїнською риторикою Владислава Шуригіна. Правозахисникам — В`ячеславу Іммануїловичу Долиніну, Григорію Цезаревичу Свирському чудово відомі ці люди.
Перший, якщо очистити його ПІБ від піарівської лушпайки, являє собою наступне:
Багаторічний сексот КДБ СРСР, який “зсучився” (вибачте за табірний термін), під час відсидки в таборі за антирадянську діяльність. З того часу активно співробітничає з ГБ. Суть його особливих відносин з „гебнею” полягає в наступному — він розробляє акції — найбрудніші, на межі фолу, найпровокаційніші, не гребуючи нічим — крадіжкою ідеології супротивника, брехливими твердженнями нібито від імені супротивника. Не кажучи вже про такі дрібнички, як відкрите використання прослушок, кадрів з потайних веб-камер і моніторів, — Іван Рибкін краще про це розповість. ФСБ прикриває ці методи роботи Павловського, свого агента. Дуже своєрідної людини. В усьому. Як жорстоко пожартував Ахмед Закаєв, він “дотепер ще не визначився з власною статевою приналежністю”.
Інший персонаж. Владислав Шуригін. Капітан ГРУ Генштабу Міноборони РФ. Тобто, офіцер військової розвідки Росії — тієї самої, господар якої Валентин Корабельников не посоромився на увесь світ брякнути: “Наші розвідники працюють у всіх країнах”. Робота — це, наприклад, вбивство серед білого дня чеченського поета Яндарбієва в незалежній державі Катар. Сам Владислав Шуригін брав участь у безлічі каральних акцій ГРУ в інших країнах, не в Росії. У тому числі, створював (!) Міністерство держбезпеки в сусідньому з Україною — Придністров’ї. Вдумайтеся, шановні читачі, співробітник військової розвідки однієї країни монтує держбезпеку в зовсім іншій державі. ( І російські пропагандисти ще кричать про “Латинську Америку, яка під каблуком США”...).
І така людина, яка закінчила Львівське Вище військово-політичне училище всередині вісімдесятих років, протягом цього поточного року веде найлютішу, найворожішу Україні пропаганду. Займається відверто антиукраїнською підривною роботою. На сторінках “паперових” видань, в Інтернеті, у віртуальних конференціях.
До чого б “весь цей джаз”?
А все просто. Офіцери ПГУ КДБ СРСР, нині це — СВР (Служба Зовнішньої Розвідки Росії), які захопили владу в Російській Федерації, перебуваючи у стані сп`яніння від свого реваншу, вирішили не зупинятися на досягнутому. Росії їм уже мало. Вони стали реанімувати труп політичного Голема (з єврейських переказів — монстр із глини, який розсипався, коли в нього з грудей видалили зірку. — Авт.) — СРСР. Найнасущніша, найжаданіша мета нинішнього Луб’янського угруповання, яка володіє всією повнотою влади в Росії — радянська імперія. Без соціалістичного акценту, — цього їм і самим не треба, адже сподобалося в створеному тільки особисто для себе капіталізмі. Але доводиться рахуватися з існуючою реальністю. Хтось пішов назавжди ще тринадцять років тому, як Естонія, Латвія і Литва. Комусь удалося вирватися тільки що, як крихітній Грузії. Когось, прикормивши з руки, як кишенькового бульбяного “бацьку”, тримають на короткому повідку. А когось намагалися-намагалися прикормлювати, але як не сумно, сам він особисто прилаштувався до чекістської руки, а країна не хоче. Ну, ніяк.
Україна. Саме її зараз і ламають “заслані козачки”. В Україні повинна бути українська влада. Аксіома. Але внуки Дзержинського от уже скільки часу намагаються перетворити її в теорему. Поставити під сумнів саму суверенність величезної, розвинутої, цивілізованої, європейської держави. Треба сказати, за допомогою неандертальця-“проффесора”, їм це майже вдалося. Ми з колегами в ході незалежного розслідування змогли встановити, що “козачки” заслані саме з Луб’янської площі. Вони ж працюють і донині (!) у тіньовому штабі Віктора Януковича. Вони ж і перебувають у даний момент у Донецьку. Є інформація про їхню провокаційну участь у “спонтанних” бійках і нагнітанні обстановки в Донбасі.
Тоді, два місяці тому, ми оформили результати свого незалежного розслідування у вигляді статті, і цю статтю поширили серед західних ЗМІ і міжнародних правозахисних організацій. Пішли кола на воді. Вистежування, прослуховування телефонних розмов, перлюстрація електронної пошти і подібні “принади”, до яких такі охочі славні маленькі чекісти. Мені терміново довелося залишити Росію і приїхати сюди. Про що зовсім не шкодую. Саме тут зараз діється історія.
Чекістська мафія, яка заволоділа Росією і намагається зґвалтувати Україну, — учорашній день. А про те, чому сучасних офіцерів спецслужб Росії влучно називають “чекістською мафією”, — у наступній статті.
Ватикан: коли час зупинився