З досьє газети “Вікна”. Сергій Безруков народився в Москві (1973 рік) у родині актора Театру Сатири Віталія Безрукова. Закінчив Школу-студію МХАТ (1994, майстерня О. Табакова). З 1993 — актор театру-студії під керівництвом О.Табакова (“Табакерка”). Бере участь у спектаклях інших театрів. Кілька років (1994-1999) працював у програмі “Куклы” (НТВ), де озвучував 11 персонажів.
Лауреат Державної премії (1997, за спектакль “Життя моє, або Ти приснилася мені?..”). Премія мерії Москви (1997). Премія “Кумир” (1997).
— Сергію, перш ніж говорити про твої творчі справи, хочеться поставити запитання: як ти себе почуваєш після пограбування? (актор не так давно став жертвою автомобільних злодіїв. Зловмисники розбили скло в автомобілі актора і викрали, крім документів і грошей, збірник спогадів про Єсеніна).
— Та все нормально, брат. Хоча, найобразливіше для мене — зникнення книги. Я попросив викрадачів повернути таку дорогу для мене і зовсім нецінну для злодіїв книгу в Театр-студію Табакова, де я працюю.
— І що, злодії почули прохання “хресного батька”?
— Поки що наполовину: документи підкинули до мого під’їзду.
— Сергію, фільм “Бригада” подобається багатьом. Але є хлопці, які впевнені, що серіал наніс шкоду суспільству. Вам радять бути обережним, поставити броньовані двері навіть у під’їзд. Тим більше, що завжди може знайтися ненормальний виродок, якому буде в „кайф” прославитися і завалити найкрутішого пацана із серіалу!
— Це дурниця. Коли в нас виходить якась якісна картина, знаходиться маса “доброзичливців”, що готові знайти якусь ваду. Що ж стосується криміналу, до “Бригади” була маса фільмів і серіалів, які оспівували кримінальний світ. Тим більше, я не збираюся тиражувати образ Саші Білого в інших своїх роботах.
— Ти хочеш сказати, що Сергій Безруков завжди різний?
— Так і є. Наприклад: після “Бригади” з’явився новий фільм Ельдара Олександровича Рязанова “Ключ від спальні”, у якому я граю. Не люблю повторюватися, не хочу бути впізнаваним.
— А це правда, що ти поклав роль Саші Білого на полицю?
— Без базару. Ця роль конкретно лежить у моїй акторській скарбничці.
— Чому така впевненість?
— Дуже багато глядачів після “Бригади” йшли подивитися мене в театрі. Квитки на спектакль “Олександр Пушкін” були розпродані на кілька місяців уперед.
— А що ти скажеш із приводу романтизації бандитизму?
— Ну, хлопці, це ж психологічне кіно. У нас набагато менше крові, ніж в інших серіалах, я окремо на цьому наполягав. Основні завдання були не політичними, а творчими. Так склалося, що головний позитивний герой — бандит і мачо.
— А що, народу сьогодні потрібний сильний герой?
— Та не винен я, що сьогодні мачо вдалося зіграти саме мені. Йдіть, спробуйте, зіграйте. Мачизм — він же не тільки в накачаності біцепсів, але й у силі духу, у вірі.
— То все ж, “Бригада” — бандитське кіно?
— Я наполягаю: “Бригада” — не бандитське кіно, але гангстерська сага. І сподіваюся, що серіал зміг стати адекватною відповіддю американським гангстерським сагам з Де Ніро, Аль Пачіно і Марлоном Брандо. Хочу вірити, що ми все-таки зуміємо поставити жирну крапку у виробництві фільмів цього жанру в Росії.
— Сергію, а що в серіалі “Бригада” для тебе було головним?
— Бачиш, у мого героя і його друзів — особлива “професія”. Але головне — не це. Мене зупиняють на вулиці жінки, посміхаються і кажуть: “Як ви любите свою дружину!”. Маючи на увазі чи то мого героя, чи мене самого… Але не це важливо. Важливо те, що вони можуть сказати вдома своїм чоловікам: “Дивися, як він любить…”
— І все ж, що хотів показати режисер у цьому серіалі?
— Мені здається, що в першу чергу людський бік життя цих людей: взаємини з друзями, дітьми, любов. І саме тому його по праву порівнюють з “Одного разу в Америці”.
— Сергію, а як реагує братва на твою роль?
— Та нормально…
— Ти дотепер „ще сонячний хлопчик”?
— Та це сто років тому було. Я давно виріс, а цього ніяк не хочуть побачити. Я нормальний мужик, дорослий вуйко. Мені вже за тридцять. Мої ролі теж „виросли”.
— Серіали — це все ж розважальне телебачення?
— А чому б і ні. Ми вже так давно розважаємося… Друзі мої, скільки можна вульгарності видавати?
— Скажи, а як по-твоєму: бандити — залежні люди?
— Так. Дивися, Саша Білий багато чого домігся, але в лічені секунди втратив все. Їх можуть забрати в будь-який момент, якими б вони не були крутими.
— Чи правда, що під час зйомок велися консультації з представниками кримінальних структур?
— Це вигадки. У мене немає необхідності спілкуватися з кримінальним авторитетом, щоб перевтілитися в Сашу Білого.
— А чого досить?
— Фантазії і навколишнього життя, ми все ж не у вакуумі живемо. На вулиці багато чого відбувається.
— Сергію, скажи, чи буде продовження? Пацани чекають…
— Ти ж бачив, фінал залишений відкритим. Тому продовження напрошується само собою.
— Тепер про насущне… Ти дав згоду приїхати в Калуш. Сам хоч знаєш, де це місто знаходиться?
— Заспокойте своїх читачів. Я знаю, де місто Калуш… До речі, а ваш магнієвий завод ще працює? А як знаменита калуська хімія?
— Магнієвий знову запрацював. Хімія тепер не хімія, а ЗАТ “ЛУКОР”. Твої земляки викупили… З ким ти приїдеш у Калуш?
— Я зіграю в ПК “Юність” спектакль “Псих”. Там один герой, тому зі мною буде тільки кілька помічників. Природно, Іриша зі мною приїде (Ірина — дружина Сергія. — Авт.). Вона давно хоче пройтися тими місцями у Карпатах, де буває ваш президент Віктор Ющенко…
— А Космос… вибач, Дюжев? Адже його теж запрошували…
— Космос приїде наступного дня. До речі, він поки що неодружений, і як чув, його мрія одружитися на прикарпатській дівчинці.
— Спасибі, Сергію, за цікаву розмову. Бажаємо тобі творчих успіхів. І до зустрічі 26 травня в Калуші!
Р.S. Шановні читачі! Якщо ви захочете написати листа Сергію Безрукову, то відправляйте його на адресу редакції: м.Калуш, вул. Філатова, 3, абонентська шухляда 1490. 26 травня ми всю пошту передамо нашим гостям. А дівчата нехай пишуть Дюжеву-Космосу. Раптом пощастить. Квитки на спектакль „Псих” можна замовити в газеті „Вікна” тільки 1 квітня з 13.10 до 13.13 за тел. 2-73-73. Вартість квитка — 6 грн. 01 коп.
* — матеріал присвячений 1 квітня.
Ватикан: коли час зупинився