Депутати, треба віддати їм належне, попри намагання керівництва ради перенести розгляд звернення страйкарів на 15.00, все ж проголосували за включення його до порядку денного першим питанням.
Вимоги колективу автотранспортного підприємства до сесії проголосив голова страйкового комітету Богдан Яковина. Головна з них — скасування затверджених депутатами на сесії 27 грудня минулого року умов конкурсу на перевезення пасажирів в Калуші. Богдан Яковина намагався переконати депутатів, що виконком самим фактом винесення цих умов на сесію ввів депутатів в оману. „Депутатів просто підставили”, — сказав голова страйкому АТП і на підтвердження цього процитував положення постанови Кабінету міністрів та Закону України „Про автомобільний транспорт”, багато з яких при проведенні конкурсу на перевезення, на думку представників колективу найбільшого у місті перевізника, виявилися порушеними. Так, за словами виступаючого, сесія і міські депутати взагалі не мали ні затверджувати, ні навіть розглядати умови конкурсу. Це функція замовника конкурсу, яким є виконком міської ради. Але виконком, запропонувавши умови депутатам, фактично намагався перекласти з себе відповідальність. Депутати, не розібравшись, що до чого, своїм рішенням затвердили ці умови. На переконання страйкарів, це зробили для того, аби підготувати грунт для фальсифікацій. А в самих умовах, між іншим, багато положень, що не відповідають законодавству. Таким чином, вони висунули до депутатського корпусу вимогу скасувати грудневе рішення.
Для того, щоб розібратися, депутати запропонували дати пояснення завідувачу юридичного відділу міської ради, який готував документи і мав би наперед пересвідчитися: все, що виноситься на міську сесію — не суперечить чинному законодавству. Проте юрист наразі перебуває на лікарняному, тому пояснювати позицію виконкому страйкарям і депутатам довелося заступнику міського голови з економіки (який разом зі своїми підлеглими складав умови конкурсу) Мирославу Барану.
Останнім часом Мирослав Михайлович настільки часто виступав з питання організації та проведення конкурсу на перевезення у місті, що поінформувати депутатів міг і без підготовки. Жодних можливих порушень зі свого боку економічний відділ не визнає. А умови конкурсу управління почало готувати ще з червня минулого року і полегшило собі роботу тим, що взяло положення, розроблені Київською міськрадою і просто скопіювало їх, замінивши у назві „Київ” на „Калуш”.
Мирослав Баран ще повідомив, що умови ці публікувалися у засобах масової інформації. Усі перевізники ще до конкурсу могли висловити свої зауваження, а сесійне затвердження можна трактувати як кінцевий етап процедури легітимізації місцевого регуляторного акту. Усі звинувачення в упередженості конкурсна комісія під головуванням пана Барана також відкидає: „З представником обласного автотранспортного управління, включеного трохи пізніше, там було 12 членів. І я мав тільки один голос. Тому відкидаю звинувачення у фальсифікаціях”,— заявив виступаючий.
Таким є коротке резюме позицій конфліктуючих сторін. Проте і цього разу не обійшлося без екскурсів в історію взаємовідносин між владою та ВАТ „Калуське АТП”. Міський голова Роман Сушко знову нагадав, скільки доброго зробило місто для АТП (і про подаровані автобуси, і про максимально сприятливі умови плати за землю, адже АТП платить вдесятеро менше, аніж могло б). Корінь проблеми, на думку мера, — у керівництві автотранспортного підприємства, яке проводить негнучку політику і поступово втрачає ринок перевезень: чого варті 150 тисяч гривень щомісяця, які могло б мати Калуське АТП від ЗАТ „ЛУКОР” за перевезення працівників цього підприємства. „А чи боретеся ви за права своїх працівників? — апелював Роман Сушко до страйкому та профспілкового комітету АТП. — Адже середня зарплата у вас — одна з найнижчих серед підприємств міста з чисельністю працюючих 300 і більше”.
Окрема тема — пошук істини щодо того, якими є наслідки конкурсу для АТП. Тут загалом логіка безсила. Калуське АТП наводить такі дані: після 1 квітня підприємство втратило близько 25% своїх перевезень у місті. Тобто якщо раніше воно виконувало 426 рейсів у будні, то тепер — 304. Натомість обрахунки міського управління економіки є такими: до конкурсу АТП мало 32,5% у міських пасажирських перевезеннях, тепер — 30,75%. А щодо рейсів, то пропорція виглядає так: АТП виконує 8460 рейсів, а решта 19596 — перевізники. Виходить — 30,19%. Тобто, якщо АТП і втратило, то всього кілька відсотків. І трагічна картина підприємства, яке після конкурсу опинилося на межі краху, не відповідає дійсності. Залишається припустити один з кількох варіантів: або методика обрахунків котроїсь з опонуючих сторін не досконала, або порахували невірно, або ж цифрами хтось банально маніпулює.
Але усі ці викладки — зовнішнє обрамлення конфлікту. Нашарування — поза його суттю. До чого тут „добра” влада і „невдячне” АТП, коли мова йде всього-на-всього про дотримання (в умовах, процедурі їх затвердження та визначення переможців конкурсу на перевезення) чинних законів держави? Зрозуміти важко.
До речі, на сесію разом зі своїм колективом прийшов голова правління ВАТ „Калуське АТП” Василь Любас. Проте слова з цього питання йому не дали. Василь Іванович висловився вже під час розгляду депутатами відкритого листа-звернення колективу підприємства до депутатів міської ради (його свого часу друкували і „Вікна”).
Натомість багато і емоційно говорили депутати. Радикальний вихід запропонувала депутат з опозиційної до керівництва радою фракції „Наше місто” Ольга Сікора. Треба, каже депутатка, негайно скасувати незаконне рішення сесії міської ради від 27 грудня і зобов’язати виконком привести умови конкурсу у відповідність до законів держави. Солідарною з Ольгою Сікорою була і її колега по фракції Наталка Бабій.
А депутат Павло Погинайко, навпаки, став на захист організаторів конкурсу, наголосивши на тому, що пакети маршрутів (на незаконності яких з-поміж іншого наполягають страйкарі) — єдиний розумний вихід для забезпечення курсування транспорту усіма, а не тільки прибутковими маршрутами.
Окрема розмова — про гроші і податки. Так, Мирослав Баран заявив, що ціна проїзду пасажира у міських маршрутках ґрунтується на обрахунках економістів з АТП. А їх можна, виявляється, зменшити (тепер, після подорожчання пального, ця теза втратила актуальність). Ніхто й не сперечається, що інші перевізники, перебуваючи на єдиному податку, можуть провадити пластичнішу цінову політику і навіть пропонувати якісь особливі умови для перевезень (які на конкурсі, згідно з його умовами, можуть надати їм додаткових переваг перед конкурентами з АТП). Але ж влада має розуміти, що бюджети і фонди звідкілясь потрібно наповнювати. Загалом, можливість великих підприємств конкурувати на рівних з платниками єдиного податку — тема окремої розмови. Звідси і невелика середня зарплата на підприємстві. „Дякуємо, що підказали, — заявив голова страйкому Богдан Яковина. — Ми запускаємо процедуру реєстрації окремих підприємців з тим, аби утворити ТзОВ і позбутися системи загального оподаткування, яка наразі нас ставить у невигідну порівняно з іншими перевізниками Калуша, позицію. Тоді ми вже зможемо і зарплату підвищити, і транспорт оновити, і запропонувати особливі вигідні умови”.
Тим не менше, головна канва дискусії — законність чи незаконність умов конкурсу на перевезення і затвердження їх міською радою. Якби депутати скасували своє рішення про затвердження цих умов — усі результати конкурсу між перевізниками враз би втратили легітимність. Але капітуляція міської влади і відповідно перемога АТП ще до суду не відбулися. „Ми не можемо відміняти це рішення, бо в місті виникне хаос, —заявила перший заступник міського голови Наталія Рожковецька. — Переможці вже отримали документи на право здійснювати перевезення і тепер результати конкурсу може відмінити тільки суд”.
За пропозицію про скасування рішення сесії від 27 грудня голосували у поіменному режимі. Підтримали вимоги страйкарів 14 депутатів (в основному — з „Нашого міста”), ще 7 — утрималися. Таким чином, тепер законність умов та результатів конкурсу може підтвердити чи спростувати тільки суд.
Лист-звернення, головне у якому — тема будівництва автостанції в районі речового ринку, також розглянули окремим питанням на останній сесії міської ради. Кілька місяців перед цим, депутати вилучили ділянку під будівництво автостанції у Калуського АТП. Василь Любас продемонстрував депутатам акт на право постійного користування земельною ділянкою, який дає йому право вважати рішення сесії незаконним.
Лист депутати взяли до відома і створили депутатську комісію, яка за місяць має надати чіткі пропозиції щодо того, де в Калуші має будуватися автостанція, та оголосити конкурс на її будівництво.
Коментар голови правління
ВАТ „Калуське АТП” Василя Любаса:
— Як можна висловити свою думку, якщо тобі затикають рота, виливаючи на тебе водночас масу бруду і відвертої неправди? Поведінка міського голови на сесії ще раз підтвердила його дещо деспотичний і некоректний характер. Скидалося на те, що Роман Сушко більше за все хотів просто забити клин між адміністрацією АТП і його працівниками. Але зусилля його були марними, адже це дало зворотній ефект і люди, ще більше згуртувавшись навколо ідеї страйку, після сесійних „розбірок” вимагають у мене згоди на більш кардинальні акції протесту, ніж пікетування сесії міськради. До речі, у всіх маршрутках нашого АТП були розклеєні звернення до громадян на підтримку нашого колективу. Ви не повірите: за кілька днів до адміністрації ВАТ надійшли сотні дзвінків з наведеними фактами безгосподарності і зловживань з боку міської влади. Люди висловлюють свою солідарність з нами і просять повідомляти про ті майбутні акції протесту.
— На сесії з уст міського голови на вашу особисту адресу пролунало безліч звинувачень.
— По-перше, пан Сушко вирішив перекинути питання загальноміського значення у площину особистісних порахунків. А тому придумав, наприклад, красиву казочку про те, що саме я розділив колишні міські маршрути навпіл. Тобто, раніше автобуси курсували безпосередньо з виробництв „Оріани” до Підгірок, Хотіня, Височанки, вокзалу. У 1991 році маршрути розділили через проміжну станцію „ПТУ”. Нагадаю Романові Васильовичу, що він був і тоді міським головою, а АТП було не акціонерним товариством, а державним підприємством, яке без відома влади не могло прийняти таке рішення самостійно. Та й я на той час був лише головним інженером автопарку. По-друге, міський голова звинуватив мене в тому, що ми втратили 150 тис. гривень щомісячно від нереалізованих перевезень працівників „ЛУКОРу”. Умови конкурсу для нас були зовсім іншими, аніж для фірми „Ференц і К0”, яка здійснювала ці перевезення після нашої відмови. Серед умов, зокрема, було обілечування кожного працівника „ЛУКОРу”, який їде, наприклад, з робочої зміни. Це ж нереально. І ще кілька таких же, фінансово не вигідних для АТП, пунктів цієї угоди змусило нас відмовитися від такого „заробітку”. Нехай краще Роман Сушко порахує, скільки податків до міського бюджету надійшло від перевезень „лукорівців”. Бо такого економіста, як міський голова, наше підприємство не потребує.
Пригадую і події 1992 року, коли між Сушком і Романенком (генеральним директором „Оріани”. — Авт.) було протистояння. Міський голова згадував мені на сесії, нібито я став причиною страйків працівників „Оріани”, не надавши транспорту для їх перевезення. Ще раз нагадаю Роману Васильовичу, що я був директором державного підприємства. То чи міг випускати чи не випускати автобуси на маршрути без погодження з ним?
Йдемо далі. Міський голова заявив усім присутнім в сесійній залі, що таких привілеїв з боку міської влади, які має ВАТ „Калуське АТП”, ще не було за всю історію Калуша. Щодо 5 автобусів, які автопарку „подарувала” влада, то мушу сказати, що це було 2 „Ікаруси” (так звані „гармошки”) і один ЛАЗ-5256. До речі, з „Ікарусами”, а вірніше з документами на їх розмитнення, настільки намудрували, що їх зараз просто не можна експлуатувати. Якщо говорити відверто, то й справді сприяння з боку міської влади було досить відчутне. Але до певної межі і з певних причин.
— З яких саме?
— Все дуже просто. Перед виборами до місцевих органів управління, коли Роман Сушко балотувався вдруге, наше АТП було чи не єдиним підприємством такого рівня, яке підтримало його кандидатуру на посаду голови міста. Тому і лобіювалися інтереси нашого підприємства. Але доти, доки ми не відмовилися піти на політичну підлість. Мабуть, ви пам’ятаєте недавні події, коли через комунальні ЗМІ відкрито і методично лився бруд на народного депутата Ігоря Насалика. Якраз в той період Роман Васильович мав відзвітувати про свою роботу на посаді міського голови і запропонував приїхати на зустріч з колективом АТП. Яким мав бути цей звіт в контексті антинасаликівської пропаганди — цілком зрозуміло. Я відмовився від такої „зустрічі” з трудовим колективом, яку хотів нам нав’язати Роман Сушко разом з секретарем міськради Романом Матковським. Тим більше, Ігор Насалик неодноразово підтримував наш колектив у Міністерстві транспорту та інших галузевих відомствах, допомагав у вирішенні проблем з пальним у критичні для держави дні. Від цього виграли не лише ми, але й люди, які не відчували незручностей в перевезенні на маршрутах, які ми обслуговуємо. Чи міг я зрадити свій колектив і піти „на повідку” у мера?! Результат не забарився. Це і є однією з причин конфліктів між АТП і міською владою.
— Ширяться чутки, що Любас замислив боротьбу проти Сушка для того, щоб на другий рік зайняти його владне крісло.
— Це абсолютна нісенітниця. У своєму інтерв’ю на міському телебаченні Роман Сушко заявив, що я розгорнув передвиборну агітацію на пост мера, а тому наробив стільки бучі. Його біда в тому, що він всюди бачить політику і особисту вигоду. Я справді хочу зміни влади в місті, але мером Калуша має стати молода людина, можливо, навіть і жінка, яка ніколи не була заплямована владою. І я обов’язково підтримаю цю кандидатуру. А бути мером міста, в якому за останні кілька років наробили стільки „хвостів”, закопали в нікому непотрібні нові і старі дороги стільки народних грошей, я би не хотів ні за що гроші. Зрештою, за все це мав би хтось і відповісти. Бо ж не може безлад продовжуватися і надалі.
— Кажуть, що протистояння „влада — АТП” це не що інше, як особисті порахунки Любаса і Сушка.
— Я би не захотів зачіпати тих питань, які мають якийсь особистісний характер. Як би там не було, і я, і Роман Сушко — це доволі публічні особи, а тому є деякі речі, про які говорити просто непорядно. А щодо конфлікту, то хочу сказати, що я борюся не проти Сушка та його оточення. Я відстоюю інтереси колективу, якому віддав 28 років свого життя.
Ватикан: коли час зупинився