У червні 1941 року, після відступу з частини українських земель радянських армій, ОУН, керована Степаном Бандерою, утворила уряд і проголосила незалежність Української держави. Фашисти зайняли відверту ворожу позицію.
...Гімлер і Рібентроп доповіли Гітлеру про Бандеру і проголошення незалежної Української держави. Гітлер бушував, метався по своєму кабінету і кричав:
— Я починаю відчувати свою безпомічність! Мене хочуть посварити з армією! Мене хочуть посварити з нацією! Де, коли, кому і при яких обставинах я обіцяв незалежність України, іть мені?! Я постійно стверджував, що земля від Одера на схід, аж до Уралу, підлягає колонізації. Ці землі будуть віддані німецьким військовим і колоністам!
Далі Фюрер звернувся до Шмундта, свого ад’ютанта, Розенберга та Гімлера:
— Гімлер, по-моєму, вам необхідно вилетіти до гауляйтера Коха. Він представляє інтереси партії, а не туманних утопій Розенберга, який говорив, що українці будуть підносити нам квіти. І викликати у Берлін усіх чиновників, які допустили це слов’янське свинство! Винних розстріляти!
Фашисти заарештували Бандеру, новостворений уряд на чолі з Ярославом Стецьком та провідних українців. ОУН повела активну боротьбу з гітлерівцями: спочатку підпільну, а з 1942 року — повстанську збройну боротьбу.

Історична довідка. 28 березня 1943 року відбувся великий бій УПА з німцями біля міста Людвиполя. Каральні загони, озброєні артилерією і мінометами, були стягнуті сюди з Рівного, Костополя, Межиріччя і Березного і нараховували близько 2000 чоловік. Відділ повстанців відбив 4 атаки карателів. Тоді німецьке командування терміново направило туди частину СС, але і це не переломило ходу бою. Повстанці не здали міста. Було спалено 5 автомашин, загинуло 58 окупантів.
У серпні 1943 року відділ УПА, що складався з грузинів, узбеків та росіян, напав біля р.Ікви у Млинівському районі на Рівненщині на загін німців, який повертався з каральної акції проти мирного населення. Загинуло 60 чоловік. Азербайджанський відділ також розгромив німців у Гощанському районі на Волині.

УПА відвернуло  фашистський терор від мирного населення

27 листопада і 30 листопада 1943 року стали для Галицьких відділів, відділів усього Карпатського простору датами великої історичної ваги. Молоді, слабкі збройні частини повстанської армії, ще не загартовані у боях, але повні героїзму та посвяти, дали відповідь на питання: „Бути чи не бути?”. Вони розгромили ворога і відвернули марево терору, яке нависло над мирним населенням. І це попри те, що великими силами фашистські війська замикали кільце між селами Кропивник-Кальна-Розтічка-Слобода Болехівська- Липа-Мізунь. Вигідне становище українських повстанців у високих лісистих горах відбили противнику охоту до подальших акцій.
Селяни радо приймали до себе на постій цілі відділи. Саме по селах утворилися широкі можливості для розбудови збройних сил УПА. У Долинщині відбувся тривалий вишкіл під командою добрих старшин. Здібних учнів вислали у села для вишколу нових роїв. Так, з початку січня 1944 року на теренах Долинщини, Калущини та Станіславщини почався вишкіл трьох нових куренів. Згодом було організовано ще один вишкільний курінь у Коломийщині.
24 грудня 1943 року ворог попробував ще раз вдарити на Чорний ліс. Відділи німців були складені з колишніх полонених Червоної армії польської спеціальної служби слідчої поліції. Червоноармійці у лісовій гущавині швидко зрозуміли, проти кого їх приневолюють воювати. Вони не воювали з повстанцями, а тільки ходили лісом і з ними перегукувались. До сутичок доходило тільки з поляками.
З початку 1944 року Українська народна самооборона вливається в єдину УПА під назвою „УПА-Захід”. Відтепер усі українські збройні сили від Карпат по далекі чернігівські ліси були під однією назвою і під однією командою, паралізуючи усі грабіжницькі плани фашистських і комуно-більшовицьких імперіалістів.

Історична довідка. 15 травня 1943 року загін УПА „Помста Полісся” біля с.Кортиліси із засідки ліквідували шефа німецької СА (штурмового загону) на Волині, одного з найближчих соратників Гітлера, генерала Віктора Люце.
У 20-х числах травня 1943 року 42 повстанці  біля Ново-Загорівського монастиря на Волині вступили у бій з півтора тисячею німців, які мали гармати, міномети і літаки. Бій тривав більше двох діб. Загинув 31 повстанець і 500 карателів. 11 бійців, скориставшись густим передранковим туманом, вирвалися з оточення.


Клич „Ніч наша — ліс наш” не давали гнобителям хазяйнувати в лісі. Створені навколо лісу німецькі збройні відділи „штіцпункти”, потрапляючи в оточення наших збройних сил, здавалися без жодного пострілу. Повстанці успішно ліквідовували цілі ворожі станиці, отримуючи багато зброї та амуніції. До найбільших таких акцій належить ліквідація гестапівських сил у Майдані, Мислові і Завої та ліквідація фашистського відділу у Калуському повіті.
Фронтова лінія наближалась до західних українських земель. Втікаючи від Червоної армії, німецькі та мадярські колони завалювали всі карпатські шляхи. На клич „Здобуваймо зброю!” було мобілізовано усі сили повстанців. У Коломийській, Станіславській та Калуській округах були задіяні усі збройні відділи. Використовуючи вигідні теренові умови, наші збройні сили із засідок вдаряли по окупантах. Ворог тікав, а зброя залишалася у повстанців. Кількість здобутої зброї зростала з дня у день. Тільки кілька прикладів: маленька група з 20-ти стрільців роззброїла в Товмаччині всередині березня мадярський курінь. Один відділ у Коломийщині ударом із засадки розгромив наприкінці березня ворожу колону гестапо, штуцполіції та „гренцшуців” (службу охорони кордонів) кількістю 1500 людей. Цей же відділ роззброїв три мадярські сотні.

Історична довідка. 14 липня 1943 року німці з поляками напали на чесько-українське село  Малин на Рівненщині. Загін УПА всього з 14 чоловік вступив у бій з карателями, ставши в обороні села. Але сили були нерівні: повстанці усі загинули. Населення зігнали в селянські клуні, школу, церкву і всіх спалили. Страшний крик конаючих було чути за 5 км. Загинуло понад 600 чехів і 116 українців. Варто згадати, що 10 червня 1942 року в с.Лідіце гестапо розстріляло 187 чоловік. 203 жінки цього села були вивезені у концтабір, а діти потрапили у сирітський притулок. Про трагедію Лідіце знає увесь світ, а трагедій волинських сіл майже невідома.
У ніч з 15 на 16 липня 1943 року німці арештували понад 2000 українців — членів і симпатиків ОУН. Більшість арештованих негайно розстріляли.

УПА була потрібною як радянським, так і гітлерівським військам

Фашистські й комуно-більшовицькі сили, воюючи між собою, розуміли, що їм ніякою силою не спинити української визвольної стихії. Тому намагалися через свою агентуру перетягнути УПА на службу своїм інтересам. Так, через листівки, які скидали з літаків, червоні командири пробували домовитися з нашими відділами. Зокрема, на початку квітня відділи, що перебували у Чорному лісі, отримали від командира більшовицької частини на відтинку Станіславів-Богородчани листа, адресованого командиру „українських партизан”. У ньому червоний командир відзначає хоробрість наших відділів, заслуги у боротьбі з „германскими захватчиками” та відзначає, що своєю зброєю радянські та повстанські війська включилися в єдиний антифашистський фронт. Для детального обговорення спільних дій командир більшовицьких військ просив командира або його заступника прийти 11 квітня 1944 року до його штабу у Лисці.
Німці також вели свою пропаганду. Станіславський керівник адміністративної округи для дезорієнтації пояснював, що є два види „українських партизан”. Одні виступають проти німців (і таких німці будуть винищувати), а інші — проти більшовиків. І, мовляв, саме з останніми німці хочуть зав’язати тісний зв’язок, дати необхідну зброю. Але УПА не піддавалася на жодні провокації, а діяла, щоб зберегти сили українського народу для національної революції.
Подарунків зброєю УПА не потребувала ні від кого, бо зброю від окупантів могла собі отримати сама. Б’ючи обох ворогів, наша армія обороняла тільки свою позицію, успішно маневруючи між молотом і ковадлом.
Фронт, що наближався, сягнув через відтинок Станіславів-Лисець-Богородчани Чорного лісу. Слабкі німецькі сили замикали тільки шляхи Станіславів-Калуш та Росільна-Красне-Долина, а Чорний ліс залишався незайнятим: наші відділи, обороняючи себе, тримали оборону на 30-кілометровому відтинку, не допускаючи жодного противника.
Факт. На теренах Прикарпаття були і дивізії Мадярщини. Хоч УПА дотримувалася проти мадярів нейтралітету: зброю проти них використовували тільки тоді, коли вони відмовлялися скласти зброю добровільно, починали стріляти або вчиняли грабіжницькі напади. Так, 11-15 квітня 1944 року Мадярська частина з Калуша вчинила кілька грабіжницьких нападів на ближні села. Зокрема, пограбували та спалили частину Копанок. Напали і на Томашівці, але коли поверталися і вирішили підпалити решту Копанок, на них вже чекав відділ УПА. Несподіваним ударом з кількох сторін грабіжникам було завдано великих втрат. З-поміж кількох десятків убитих було впізнано кількох калуських поляків, в тому числі жінок, перевдягнутих у мадярські однострої.
Свою акцію проти повстанців у північній Калущині німці почали на початку квітня. Закінчилася вона цілковитим розгромом німецької частини в с.Верхні.

Історична довідка. У жовтні-листопаді 1943 року УПА і СКВ провели 125 боїв з німцями. А 10 жовтня німецькі власті проголосили на Галичині винятковий стан і ввели в дію так звані „швидкоплинні суди поліції безпеки”, які розгорнули широкий терор проти мирних жителів не тільки за допомогу повстанцям, але і за найменшу підозру у такій допомозі. Протягом кількох місяців за вироками таких „судів” було розстріляно близько 16 тисяч галичан. особливо лютою була розправа на Станіславщині.

Радянські партизани і фашисти: боротьба
з УПА на смерть

З середини квітня більшовики почали кидати в німецьке запілля великі партизанські з’єднання, які несли з собою терор, грабіж та моральний розклад населення. З цим ворогом наші відділи вперше зустрілися на терені Коломийщини. На захід прорвалися понад 2000 червоних партизан „соєдінєнія Шукаєва”, які відійшли у майданські ліси між Сколем і Туркою. До Чорного лісу, прориваючись через фронт у с.Ворона, великі відділи червоних партизан вдерлись теж у другій половині квітня.
27 квітня 1944 року червоні банди вчинили грабіжницький напад на Грабівку, де розгорілися завзяті бої. Відділи УПА розгромили напасника, завдаючи йому важких втрат та забравши численну здобич. Розлючений невдачею, ворог 29 квітня повів ще більшими силами новий наступ на село, щоб ліквідувати тут нашу залогу. Після кількагодинних важких боїв ворог був розгромлений. Проте радянські партизани спалили частину села і розстріляли 23 цивільних осіб.
Ще два великі наступи повів ворог 1 та 7 травня на наші сили в Майдані, але зазнали дошкульних втрат і відступили в ліс.
Був відпрацьований план ліквідації загонів партизан. Через Мислів, Ріп’янку, Яворівку, Завій, Грабівку, Хмелівку, Лесієвку, Глубоке, Гринівку, Новочин, Посіч і Майдан замкнули 4 великі відділи довкола Чорного лісу довжиною 50 км. На шляху до Чорного лісу стояв ще один наш відділ. Таким чином було замкнено в лісі 3 ворожі „отряди”. За „отрядами Шукаєва”, які проривалися через гори, було вислано з Болохівських лісів (північна Калущина і Долинщина) три відділи.
Коли червоні відділи намагалися дістатися у гори Чорного лісу, то наткнулися на нашу лінію на відтинку Грабівка-Гринівка. В запеклому бою червоні банди розбрелись малими групами, залишивши велику кількість вбитих і весь свій табір з боєприпасами.
До середини червня околиця була цілком очищена від ворожих недобитків. Велика любов народу до УПА перетворилася у Грабівці на величаву маніфестацію на могилах старшин та стрільців повстанської армії, які полягли у боях за Чорний ліс.
Коли навколо Чорного лісу розгорявся жорстокий бій проти червоних банд, німецький окупант кинув на північну Калущину свій грабіжницький відділ. 5 травня дійшло до сутички з нашою невеликою боївкою в с.Болохів, яка змушена була відступити. Проте в наші руки потрапив німецький літак, який був змушений сісти через нестачу пального. Прохання повернути літак та погрози на адресу повстанців залишились без відповіді. Відділи УПА тут були готові кожної хвилини дати відсіч ворогові. Але ворог тут більше не з’являвся.
В той час, коли наші відділи боролися з червоними партизанами, охороняючи села від грабежів, розвідка донесла, що 31 травня 1944 року німці починають однотижневий „айнзац” на Чорний ліс. Але ця акція (7-ою панцирною дивізією) не дала німцям ніякої користі.
З початку червня 1944 року німці почали проводити на теренах Калущини та Долинщини „добровільний” набір. Проте ця акція не дала загарбникам жодного успіху. А от старшинська школа УПА інтенсивно вела свої навчання. 15 червня „учні” школи склали іспити і були розділені по всіх військових округах. Народ готувався до збройної боротьби. Вже у перших числах липня тільки на теренах, охоплених мобілізацією, були сформовані 9 нових відділів.