Одного квітневого ранку 2001 року Михайло, одягнувши святкове вбрання, заявив тещі, що хоче поїхати до себе додому за кіньми, щоб виорати город. Поведінка зятя неабияк здивувала жінку: о 6 годині ранку та ще й у новому одязі можна поїхати, наприклад, до райцентру, але аж ніяк не до сусіднього села за кіньми. Але тоді пані Мирослава Г. не надала цьому великого значення.
Зайшовши до кімнати, де спала дружина, Михайло тихенько підкрався до шафи, у якій під одягом тесть ховав півлітровий слоїк з грошима. „Зятьок” довго очікував слушного моменту, щоб заволодіти вмістом таємничого слоїка, а тому терпляче рахував усі „вклади” тестя. Коли у схованці, за розрахунками Михайла, мало б бути десь під тисячу доларів США, він врешті зважився на давно задуманий план. А коли в руках зашелестіли 12 стодоларових купюр, викрадачеві аж дух заперло. За якусь мить двері гостинної домівки у Томашівцях зачинилися за Михайлом на довгих 4 роки.
Коли ж ні до обіду, ні до вечора зятя з кіньми так і не було, пані Мирослава відчула тривожний холодок. Заглянувши до шафи, жінка завмерла: кількарічних сімейних вкладів у „банку” не було. Обурені підступністю зятя господарі поїхали до Перекосів, далі — до Калуша, але за Михайлом уже давно слід прохолонув. Як виявилося лише через чотири роки, „зятьок” подався до Одеси, де вирішив трохи похолостякувати і пожити за чужий кошт. Прогулявши за кілька тижнів долари з тестевого „банкомату”, Михайло був змушений заробляти на життя тимчасовими заробітками, міняти місце проживання, а то й перебиватися з хліба на воду. Врешті решт таке „солодке” життя йому набридло, а тому влітку минулого року він вирішив приїхати до батьків у гості. Дізнавшись про те, що його розшукує міліція, „заробітчанин” знову повернувся до „перлини біля моря”. А через півроку, приїхавши до батьків на Різдвяні свята, він і не думав, що час розплати наближається впритул. Про приїзд „зятька” дізналися у Томашівцях, і незабаром Михайлові все ж довелося подивитися в очі своїй дружині та тещі. І хоча сестра злодійкуватого чоловіка повернула гроші постраждалим, та посидіти у СІЗО і на лаві підсудних Михайлові Ш. таки довелося. Щоправда, відбувся він, як то кажуть, легким переляком: згідно з ст.1 п. „б” Закону України „Про амністію” 29 липня цього року Михайла Ш. було звільнено з-під варти і від кримінальної відповідальності.
Ватикан: коли час зупинився