Найстрашніше — поряд з підписами 17 дорослих мешканців будинку №9 на вул. О.Тихого є підписи п’яти маленьких дітей, на чиїх очах відбувалася трагедія, описана у листі.
„Ми обурені та шоковані тим злочином, який було скоєно у нашому будинку серед білого дня. У підвальному приміщенні дворова собачка народила цуценят. Милих і безневинних песиків відразу ж полюбила добродушна дітвора. Діти годували песиків, дбали про них і свої кишенькові гроші з задоволенням витрачали на молоко для цуценят. Діти (а їх у нашому дворі близько двадцяти), доглядаючи цуценят, потоваришували, стали відповідальнішими і з нетерпінням чекали, коли цуценята підростуть і їх можна буде розібрати по селах.
Але 1 грудня 2004 р. близько 12.00 двоє чоловіків (як ми дізналися згодом, то були працівники — ліквідатори „Еко-сервісу”, що на вул. Б. Хмельницького, п.Євген та п.Петро, якими керує майстер п.Віталій Котлярчук) проникли в підвал, жорстоко побили цуценят металевими прутами і повикидали їх на тротуар позаду будинку. Коли мешканці почули ввереск, то повибігали на вулицю і побачили, як ті двоє втікають з закривавленими металевими прутами. Те, що залишилося після них — справжній жах: цуценята лежали в калюжі крові з проломленими головами. Вони були ще живі, але дуже знівечені. Напівживі тварини скавуліли від болю.
Найстрашніше, що в цей час зі школи почали повертатися діти і все побачили на власні очі. Неможливо передати, що робилося з дітьми, неможливо було їх відгородити та заспокоїти. Діти плакали, кричали та благали дорослих допомогти. В дитячих очах був жах та розгубленість від побаченого. Дорослі теж не могли втримати сліз, але і вдіяти нічого не могли. П’ять годин напівживі замордовані тваринки пролежали біля будинку.
„Ми ніколи не забудемо цього”, — казали діти. У варварів, в яких рука піднялася скоїти таке, на совісті не тільки замордовані цуценята, а й розбиті дитячі душі, справжня психічна травма, викликана нестерпним жалем наших дітей, які, скоріш за все, так і не зможуть забути того страшного дня.
Ми засуджуємо та категорично протестуємо проти таких жорстоких та нелюдських методів роботи. Адже навіть у законодавстві України є стаття про жорстоке ставлення до тварин.
І не дивлячись на таку садистську роботу комунальників, ми все ж сподіваємося, що наші діти виростуть милосердними, добрими і совісними людьми…”
Автори листа сподіваються, що міська влада зверне увагу на те, якими методами в Калуші ведеться боротьба з бродячими тваринами. Адже, як випливає з інформації, наданої читачами, при цьому порушуються всі можливі норми та застороги щодо часу та місць проведення подібних акцій, не кажучи про гуманне відношення до тварин та повагу до людей та дітей, яких змушують стати свідками справжнього садистського вбивства.
Немає підстав вважати цей випадок поодиноким інцидентом. Тому, як мінімум, замислитися керівникам міста є про що.
Ватикан: коли час зупинився