Справжнім же двигуном творчого процесу в таких групах є не банкнотно-касова мотивація, а вічне бажання музиканта, як, в принципі, і будь-якої людини робити те, що любиш і любити те, що робиш. При такому підході матеріальні речі займають, без сумніву важливе, але все ж таки належне їм другорядне місце.
В повній мірі це можна сказати і про групу „Хвилю тримай”.
Адже, здавалося б, після незаперечного успіху на фестивалі “Перлини сезону-98” з піснею „Хей-хай!”, а потім потужної всеукраїнської презентації кліпу на цю ж пісню в єфірі модного на той час музичного каналу БІЗ-ТВ, коли вся країна почала симпатизувати цим простим веселим хлопцям з гітарами, треба було б швидше перебиратися до столиці, де одразу не задумуючись пірнати в широко розкриті обійми так званих шоу-бізнесменів, котрі так і рискали поруч то підморгуючи, то удавано-привітно посміхаючись і розповідаючи різноманітні байки, ключовими фразами яких було щось на зразок —„заключайте со мной контракт на 7 лет и я сделаю из вас звёзд”, або „парни, кроме меня вам хорошее промо никто не сделает” і т.д.
Все глибше вникаючи в ці тусовки двоє давніх друзів Льова і Хатабич зрозуміли, що в таких схемах залишатись самими-собою і не прогинатися наліво і направо в них просто не залишиться ніяких шансів!!! А прийняти такий стан речей їм зовсім не хотілось.
Тому було прийнято рішення повернутися в рідний Івано-Франківськ, зібрати повноцінний колектив, підготувати матеріал для запису альбому і продовжувати шукати таку рекордингову компанію, котра була б готова співпрацювати з незалежною групою на умовах партнерства та взаємної поваги.
Звичайно ж, ніхто тоді і не передбачав, що життя внесе у плани музикантів свої безапеляційні корективи. Протягом наступних п’яти років групі довелося пережити, як сподіваються музиканти, найважчі її часи!
Весь цей час музиканти наполегливо працювали у студії постійно записуючи, а то і по декілька разів перезаписуючи свої пісні. Також вони виступали на найрізноманітніших концертних майданчиках великих і малих міст України. Саме такі живі виступи забезпечили пряме спілкування з глядачами, яким виявилась дуже близькою відкрита та зрозуміла філософія групи. Як правило, на цих концертах таке порозуміння виливається у спільному виконанні пісень, як то кажуть: „усім залом”.
Отож до зими 2003-го року група підійшла з вже записаним і практично зведеним дебютним альбомом, пісні з якого вже встигли пройти добру обкатку концертами. Також у доробку колективу вже було два відеокліпи на пісні „Хей-хай!”(DVision) та „Полетим…” (В.Придувалов), і п’ятилітній досвід безуспішних переговорів, що весь цей час велися практично з усіма великими рекординговими компаніями України.
Але, як то кажуть: „хто шукає, той знаходить”.
І ось, в лютому 2004 року нарешті було досягнуто домовленості між компанією „Hunter Music”, що є ексклюзивним представником компанії „Sony Music” в Україні, та групою „Хвилю тримай” про випуск дебютного альбому групи, що переживши декілька різних робочих назв, врешті-решт знову отримав своє початкове найменування „Хвилю тримай”.
Музиканти погоджуються, що альбомне звучання енергетично дуже відрізняється від концертного і замість шаленого драйву та потужного звукового „качу”, що зазвичай йде зі сцени, в студійному записі переважають тонкі емоції — подекуди прохолодний спокій, а часами радість та піднесення, які все одно ніколи не “зашкалюють”, а мають скоріше якийсь філософський відтінок.
Отже, справді, як каже фронт-мен групи — „виходить, на концерті ми “рок”, а у студії – “поп”.
На концертах глядачі ніколи не залишаються байдужими до чесного гітарного драйву групи, а в радіо- та телеефірі ці ж пісні, як правило, добре приживаються і зазвичай просто створюють хороший настрій, а подекуди примушують зупинитись і замислитись…
Отож, місце наступної зустрічі з „Хвилею тримай” — вже у понеділок, 20 грудня, в палаці культури „Юність”. Група буде гостем музичного марафону „Марципан”.
Матеріал сайту гурту „Хвилю тримай”.
Ватикан: коли час зупинився