Щодо мешканців навколишніх будинків та мікрорайону загалом, то новобудова у них викликала суперечливі відчуття. Від повного схвалення богоугодної справи — до здивування, що переходить у легкий шок через обране для цього місце.
Чи такою нагальною є потреба у новій церкві та ще й на місці клумби, на території, де давно побудований і непогано виглядає архітектурний ансамбль, який включає кілька дев’ятиповерхівок і зелені зони перед ними? Звичайно, люди звикли відвідувати богослужіння в „Ільмені”. Тут править священик Степан Скібіцький, який наразі адмініструє будівництво. Але вже незабаром „Ільмень” продадуть, тому віруючим доведеться покинути приміщення. Переговори парафіян з міським керівництвом виявилися успішними і людям дали добро на спорудження культової споруди поряд.
Але є багато питань щодо місця, виділеного під будівництво, та самого процесу початку робіт. Дискусія навколо церкви нібито незручна. Якось не пристало віруючій громаді виступати проти спорудження церкви. Але, вочевидь, людей допекло. Так, 3 серпня мешканці будинку №48 на вул. Б. Хмельницького склали скаргу, яку направили до Верховної Ради. Під документом підписалися 38 його мешканців.
Люди пишуть, що їхній будинок розташовано вздовж дороги і під’їзди виходять просто на проїжджу частину. Новобудова „відрізає” у них останній зелений клаптик. „Ми не проти, щоб будували церкви, але цей майданчик не підходить для будівництва церкви. Він — єдиний, що залишився перед нашим будинком”, — констатують автори скарги. Відчай мешканців можна зрозуміти. Свого часу перед першими під’їздами побудували магазин „Меблі”, а на дитячій гірці, де також бавилися діти, спорудили автостоянку. Отож, донедавна зелений прямокутник на місці будови залишався єдиним незайнятим місцем спереду будинку. Більше того, влада обіцяла побудувати тут фонтан та лавочки для відпочинку. Але слова так і не дотримала. Таким чином, мешканці вимагають відновити статус-кво і припинити недоречне, на їхню думку, будівництво.
Очевидно, що коли збудують церкву і продадуть „Ільмень”, де скоріш за все відкриють торговий центр, рух транспорту на Хмельницького, 48 пожвавиться. Таким чином умови для його мешканців стануть ще нестерпнішими.
Солідарні у тому, що на п’ятачку перед „Ільменем” церкві не місце, і багато інших мешканців цього мікрорайону. Їхні емоції можна зрозуміти: будова на такому людному місці, в центрі облаштованої пішохідної зони, де мало не кожен місцевий мешканець проходить по кілька разів на день, виглядає абсурдною. При всій повазі людей до церкви, такі споруди не можна будувати, де заманеться.
Будує — народ, відповідального — немає
Від надміру вражень через споглядання місця будівництва (коли знімали бетонні плити тротуару, зрубували дерева і перекопували зелений газон, готуючи траншеї під фундамент) було важко оговтатися.
З самого початку тут все робилося проти правил, з порушенням усіх норм та вимог до будівництва. Необережний пішохід, який випадково забрів в район новобудови нічної пори, спокійно міг покалічитися: земляні роботи — повним ходом, а ні огорожі, ні освітлення будівельного майданчика вночі, ні бодай якихось попереджувальних знаків для людей не було. Одне слово, безпеку оточуючих будівничі в перший тиждень зігнорували. Тепер люди з острахом чекають, що ж буде, коли сюди почнуть звозити бетон, цеглу та інші будівельні матеріали, підключиться важка техніка, в тому числі і висотні крани (проектна висота нової церкви вражає — 27 метрів, що приблизно дорівнює висоті дев’ятиповерхового будинку). І справді цікаво, де розмістять техніку і будматеріали? Дуже ймовірно, що будова вже незабаром охопить не тільки накриту бетонними плитами прилеглу територію, а й поглине тротуар аж до дороги. Скептики не сумніваються, що більш-менш нормальне покриття тут зруйнують. Хто його відновлюватиме і яким коштом — питання відкрите.
Усі спроби знайти підрядника — організацію, яка займається власне побудовою церкви і мала б слідкувати за дотриманням усталених норм безпеки, не вдалося. Так, декан Калуський УГКЦ мітрат о.Михаїл Бігун у телефонному коментарі повідомив, що підрядчиком і будівничим є… народ. Те ж саме підтвердив і о.Степан Скібіцький. Цікаво, що на питання про відсутність огорожі о.Степан спокійно відповів, що поки що „роботи ведуться так, а в скорому часі буде і огорожа”. Розмова відбулася минулого четверга, а наступного дня розрите місце таки обгородили: навколо розставили стовпчики по периметру обтягнули шнурами.
З приводу вигляду майбутнього архітектурного ансамблю заспокоїв заступник міського голови з питань будівництва Василь Петрів. Він повідомив, що після завершення робіт церква буде гармоніювати з навколишніми будинками. Насправді, це буде невеличкий храм, діаметром всього 16 метрів. Тобто, споруду можна буде вважати великою капличкою. На думку пана Петріва, церква матиме гарний сучасний вигляд, а довкола ще зроблять невеличку огорожу. Усі необхідні дозволи громада має і роботи планує вести своїми силами.
Про гроші і терміни будівництва
На думку о.Степана Скібіцького, церква тут доречна. Хоча „Ільмень” продадуть, віруючі за умовами приватизації матимуть змогу збиратися тут ще протягом року. Далі розраховують перейти до нового храму. Недільну службу відвідує близько 200 людей, а все населення мікрорайону — десь 6 тисяч чоловік. Тому греко-католицький храм конче необхідний. Додатковий аргумент на користь цієї думки: багато прихожан — люди похилого віку, яким важко добиратися до центру.
Заради справедливості слід додати, що є ще церква Успіння Пресвятої Богородиці, а віруючі, спроможні подолати 100-200 метрів на службу до „Ільменю”, напевне зможуть пройти додатково ще 300 метрів до вже існуючої церкви біля „Юності”, яка зрештою задумувалася як храм для громади „посьолку”.
Як би там не було, за рік-два нову церкву обіцяють побудувати. Природно виникає питання: яким чином можливо реалізувати такий масштабний проект за такий стислий термін?
Без короткого екскурсу у недавнє минуле тут не обійтися. Відразу на думку спадають події 1997 року, коли урочисто закладали капсулу під будівництво церкви святих Володимира і Ольги на проспекті Лесі Українки. Тоді радісно сповіщали, що в недалекому майбутньому тут постане незрівнянної краси золотокупольний храм. Відтоді калушани усією громадою жертвують гроші на його побудову, але з 2002 року, коли почали рити котлован, справа просунулася мало — до ладу не доведено навіть фундамент. Затримку у роботі будівничі пояснюють нестачею коштів. Судячи з повідомлення прес-служби церкви святого Архистратига Михаїла, оприлюдненого до Паски, протягом восьми місяців (з жовтня 2004 по квітень 2005 року) жертводавці передали на будову храму святих Володимира і Ольги загалом менше як 30 тис. гривень.
За скромними підрахунками вартість побудови церкви Кирила і Мефодія — 200 тис. гривень. Тому виникає відразу кілька резонних запитань. Головне з яких — якими ж мають бути пожертви мешканців конкретного мікрорайону на новий храм, аби його завершити за рік-два, якщо за багато років усе місто не спромоглося назбирати на продовження будівництва церкви святих Володимира і Ольги? Як буде тепер: збиратимуть на два храми окремо (тоді грошей буде ще менше) чи довгобуд на проспекті „заморозять”? Взагалі, наскільки розумно починати нове будівництво, коли попередньому проекту кінця-краю не видно і грошей на його реалізацію у найближчому майбутньому хронічно бракує? І нарешті концептуальне: чи такою заможною є наша громада, аби дозволити собі братися за побудову кількох церков одночасно?
З іншого боку, навряд чи керівництво греко-католицької єпархії неадекватно оцінює рівень пожертв, щоб бути 100-відсотково впевненим у побудові храму за „рік-два”. Можливо, бурхливий початок робіт — від бажання надійно застовбити місце під церкву, раз випала така нагода. Щось подібне відбулося і на проспекті. Але різниця все ж є: там розритий роками будмайданчик нікому не заважає, а тут — він у центрі пішохідної зони, де завжди людно.
Отож, ймовірно мешканці посьолку матимуть черговий амбітний довгобуд та тривалий дискомфорт від прогулянок перед „Ільменем”. Хіба що доведеться змінити звичний маршрут пересування.
Ватикан: коли час зупинився