Нещодавно прокуратура району порушила кримінальну справу проти глави цієї сім’ї, 55-річного Михайла, який, маючи на утриманні неповнолітнього сина, не тільки його не доглядав, а ще й систематично вкривав синцями.
Розлучившись з першою дружиною, Михайло чи не відразу знайшов іншу. Щоправда, проживши з нею понад 14 років, він так і не зареєстрував шлюб. Згодом у них народився син, якого назвали на честь батька — Михайлом. Хлопчик ріс здоровою дитиною. В початкових класах вчився добре, але згодом його успішність розтанула на очах. А все — через рідних батьків. У Михайлика ще є старший брат Василь від першого шлюбу матері.
Спочатку все було добре. Батько працював будівельником у місцевому колгоспі, а коли господарство ліквідували, почав їздити на сезонні роботи. Протягом декількох років годувальник сім’ї ніде не працював, а єдиним засобом для існування стала пенсія дружини, яку вона отримує як інвалід. Випадкові ж заробітки у селі обраховуються в основному спиртним. Зрозуміло, що втративши роботу, батько впав у відчай, але чому вихід він знайшов саме в оковитій, коли у нього на утриманні є двоє синів, яких потрібно виховувати, одягати та годувати? Протягом декількох років його не цікавило, чи обідав сьогодні син, чи має в що взутися та одягнутися. А може його хтось ображає у школі? Хлопцеві довелося самому влаштовувати своє життя.
Поки жила бабця, мати Марії, про цю сім’ю ніхто нічого поганого не міг сказати. Але коли її не стало, все перевернулося з ніг на голову. Уже було нікому доглядати за дітьми. Адже матір дітей, отримавши пенсію, відразу, замість продуктів, купувала спиртне. Зі слів Михайла: „Після смерті бабусі у нашій квартирі ось уже п’ять років творяться страшні речі. Коли мати отримує пенсію, батько споює її і забирає усі гроші, які згодом пропиває. Інколи вдається взяти у мами декілька гривень, тоді ми з братом купуємо собі їжу”. Дуже часто у цьому будинку не було навіть крихти хліба, не кажучи про якісь ласощі.
Постійні сварки, скандали, побої призвели до того, що Михайло почав зникати з дому, адже краще було з друзями погуляти, ніж вислуховувати батькові слова та витримувати побої. За словами хлопця: „Батько, перебуваючи під „мухою”, часто влаштовував скандали, під час яких безпричинно бив мене і навіть інколи старшого брата. А також вночі посилав мене за горілкою та сигаретами. Після випитого ходив по квартирі повністю голий і справляв свої фізіологічні потреби в домашній посуд, який наступного дня мама мила і давала нам з нього їсти”. Михайло зв’язався з сумнівною компанією, яка довела його до лави підсудних. Минулого року він разом зі своїм знайомим обікрав магазин іграшок. На той час Михайлу не було ще й 13-ти і він спокусився на дармові гроші та іграшки, яких не мав з дитинства. Суд, зважаючи на неповноліття, покарав його умовним терміном і віддав під опіку батьків. Звісно, ті продовжували пиячити і жити звичним для себе життям.
Ось що сказав батько на суді: „Після того, як мого сина засудили і передали під наш нагляд, якихось змін в його поведінці так і не наступило…”. Цікаво, як Михайло міг змінитися, якщо батьки до цього не доклали навіть мінімум зусиль. Дійшло до того, що хлопець відстав у розумовому розвитку від своїх однолітків і зовсім покинув навчання. На усі предмети у нього був тільки один зошит, практично без записів. Єдині наставники, які були у Михайла, це вчителі. Тільки вони намагалися якось вплинути на хлопця, але, на превеликий жаль, це ні від них, ні від хлопця вже не залежало.
Таке життя продовжувалося з року в рік. Продовжувались скандали та побої. Михайлик все це терпів. Батько ходив кожного дня у село на заробітки, повертався уже з незнайомими людьми, з якими до пізньої ночі веселився. А далі трохи проспавшись, будив сонного хлопця, щоб той біг у село за горілкою. Мати не могла нічого зробити, бо боялася його кулаків. Зі слів батька: „Коли я дуже хотів випити, то посилав свого сина Михайла у село по спиртне, а також бив дітей за непослух. Я вважаю, що в цьому нема нічого поганого, оскільки мене теж в дитинстві били батьки і таким чином я виховую свого рідного сина та прийомного — Василя”. Частенько бувало, що батько не пускав Михайла до школи, посилаючи його зранку за спиртним.
На суді обвинувачений визнав свою вину і зізнався, що дійсно не приділяв належної уваги сину, оскільки, мовляв, з ранку до ночі трудився у селі, щоб заробити на прожиття. „Додому приходив пізно, тому мені було не до сина”, — виправдовувався на суді горе-татусь. Калуський міськрайонний суд визнав 55-річного Михайла Ф. винним та призначив покарання у вигляді 2 років умовного терміну.
Після того, як до батька навідалися працівники міліції, в їхньому будинку припинилися пиятики, Михайло почав відвідувати школу. „Батьки перестали вживати спиртне, — каже хлопець, — і навіть прибрали у квартирі”. Чи надовго?
Ватикан: коли час зупинився