Цю історію розповіли дві мешканки Підмихайля: Оксана Вальнюк, мати 14-річного Івана, та Оксана Ліщинська, мати 17-річного Андрія. До хлопців, схоже, міцно причепилася слава злодіїв. Ось вже більше місяця вони намагаються довести, що незаслужено. Але стереотип міцно вкорінився в свідомості односельців і побороти його буде нелегко. Цілком усвідомлюють це і матері хлопців, які вступили у боротьбу за відновлення репутації своїх дітей і навіть досягли вже певних успіхів. Досвід корисний, якщо припустити, що ситуація, у якій опинилися пані Вальнюк та Ліщинська, — не унікальна, і в принципі може спіткати кожного. Пропонуємо вашій увазі їхню історію. Із застереженням, що це — думка матерів. Ймовірно, дещо суб’єктивна, без претензій на істину в останній інстанції.
За крадіжку — розписку
16 травня близько 10-ї години ранку до хати Ліщинських з несподіваним візитом з’явився місцевий підприємець М., у якого тиждень до того невідомі злодії поцупили металевий бак, драбину та дріт. На той час вдома разом з внуком перебувала його 62-річна бабуся. Перед тим М. дійшов висновку, що обікрали його саме неповнолітні Андрій та Іван. Отож підприємець відразу перейшов до діла і наказав, аби йому повернули бак. Звинувачення неабияк перелякало пенсіонерку і та наказала внукові взяти власний резервуар для води і віддати його. Того ж дня, близько 23.00, чоловік повернувся і вимагав, аби хлопці негайно взяли бак і віднесли йому додому. Ті так і вчинили.
Подальші події вже більше скидаються на сюжет з детективного серіалу. За словами підлітків, їх, попри благання відпустити додому, закрили в будинку підприємця і, погрожуючи фізичною розправою (мовляв, порозпинаємо до ранку), змусили написати розписку-зізнання у крадіжці. І хоча фізичний вплив не застосовувався, Іван та Андрій, як і переважна більшість їхніх ровесників, за схожих обставин, довго опиратися психологічним тортурам не могли. Врешті-решт близько опівночі вони таки написали розписку, яку від них вимагали.
„Ми були стурбовані відсутністю дітей такої пізньої години, — каже Оксана Вальнюк.— Тому, вислухавши розповідь бабусі Андрія, зібралися разом і пішли за нашими дітьми. Зустріли їх дорогою і аж тоді від них почули шокуючу розповідь про нібито скоєну крадіжку та підписані папери”.
Відразу на другий день, коли над Іваном та Андрієм нависла реальна загроза бути звинуваченими у крадіжці (адже потерпілий мав у розпорядженні зізнання хлопців), обидві родини звернулися за допомогою до правоохоронців.
А буквально за тиждень (і через три тижні після крадіжки) зустрічну заяву на хлопців написала дружина підприємця М. Мовляв, вона на власні очі бачила, як Іван та Андрій о третій годині ночі забирали з їхнього двору бак. „Як можна запідозрити, що 14-річна дитина от так запросто на очах у господині (яка природно мала б тут же вдарити на сполох) винесла 70-кілограмовий, доволі громіздкий бак?” — запитання риторичне.
Далі на підлітків посипалися звинувачення в інших крадіжках. Так, у ніч з 10 на 11 травня з церкви хтось поцупив трубу. Від Івана та Андрія (мовляв, злодії є злодії) стали вимагати зізнання і в цьому інциденті. На щастя, якраз тієї ночі Андрій разом з мамою та іншими односельцями майже всю ніч провели у приготуваннях до поминок. Тому підозри про причетність хлопця до крадіжки відпали самі по собі.
Слави злодія позбутися важко
Не забарилися і результати офіційного слідства: 6 червня в Калуському райвідділі міліції жінки отримали відповідь. У порушенні кримінальної справи проти М. їм відмовили. Цілком прогнозований результат, зважаючи на те, що психологічне насильство довести практично неможливо.
Але все ж і Оксана Ліщинська, і Оксана Вальнюк переконані: якби не їхня рішучість та заповзята боротьба, ймовірно, під слідством перебували б якраз їхні діти. І розписка-зізнання у скоєному злочині була б уже підшита до справи. До слова, тієї розписки (а кажуть, що папір існує у п’яти екземплярах) ніхто так і не побачив.
Кінець міліцейського розслідування не поставив крапку в цій історії. Відразу ж, 7 червня, пані Ліщинська та Вальнюк вже були у районній прокуратурі, де оскаржили постанову, винесену напередодні. Але відповідь була такою ж — підстав для порушення справи проти М. немає і постанова про її закриття міліцейським слідством цілком обґрунтована.
Здавалося б, все. Сторони розійшлися мирно. До речі: на початку червня в сільраді Підмихайля вже збиралися голова сільради, дільничий міліціонер, місцевий священик, директор школи та учасники конфлікту, але по-людськи так і не примирилися.
За словами матерів Івана та Андрія, кілька питань досі залишаються відкритими і вимагають справедливості.
Як тепер Івану та Андрію позбутися недоброї слави? Адже стереотип побороти важко, а постраждалий від крадіжки М. несправедливості звинувачень хлопців у крадіжці так і не визнав. Зрештою, витримати психологічний тиск, коли за спиною і в школі тільки й мови, що про „злодійчуків”, у віці 14-17 років не так вже й легко.
„Якби перед нами елементарно публічно вибачилися,— каже Оксана Ліщинська, — можливо, все б було в минулому. А так ми продовжуємо боротися за правду”.
На даний час жінки вже звернулися в управління у справах сім’ї та молоді Калуської райдержадміністрації, планують написати листа уповноваженому з прав людини Ніні Карпачовій.
Але, крім моральної шкоди, є ще й бак, який до 16 травня належав родині Ліщинських. Його винесли з двору добровільно, вважай, зробили подарунок підприємцю. Подейкують, що цілі і розписки-зізнання, наявність яких визнав і М. під час невдалого „замирення” у сільській раді і які поки що ніде не фігурують.
Боротьба, яку сьогодні ведуть пані Ліщинська та Вальнюк, виглядає майже безнадійною. Але головного вони таки досягли: Іван та Андрій не є злодіями. І нехай цей факт на даний час тільки юридичний, все могло обернутися значно гірше.
Прокуратура збирає докази
В управлінні у справах сім’ї та молоді Калуської РДА підтвердили, що на даний час взяли цю справу під контроль. Тут також вислухали тільки одну з конфліктуючих сторін. Але, за потреби, готові відстоювати інтереси підлітків у суді. До речі, подібного досвіду управління не має. Думка така: „Чинити самосуд не має права ніхто. Навіть якби Іван та Андрій і справді обікрали чоловіка, для з’ясування істини у нас існують правоохоронні органи”.
Отож, ймовірно відбудеться судовий розгляд справи, у якому на боці позивачів (родичів Івана та Андрія) виступить управління у справах сім’ї та молоді райдержадміністрації. Втім, розгляд справи можливий тільки після 15 липня: саме ця дата є кінцевим терміном збору доказів, яких поки що бракує, і визначила її прокуратура району.
P.S. 22 червня прокуратура району скасувала постанову від 25.05.05р. про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом позбавлення волі неповнолітніх, як незаконну. Одночасно дано доручення калуському РВУМВС до 10 липня перевірити всі обставини додатково.
Ватикан: коли час зупинився