ду, якої не мають ангели, бо ангел не може словом перемінити хліб у Тіло Ісуса Христа. І навіть усі ангели разом не в силі звільнити людину від гріха. Тому священничий уряд займається небесними справами: „Ці, що в тілі, мусять виповняти службу ангелів. Тому почесть яку віддаємо священикові віддаємо Богові” (св. Ів. Зол.).
Апостоли виконували цей уряд і доручили його виконання також іншим, поставленим силою Святого Духа для керування Церквою — єпископам та священикам, та веліли їм передавати цей уряд також і своїм наступникам.
У понятті священства зібрані всі обов’язки, які установив Ісус Христос для спасіння вірних. А мета цього уряду одна: освячування вірних, поширення Небесного Царства і Божої слави на Землі.
Всього цього непотрібно було Богу, в Тройці славимому. „Але так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто увірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ів. 3.16). Щоб врятувати засуджених на смерть, Син Божий віддав Свою Душу за наші душі, Свою кров за нашу кров, прийняв свою смерть за нашу смерть.
Спаситель помер, але його смерть не є простим наслідком слабкої людської природи. Вона є проявом Його найбільшої сили. Владу маю віддати життя, владу маю і повернути його назад. „Я Воскресіння і життя”, — казав Спаситель, бо в самім собі мав Він джерело життя.
Тож не в смерті, не в Страсній П’ятниці зміст життя Божого Сина і кожного християнина, а у Воскресінні. Страсна П’ятниця — це кінець минулого, того, що було вчора, кінець Старого Заповіту.
Та світлий промінь воскресіння кожного із нас затьмарює тінь гріха. Наші гріхи, схильності до зла стали причинами безмірних терпінь Господа. Як багато може втратити людина, окутана гріхом перед Божими очима. І яке то страшне й пекуче полум’я пекельного вогню, коли Син Божий не міг його інакше загасити, як тим, що вилив на нього ціле море своїх мук.
Але людина ХХІ століття у своєму серці, душі та розумі промовляє інше: мені добре в тому проваллі гріха, бо я піклуюсь про тіло. Терпить наша душа, бо тяжко ранять її гріхи, а ми того не хочемо знати. Нам щоби тілу вигода, нас тільки щоби світ славив та величав, нам тільки не знати, що то є біда.
Чому ми так мало застановляємося над нашою душею? Тілу все одно прийде кінець — чи воно ходило в шовку та золоті, чи в полатаній сорочці; чи воно їло та пило найдорожчі страви та напої, чи жило чорним хлібом і водою; чи воно мешкало в багатих палатах, чи в сирій пивниці; чи йому всі служили, чи воно всім служило — з ним все одно те саме станеться. Воно піде в землю, в землю і переміниться. А душа? Душа буде жити вічно. Але чи буде жити в пеклі серед дияволів, чи в небі серед ангелів — це залежить від нас самих. Щоби освячувати душі вірних, у Калуші зводиться новий храм Святих Володимира і Ольги.
Ватикан: коли час зупинився