От і останній дзвоник.
“Де працювати мені тепер, чим займатися?”, — щодня запитував себе Гена.
І коли йому стукнуло вісімнадцять, вирішив різко змінити місце проживання, податися в краї більш заможні. Десять років тому проблема заробляння грошей для жителів Галичини стала більш, ніж актуальною. Якщо вже навіть на величезному комбінаті хімічної промисловості перестали платити зарплату, то куди податися хлопцю?
І надумав Гена з’їздити, піймати за хвіст птаха удачі в краї північні — російські.
Так він з’явився в містечку Ленінградської області — Гатчині. Резиденції нещасливого імператора Павла І, нелюбимого сина імператриці Катерини ІІ — покорительки Тавриди (Криму). Десять років як у засланні прожив-промучився імператор Павло в похмурому палаці в Гатчині.
На жаль, чи то місце дійсно нещасливе, чи то робочих місць у 1995 році й у Ленінградській області стало катастрофічно не вистачати, тільки Генко бідував і там.
Хапався за будь-яку роботу. Малярем, торговцем у приміських електричках, рекламним агентом. Офіціантом у ресторані. І отут доля зупинила прихильний погляд на українському хлопцеві. Цей елітний заміський ресторан, що належить мільйонеру з Одеси — Сергію Гутцайту, і став відправною точкою розкручування добробуту Гени. Хто тільки не їв у тому ресторані — і Володимир Путін, і президент Франції Ширак, і Жан-Клод Вандамм. І, звичайно ж, нувориші з Пітера і Москви. Бізнес-мени і леді.
Останні і стали “феями” (на жаль, як правило, 52-го і 54-го розміру), які змінили життя Гени в кращий бік.
Адміністрація ресторану звернула увагу на те, що саме українського хлопця просили обслужити столик, за яким обідали багаті дами, щедро залишаючи йому чайові. Ну, дуже він їм подобався своєю ввічливістю, увагою, ласкавою інтонацією і приголомшливою грацією і красою рухів — можна було подумати, що хлопець танцює, а не суфле до капучіно подає.
І от, за рішенням керуючого рестораном, став Гена вчитися хореографії — професійно танцювати. І вже через місяць танцював в ансамблі, який розважав “крутих” відвідувачів ресторану на вечорах.
Гена і на цьому новому робочому місці зміг привернути до себе прихильну увагу. Плавність рухів і уміння “запалити” зал, енергія і сексуальність — усе в одному молодому тілі.
І одного разу увечері Гену запросили до свого столика дві дами в діамантах.
З’ясувалося, що вони зі США. Приїхали на презентацію свого бізнесу в Пітер, зайшли повечеряти, і, перебуваючи в захопленні від танцювальних успіхів Гени, пояснили йому, як досягти належного матеріального рівня.
І не в Петербурзі, який є не найбагатшим містом у світі. А бери вище — в Америці!
Гена вислухав. Уважно.
Через три місяці йому прийшло запрошення з Америки від однієї з нових знайомих.
Вже через місяць хлопець сходив з борту літака у міжнародному аеропорту NYC (Нью-Йорк Сіті).
І він ринувся. У команду танцюристів, яка виконувала стриптиз у багатому приватному клубі. Саме про такий бізнес і говорила йому в далекій Росії та американська леді.
Тиждень посилених тренувань. І от Гена в символічних плавочках із шовкового пелюстка тканини з „леопардовим” малюнком повільно, під плавну мелодію саксофона, вже повертається усіма своїми рельєфними тріцепсами й іншою мускулатурою пліч і сідниць перед завсідниками ресторану цього клубу. До речі, він ніколи не квапився позбутися від цього пелюстка, — усьому свій час. І стриптиз може бути мистецтвом.
Успіх прийшов швидко. Осічок не було. Музичний слух, почуття ритму. Сексуальність, яка виходила від хлопця, що не переходила у вульгарність. Усе це подобалося відвідувачкам.
Ставка танцівника клубу плюс гарні чайові. Життя налагодилося.
Так пройшов рік.
На жаль, приїхав Гена в Америку не за робочою візою. А „вламати” сувору Міграційну службу США продовжити візу і змінити її на робочу не вдалося. Не перейнялися чиновники Міграційної служби розумінням того, наскільки корисний багатим американкам контакт (візуальний?) з чарівним танцівником, уродженцем української Галичини.
Бюрократи. І довелося Гені виїхати з Америки.
Повернувся він у Санкт-Петербург. І налагодив… роботу агентства з працевлаштування хлопців у стриптиз-клуби Сполучених Штатів Америки.
Благо, зв’язки в Америці залишилися. Робочі місця саме для його вихованців є. З огляду на, що автор бачив Гену на його „Мерседесі-300”, 2003 року випуску, — його міжконтинентальний бізнес йде успішно…
Ватикан: коли час зупинився