Інформаційна закритість закритого акціонерного товариства „ЛУКОР” породила демонічний образ страшного і нахабного російського капіталу. Адже для журналістів місцевих ЗМІ не є секретом, що отримати із „ЛУКОРу” коментар чи інтерв’ю з актуальних питань просто нереально. Не бере на себе поширення коментарів із важливих питань і прес-служба закритого товариства. Не практикує керівництво „ЛУКОРу” і проведення відкритих прес-конференцій для представників не вибраних, а усіх без винятку місцевих та обласних засобів масової інформації.
Інформаційну закритість можна дещо виправдати, якщо мова йде про втручання журналістів у комерційну діяльність підприємства. Але вона жодним чином невиправдана, якщо йдеться, приміром, про звичайну виробничу діяльність підприємства, окремі проблеми, які порушують працівники товариства. Адже погасити проблему замовчуванням інформації не може бути політикою великого і потужного підприємства.
Очевидно, це на „ЛУКОРі” почали розуміти. Вже сьогодні тут відбудеться своєрідний День відкритих дверей для журналістів Прикарпаття.
Ексклюзивне інтерв’ю, яке дав „Вікнам” генеральний директор ЗАТ „ЛУКОР” Сергій Чмихалов, є швидше винятком. Але ми надіємося, що це виняток, який стане правилом. Тим паче, що розказати першій особі „ЛУКОРу” є про що.
Страйк на „ЛУКОРі” погасили судом
До інтерв’ю з генеральним директором ЗАТ „ЛУКОР” спонукала невдала спроба ініціативної групи трудових колективів товариства провести минулого вівторка попереджувальний страйк працівників нафтохімічного гіганта Прикарпаття. Вимога тих, хто зібрався цього дня біля управління ЗАТ, була єдиною — підвищення зарплати.
Як відомо, ближче до закінчення робочого дня біля адміністративного будинку управління ЗАТ „ЛУКОР” зібралося, за різними даними, від 200 до 300 представників трудових колективів виробництв „Поліолефін”, „ВХ”, „ХІК”, управлінь автоматизації, енергослужби та механічної служби. Основна вимога — підняти тарифні ставки працівникам акціонерного товариства у три рази.
Нагадаємо, що наприкінці минулого року з такою ж вимогою працівники „ЛУКОРу” уже виходили на мітинг перед управлінням ЗАТ. Тоді адміністрації спільно з профспілковим комітетом вдалося погасити народне невдоволення, пообіцявши підвищити тарифні ставки працівникам уже з 1 лютого 2005 року.
Нову хвилю невдоволення викликало узгоджене рішення керівництва ЗАТ „ЛУКОР” та профкому підприємства щодо підняття тарифів, яке було оприлюднене минулого тижня. В результаті переговорів було досягнуто домовленості про збільшення тарифних ставок та посадових окладів, але страйкарі висловили незадоволення таким рішенням.
Проте спробу страйку, який оголосила ініціативна група, погасив Калуський міськрайонний суд, куди звернулася адміністрація ЗАТ „ЛУКОР” про визнання акції недійсною. Як з’ясувалося в суді, організатори акції переплутали поняття „мітинг” та „страйк” (останній передбачає процедуру попередження керівництва підприємства та ряд інших заходів). Саме через порушення законодавства суд виніс ухвалу про заборону проведення страйку у вівторок. Тому зібрання працівників розійшлося, прийнявши звернення до Президента України та Прем’єр-міністра про необхідність втрутитися у ситуацію.
Інтерв’ю з Сергієм Чмихаловим розпочалося саме із розмови про невдалий страйк.
Репресій на „ЛУКОРі” не буде
— Сергію Вікторовичу, як Ви розцінюєте проведення чи то страйку, чи то несанкціонованого мітингу, який мав місце на „ЛУКОРі” минулого вівторка?
— Участь у мітингу взяли в основному представники певних політичних партій (деякі приїхали навіть з Івано-Франківська). Крім того, організатори розраховували на те, що до них приєднаються працівники „ЛУКОРу”, які у час мітингу якраз поверталися з роботи. Але цього не сталося. На мітингу було близько двохсот людей. І це в той час, коли організатори обіцяли близько двох тисяч. До організації мітингу були причетні представники УНА-УНСО. Комусь зараз дуже хочеться розіграти карту „ЛУКОРу”.
— Зараз людей особливо непокоїть інформація, розповсюджена газетою „Калуський нафтохімік”, про те, що учасників так званого страйку буде позбавлено 13-ї зарплати. Чи доречні такі репресивні методи? Чи не призведуть вони до загострення ситуації?
— На селекторній нараді, яка відбулася відразу після несанкціонованого мітингу, я дав завдання начальникам відділів та управлінь зустрітися з людьми, які взяли участь у мітингу. Я дав завдання поговорити з цими „лукорівцями” і з’ясувати причину невдоволення. Можливо, у когось сімейні проблеми, комусь не вистачає грошей заплатити за найману квартиру. Когось, можливо, втягнули обманним шляхом або вони прийшли за компанію (що теж не виключено). Один, наприклад, навіть прийшов з футбольною дудкою просто, як я зрозумів, подурачитися. Я не вірю, що більшість прийшла з ідейних міркувань. Звучали навіть провокації на кшталт : „Треба зупинити завод”. От з такими людьми треба розбиратися. На нас не надавиш. Наш завод просто закриють до бісової матері! Яка користь працювати під тиском? Особливих грошей ми тут не заробляємо. Це не той ласий шматок, за який можна триматися. Зараз дохідний бізнес — простий продаж нафти. Нафта з доставкою коштує 10-12 доларів за барель. А продати можна за 45-48 доларів. Рентабельність становить 400%! А коли ти заганяєш нафту у нафтохімію (в той же „ЛУКОР”. — Авт.), то рентабельність становить 3%. Що ж виходить? „Лукойлу” на даному етапі такий нафтохімічний проект невигідний?
Власне, звідки почалася нафтохімія? Це відстійник нафтових компаній. Період життя хімії — коли ціни на нафту падають. Так, приміром, було ще кілька років тому, коли барель нафти на продаж коштував 10-15 доларів. Тоді вигідніше давати нафту на хімію. І отримувати більший прибуток, ніж на простому продажі нафти.
— Виходить, при нинішній ціні на нафту „Лукойлу” не вигідний „ЛУКОР”? Важко віриться, що він не дає прибутків.
— „Лукойл” — це, насамперед, нафтова і нафтопереробна компанія. Саме тому „Лукойл” купує нафтопереробні заводи за межами Росії. В останній час — в Болгарії, в Румунії, незабаром куплять у Німеччині. Заправки „Лукойлу” з’явились у США. Тому тільки у час зниження цін на нафту, коли є проблеми зі збутом нафти, „Лукойл” цікавиться нафтохімією. Хоча „ЛУКОР” щорічно переробляє 1 млн. тонн нафти. Це досить вагомо. Така ж кількість нафти переробляється у Будьонівську, Саратові. Це менший прибуток, ніж від продажу нафти, але він є.
— Все ж повернемось до мітингу, який відбувся минулого тижня. Чи будете Ви іти на контакт з представниками ініціативної групи?
— Законодавство України передбачає механізм вирішення трудових спорів. Врешті-решт, існує профспілковий комітет. Але люди, які зібралися, не визнають його. Вийшов Гривнак (заступник голови профкому ЗАТ „ЛУКОР”. — Авт.) і всі члени профкому. Їм почали кричати: „Запроданці!”, „Ганьба!” Якщо вам не подобаються ці люди, то не треба з ними працювати. Існує ж процедура зміни профкому. Треба лише зібрати засідання профкому того чи іншого підприємства і замінити свого члена профкому „ЛУКОРу”. Замінити, приміром, Павленка, можна за 5 секунд на, якщо хочете, Переймибіду. Не подобається член профкому на вінілхлориді — зібрали збори, замінили свого члена профкому і він вже на законних підставах буде відстоювати інтереси колективу у профспілці. Перевиберіть членів профкому і тоді це будуть ваші люди, не „запроданці”! Значить, вони не впевнені, що зможуть переобрати цих членів профкому. Бо зібрати людей на збори значно важче, ніж тут, перед управлінням. Крім того, робити заяви про те, що з 1 березня буде зупинено відвантаження продукції — просто аморально. Ми все одно будемо зустрічатися з членами цієї так званої ініціативної групи, йти на контакт. Бо мені все ж цікаво, для чого вони все це роблять? Хочете змінити профком — заради Бога: ми будемо працювати з вашим профкомом. Але якщо хочете заявити про своїх політичних лідерів — це вже більш зрозуміло.
Довідка „Вікон”. Згідно з офіційною інформацією, генеральний директор ЗАТ „ЛУКОР” Сергій Чмихалов прийняв рішення встановлення наступної тарифної ставки робітника І розряду з нормальними умовами праці в розмірі: 262 грн. — з 1 лютого 2005 року; 314,4 грн. — з 1 серпня 2005 року, 338,4 грн. — з 1 грудня 2005 року. Вирішено збільшити діючі місячні тарифні ставки і посадові оклади всім працівникам відповідно на величину різниці між діючими на 31.01. 2005 року та встановленими тарифними ставками і посадовими окладами відповідно: з 1 лютого 2005 року – на 25 грн.; з 1 серпня 2005 року – на 77,4 грн.; з 1 грудня 2005 року – 101,4 грн.
— В цьому контексті можна говорити про те, що частка вини лягає на профком ЗАТ, адже не проведена достатня роз’яснювальна робота щодо можливості збільшення зарплати? Закономірно, що інвестор хоче заробити побільше, а заплатити менше. Конфлікт інтересів полягає в тому, що працівники також хочуть заробити більше. Але має бути „золота середина”, яка в кінцевому рахунку примирить обидві сторони.
— Безперечно. Коли у грудні склалася аналогічна ситуація, представники профкому прийшли до мене і повідомили про невдоволення у колективах. Я зустрівся з людьми (було три такі зустрічі. — Авт.) у переповнених „червоних кутках” і відповів на найрізноманітніші запитання відкрито. Я зрозумів, що не все так тяжко, у колективах нормальна обстановка. Але люди справді були невдоволені, оскільки чи не вперше не отримали 13-ї зарплати. Це факт. Я пообіцяв, що ми постараємося у 2005 році підняти зарплату. І от у нас уже є рішення підняти рівень зарплати до 30%: у грудні 2005 року середня зарплата вже буде становити 1100 грн. Хоча я визнаю, що і цей ріст на 300 грн. — це теж мало.
— Незадоволені зарплатою „лукорівці” говорять про те, що на аналогічному підприємстві у Будьонівську зарплата значно вища, ніж на „ЛУКОРі”.
— Не можна робити таких порівнянь. По-перше, це інша країна. По-друге, середня зарплата в Росії вдвічі вища, ніж в середньому по Україні. Там вищі ціни, вищі пенсії. Крім того, я вже неодноразово пояснював, що питання підвищення платні мало вирішитися ще минулого року після завершення капітального ремонту. Але через непрофесійність капремонт влетів акціонерам у мільйони доларів збитків. Тому і питання про підвищення зарплати в кінці року було відкладене.
Довідка „Вікон”. У 2000 році середня зарплата на „ЛУКОРі” становила 263 грн., у 2001 році — 527 грн., у 2002 — 602 грн., у 2003 — 678 грн., у 2004 — 742 грн. У 2005 році планується збільшення заробітної плати до 1100 грн. До 8 березня на „ЛУКОРі” планується виплатити 13-у зарплату за результатами минулого року.
„Лукойл” підтримує українську владу
— Але багато в чому ситуація на „ЛУКОРі” залежить і від кроків нової влади.
— Безперечно. Пригадую час Помаранчевої революції. Деякі представники партій приходили і питали: „Ти за кого?” Мені це нагадало 1937 рік.
— І що Ви відповіли?
— Я сказав правду: „Я — за владу”. Адже компанія „Лукойл” — це компанія, яка працює з владою. Якщо сьогодні, приміром, влада Кучми-Януковича, то що ви думаєте: російський інвестор буде підтримувати опозицію? Це ж буде контрреволюція! А ми — не змовники. Ми працюємо з існуючою владою. На виборах переміг Ющенко. І от 24 лютого президент «ЛУКОЙЛу» Вагіт Алєкперов мав зустріч з новим Президентом України. Під час зустрічі він сказав: так, ми працювали і з минулим урядом, і з урядом Кінаха, і з вами, Вікторе Андрійовичу. До речі, саме Віктор Ющенко підписав постанову про перемогу „Лукойлу” у тендері, в результаті якого і виник „ЛУКОР”. Тепер ми далі плануємо плідно працювати. І знову таки — з владою. Вагіт Алєкперов нагадав під час зустрічі і з Президентом, і з Прем’єр-міністром Юлією Тимошенко про те, чим володіє в Україні „Лукойл”, що за увесь час зроблено. У нас в Україні не так вже й багато активів: Одеський нафтопереробний завод, „ЛУКОР”, 300 заправок, нафтобази. Під час зустрічей йшлося про плани „Лукойлу” щодо розширення мережі заправок, ринку збуту, завезення нафтопродуктів… З нових проектів — будівництво заводу мастил під Києвом. Адже нині „Лукойл” виробляє 90% сировини для виробництва мастил, а потім хтось купує цю сировину, щось додає і продає готові мастила втричі дорожче. Ми хотіли купити „Азмол” (завод мастил у Бердянську), але переміг „Нафтогаз України”. Якщо „Лукойл” збудує цей завод, то на заводі у Бердянську можна буде замок вішати. Мастила будуть і якісніші, і дешевші.
— Багато говорять про те, що „ЛУКОР” потрапив у „чорний список” уряду, в який увійшли підприємства, які були приватизовані з порушенням законодавства. Прем’єр-міністр не оприлюднює цього списку. Ваш коментар?
— „ЛУКОР” не потрапив у цей список і Алєкперов сказав, що реприватизація нашому підприємству не загрожує. Але, думаю, проблема буде. Вона — не нова. Це борг перед Баварським об’єднаним банком. І нікуди від нього не дінешся.
Довідка „Вікон”. У 1992 р. німецьке кредитно-страхове товариство АТ «Гермес» та уряд Німеччини профінансували державний концерн «Оріана» під державні гарантії з боку України на 212, 5 млн. марок. Німецький кредит був проектним фінансуванням замовленого українською стороною у АТ «Linde» нафтохімічного устаткування. А саме: «Linde» планує, розробляє і здає комплекс з виробництва поліетилену «під ключ» у період з 1 травня 1993 р. до 31 липня 1996 р., Україна — платить. Але незадовго до закінчення монтажних робіт з’ясувалося, що «Оріана» самостійно не може виконати свої договірні зобов’язання. Тоді на прохання «Оріани» 16 лютого 1996 р. Баварський об’єднаний банк знову надав кредит на 21 млн. марок. А пізніше — ще на 10 млн. Таким чином, загальна сума кредитів, наданих «Оріані» німецькою стороною, склала 243, 5 млн. німецьких марок (без відсотків).
— Згідно з інвестиційними зобов’язаннями, які взяв на себе „Лукойл” при створенні „ЛУКОРу”, цей борг „Оріани” вже мав бути погашений?
— Це питання ніяк не вирішується. Але ми цей борг також повертати не будемо. Це 200 млн. доларів. Кілька тижнів тому я з групою товаришів був в Угорщині: там угорці за 500 млн. євро збудували новий завод. У нього входять: етиленовий завод, вдвічі потужніший, ніж наш; поліетиленовий завод; власне енергоджерело і очисні споруди. За ці ж гроші була зроблена реконструкція поліпропілену. А ми на поліетиленовий завод, який втричі менший за угорський аналог, витратили 250 млн. євро. Нам простіше все тут нове побудувати, потужніше і сучасніше! А ми такі гроші вкладаємо у реконструкцію старого, тільки щоб воно працювало. Який сенс?
— І все ж, чи повинен „Лукойл” повертати гроші Баварському банку?
— У цій справі багато піни. Треба просто уважно читати постанову уряду, яку підписав ще Прем’єром Віктор Ющенко. Там йдеться про те, щоб організувати конкурс, створити підприємство (50% якого віддати інвестору), провести реструктуризацію боргу „Оріани”. А решту 50% — продати. Але от вже 5 років ніхто цю державну частку так продати і не зважився. А чому? Щоб продати цю частку, треба її оцінити. А коли створювався „ЛУКОР”, колишні керівники „Оріани” (думаю, за узгодженням з Фондом держмайна) вирішили: а давайте свою частку оцінимо у 652 млн. гривень, щоб частка була більшою, а відтак, щоб „Лукойл” більше вніс у статутний фонд „ЛУКОРу”. От і оцінили. А це більше 130 млн. доларів. Мовляв, за таку суму ми і продамо державні акції, погасимо борги Баварському банку. Але дурнів купити за таку суму акцій немає! Ніхто не хоче купити. Максимум, яку суму пропонують, — це 20 млн. доларів. А тепер постає інше питання: хто візьме на себе прийняття рішення щодо уцінки державних акцій „ЛУКОРу”?
— Тобто „Лукойл” нічого повертати Баварському банку не повинен? Борг, взятий „Оріаною”, має повертати держава, продавши свої акції?
— Звичайно. Нашими інвестиційними зобов’язаннями було: 2 роки підтримувати чисельність на „Оріані”; погасити тут борги по заробітній платі; завантажити виробництво на повну потужність і вкласти 100 млн. гривень інвестицій. Ми все це зробили і навіть більше: проінвестовано вже більше 380 млн. гривень, завод працює. Які до нас претензії? А Баварський банк — це проблеми Української держави. Просто ніхто не читає постанови уряду. Ми ніколи не прийшли би в Україну, якби нам треба було ще й гасити 200 млн. доларів боргу німецькому банку!
Згадайте ситуацію з калійним заводом, про яку вже всі забули. У свій час на завод віднайшлися покупці. Підприємство було оцінено у 20 чи 30 млн. гривень. Але тодішнє керівництво провело нове оцінювання і вартість заводу зросла до 100 млн. гривень. І тоді, звісно, інвестори сказали: „Бай-бай!” Я прийшов в адміністрацію і кажу: „Ви що робите? Люди ж підуть на вулицю? Калійний завод треба віддати за нуль, за безплатно!” Хай би інвестор тільки прийшов і хотів працювати! Бо завод нічого не коштує. Справжню ринкову ціну визначає ринок. От скільки готові заплатити за підприємство на аукціоні — стільки воно і коштує. А скільки дадуть за калійний?.. Рентабельність — нуль, заробіток — нуль. А вкласти треба мільйони. Значить, віддати його треба було за нуль.
Така ж ситуація зі 48% акцій „ЛУКОРу”, які належать державі (2% ми викупили, пішовши назустріч уряду, бо треба було частково повернути борг Баварському банку). Зараз вони теж коштують нуль. І держава це розуміє. Тому пропонує нам: „Купіть!” Ми готові купити. Але після нової оцінки цих акцій, тобто після того, як буде встановлена їхня реальна вартість.
Прощай, „ЛУКОР”? Здрастуй, „Карпатнафтохім”?
— Минулого року у с.Мостище було зареєстровано нове ЗАТ під назвою „Карпатнафтохім”. Через відсутність достовірної інформації існує версія: з утворенням „ЛУКОРу”, який відібрав кращі і новіші заводи, стала банкрутом „Оріана”. Так буде і з утворенням „Карпатнафтохіму”, куди відійдуть найсучасніші виробництва „ЛУКОРу”, а „ЛУКОР”, залишившись з обслуговуючими нове ЗАТ службами, приречений на банкрутство…
— Взагалі поширюють дві легенди. Перша — про збитковість „ЛУКОРу”. Коли колишнє керівництво „Оріани” навмисно накрутило ціну на основні засоби, утворивши „ЛУКОР”, ми отримали 5 млн. гривень амортизації в місяць (а це 1 млн. доларів!), адже обладнання старе. А списати нічого не могли. Ситуація доходила до абсурду: ми не могли здати на металобрухт навіть старий двигун (реальна вартість становила 5 грн., а по бухгалтерії — 5 тис. гривень). Так ми промучилися 2 роки і найняли оцінювача. Завдання було одне — реально оцінити те, що у нас є на балансі. Вартість основних фондів зменшилася з 652 млн. гривень до 452, тобто на 200 млн. гривень. Тому, коли ми провели нову оцінку, 200 млн. гривень пішли нам на збитки. І всі кричать: „ЛУКОР” працює збитково!” Але ця збитковість нікому не заважає — вона є тільки на папері, податки з неї не платяться. Важливі фінансові результати підприємства. А вони у нас, як і у попередні роки, — стабільні.
Друга ситуація. Ми 2 роки утримували „Оріану”, яка нам заборгувала 47 млн. гривень. За бухгалтерським обліком, якщо протягом року з цими грошима нічого не відбувається, ми маємо списати їх на збитки. Ми так і зробили, адже чудово розуміємо, що 47 млн. нам ніхто не поверне. Отак і вийшла та „страшна” сума — „ЛУКОР” має збитків на 300 млн. гривень. Проте кого це хвилює? Результат діяльності підприємства — позитивний. Минулого року ми вклали 125 млн. гривень інвестицій і показали, навіть попри так звану статистичну збитковість, 1,5 млн. гривень прибутку. Кажуть — мало. Такий прибуток дає дрібногуртова база. Так. Але скільки вклала інвестицій база? Нуль цілих нуль десятих. А ми — 125 мільйонів.
— Повернемось до теми створення „Карпатнафтохіму”.
— У „ЛУКОР” ми поки що вкладаємо гроші. А треба заробляти. Є два питання, які заважають нам працювати рентабельно — закупка хлору і енерговитрати. Хлорному виробництву 30 років, там стоять електролізери, які споживають у 10 разів більше електроенергії та пари, ніж сучасне обладнання. Їх треба міняти повністю. Бо навіть якщо їх відремонтувати, то вони будуть все одно споживати енергії та пари у 7 разів більше. Зараз собівартість нашого хлору — 265 доларів. Ми купуємо хлор в Румунії за 150, в Росії — за 135. Навіть у Первомайську купуємо дешевше, ніж у нас, хоч і там завод старий. А тарифи на електроенергію — просто здуріти! Вони у вартості продукції займають 42%! Ми кажемо: треба зробити новий хлор, тоді собівартість буде 90-100 доларів. Тарифи на електроенергію зараз становлять 18 коп. за 1 кВт. У тих же угорців, які мають власне енергоджерело, вартість електроенергії — 7 коп. за 1 кВт. Але для таких новацій на „ЛУКОРі” потрібні відповідно 100 і 50 млн. доларів. Перша сума окупиться вже за 4 роки, а друга — за 3. Потерпівши, ми будемо отримувати суцільні прибутки — 42 млн. доларів на рік. І це — побудувавши тільки два об’єкти. Тоді українська держава може не продавати свої акції: вона буде отримувати дивіденди — 20 млн. доларів на рік.
Але ж ці інвестиції ми не можемо просто подарувати. Ми можемо їх внести у статутний фонд. Бо якщо ці кошти підуть не у статутний фонд, то відразу потрібно буде додатково сплатити 20% ПДВ і митного збору від 10 до 15%, адже все обладнання треба ввезти з-за кордону. І навіть якщо ми погодимося додатково вкласти 30-40 млн. доларів (всього близько 200 млн. доларів), наша частка у статутному фонді не зміниться: „Лукойлу” знову буде належати 52%. В той же час, державі, яка не вклала ні копійки, і далі буде належати 48%.
Тому наші пропозиції наступні: давайте збільшимо на 150 млн. доларів статутний фонд, збільшивши його до 350 млн. доларів. Тоді наша частка буде приблизно 70%, частка держави — 30%. Є інший варіант: якщо у держави немає грошей, вона може оцінити землю, на якій розташовані виробництва „ЛУКОРу”, і внести цю вартість у статутний фонд, щоб і надалі володіти 48% акцій. Є ще один варіант: держава може зменшити вартість електроенергії для „ЛУКОРу”, наприклад, з 18 до 15 коп. за 1 кВт. Це теж будуть інвестиції.
Це питання, незважаючи на наші пропозиції, український уряд вже 2 роки ніяк не вирішує. На нині „Лукойл” вклав у „ЛУКОР” 369 млн. гривень, які треба повернути. Інакше нас не зрозуміють акціонери.
Тому ми і створюємо ЗАТ „Карпатнафтохім”. 76% статутного фонду буде належати „Лукойлу”, 24% — „ЛУКОРу”. Внесок „Лукойлу” буде становити 250 млн. доларів. І це будуть реальні гроші. Перший інвестиційний проект — будівництво установки з гідрування фракцій С4/С5, яке минулого тижня було закладене за участю генерального директора ЗАТ „ЛУКОЙЛ-Нафтохім”, голови Спостережної ради ЗАТ „ЛУКОР” Олексія Смірнова.
— Чим „ЛУКОР” внесе свою частку до статутного фонду?
— Майном та обладнанням. Якщо б дозволили емісію акцій, ми б цього не робили. Але ми б при „ЛУКОРі” все одно створили дочірні підприємства. Тобто, у „ЛУКОРі” залишилися б тільки виробництва, які займаються випуском продукції, а у дочірні підприємства увійшли би всі ремонтні та обслуговуючі цехи. І у будь-якому випадку ми б це зробили. Для цього ми 2 роки займалися централізацією виробництва.
Спочатку і „Карпатнафтохім” створювався як дочірнє підприємство. Але ситуація ніяк не змінювалася, тоді ми вирішили: нехай „Карпатнафтохім” буде головним підприємством, а „ЛУКОР” залишиться дочірнім підприємством. Тепер ми так зробимо. Але наша мета якою була, такою і залишається.
— Що увійде у „Карпатнафтохім”?
— Вся контора, завод каустичної соди, виробництво поліолефіну та виробництво хлорвінілу. А у „ЛУКОРі” залишаться централізоване ремонтно-механічне управління електротехнічне управління, управління механізації, відділ устаткування, ремонтно-будівельний цех, цех зв’язку, автотранспортний цех, господарський цех, все енергозабезпечення, очисні, паропостачання, водозабезпечення. Тут залишиться більше 2 тисяч людей, решта буде у „Карпатнафтохімі”. А ми просто перейшли до своєї мети: одне підприємство буде займатися суто виробництвом продукції, інше — його обслуговуванням. Я не виключаю, що ремонтно-механічне управління об’єднається з „Техмашем”, а інші управління теж стануть окремими підприємствами. Також я не виключаю, що у майбутньому у нашій структурі залишаться тільки підприємства, які мають безпосереднє відношення до нафтохімії.
— Чмихалов очолить „Карпатнафтохім” чи залишиться на „ЛУКОРі”?
— Я буду очолювати обидва закриті акціонерні товариства.
— Чи буде скорочення людей у зв’язку з утворенням нового підприємства?
— Ми кожний рік проводимо скорочення. І не через те, що нам так хочеться. Відпадає потреба у певних спеціалістах і їхні посади скорочують. Так само буде і з утворенням „Карпатнафтохіму”: працювати будуть ті люди, які потрібні.
— Чи немає у зв’язку з цим конфлікту з державою? Адже державна частка акцій стане дешевшою?
— У нас є всі необхідні судові рішення і дозволи на створення „Карпатнафтохіму”. А державі і далі буде належати 42% акцій „ЛУКОРу”. Але як вони можуть стати дешевшими, якщо я пояснив, що вони зараз дорівнюють нулю? Якщо держава згодиться продати нам свою частку у „ЛУКОРі” за 20 млн. доларів, ми купимо. І це буде незалежно від того, є „Карпатнафтохім” чи його немає.
Ватикан: коли час зупинився