Саме минулої п’ятниці „Вікна” прогнозували, що до теми меж міста доведеться повертатися ще не раз і друкували позицію трьох бунтівних сільських голів, які ніяк не хотіли миритися з тим, що „ЛУКОР” може відійти до міста, а не сплачувати земельний податок у бюджет сільрад. Адже на боці і міської влади, і голів сільських рад були сильні аргументи. Крім того, питання про межі міста не було включено в порядок денний чергової сесії парламенту. Зробити це було, здавалося б, неможливим. Адже, крім здорового глузду, є в політиків своєрідні аргументи: їхній настрій залежить від того, хто вносить проект рішення — депутати провладних чи опозиційних фракцій. Крім того, традиційно завжди проти — комуністи.
Проте власний пасьянс розкладав, очевидно, міський голова Роман Сушко. Адже саме минулої п’ятниці він був у стінах Верховної Ради. Крім того, пильно стежив за ситуацією депутат Дмитро Сандлер, якого ЗМІ називають лобістом інтересів „ЛУКОЙЛу”, а значить і ЗАТ „ЛУКОР”. Кажуть, саме відчайдушним спротивом останнього увійти у межі міста і сплачувати кілька мільйонів щороку земельного податку в казну Калуша аналітики пов’язували кількарічний конфлікт. Інакше затятість трьох сільських голів, які навідріз відмовлялися погоджувати межі міста і дійшли для вирішення спору аж до Верховної Ради, виглядає справжнім подвигом.
Межі міста вигідні… „ЛУКОРу”
Хоча, за великим рахунком, місто примудрялося компенсовувати втрати від земельного податку, який не надходив від „ЛУКОРу”: тільки минулого року нафтохімічне підприємство надало Калушу благодійної допомоги більше ніж на 4 млн. гривень. Кажуть, це рівно стільки, скільки мало б надійти у вигляді сплати земельного податку.
Як не дивно, рішення, яке прийняв парламент, піде на користь насамперед „ЛУКОРу”. Хоч підприємство і декларувало велику благодійну допомогу, проте йому увесь час докоряли ухилянням від сплати земельного податку, а у благородної справи благодійності „ЛУКОРу” завжди був гіркий присмак. Нині ж підприємство зможе легально платити податок і декларувати прозорість російського капіталу, який працює в Україні. Проте ось тут на міську владу може чекати кілька „сюрпризів”.
Варіант-1. Підприємство ретельно візьметься за ревізію земель, на яких розташовані виробництва ЗАТ і максимально відмовиться від зайвих площ. Відтак сплачуваний земельний податок, на який очікує міська казна, може істотно схуднути.
Варіант-2. Підприємство значно зменшить (якщо взагалі не перестане фінансувати) благодійну допомогу, яку міська влада раніше використовувала на свої бізнес-проекти — будівництво котелень та реконструкцію міста.
Інші дії „ЛУКОРу” можна передбачити, проте вони великою мірою будуть залежати від стратегічної політики російського інвестора. Чи захоче він показати лояльність до нинішньої української влади? Якщо так, то додаткових кілька мільйонів, сплачених „ЛУКОРом” у вигляді земельного податку, можуть стати непоганим PR-ходом Вагіта Алєкперова (за умови вдалої “розкрутки”, що „Лукойл” вміє непогано робити). Як відомо, останнім часом російський капіталіст кілька разів зустрічався з новою владою України і подальша доля російських активів в Україні йому зовсім не байдужа. Якщо ж сплата „ЛУКОРом” земельного податку не входить у плани росіян, то на місто може очікувати ще одна, принаймні, паперова війна.
Тільки Шуфрич проти?
Міська влада нині бачить рішення Верховної Ради України тільки у рожевому світлі. Це й не дивно, адже місто, за словами міського голови Романа Сушка, зможе вже цього року додатково отримати 3-4 млн. гривень. Це немала сума з огляду на те, що в середньому місячний бюджет міста складає 2,5 млн. гривень. За зізнанням самого мера, сплату земельного податку, незважаючи навіть на рішення найвищого законодавчого органу, можуть опротестувати.
Проте нині поки що ніщо не може затьмарити переможний настрій мера. 276 народних депутатів стали на бік міської влади Калуша, проголосувавши за законопроект, внесений до порядку денного депутатами Матвієнком, Ключковським, Бондаренком, Беспалим, Іванчо та Плющем. А за день до голосування від свого підпису під альтернативним законопроектом зняв комуніст Масенко. Дмитро Сандлер залишив свій підпис під цим законопроектом. Проте перед внесенням питання щодо меж Калуша в порядок денний він покинув сесійну залу. Очевидно, подумав, що і у п’ятницю нічого не буде, адже депутати знову, як і у четвер, заслуховували Генпрокурора та міністра МВС по справі Колесникова. Проте завдяки Володимиру Литвину і Адаму Мартинюку питання не тільки було внесено у порядок денний, але і проголосовано. За словами Романа Сушка, під час голосування тільки Нестор Шуфрич активно рухався залом і закликав не голосувати. Мовби прикривав відсутнього Сандлера.
Міська влада переконана: здобута важлива перемога, яка стала результатом тривалої боротьби. І Калуш нарешті отримав межі міста — одну з тих ознак, яка робить місто містом.
Ватикан: коли час зупинився