З таким ганебним явищем, як робота на неповній посаді, вже пообіцяло розібратися керівництво новоутвореної Центральної районної лікарні. Проте медики розуміють: важко усім. Тому, аби уникнути скорочення колег, добровільно поступаються своїми чергуваннями. Приблизно так виглядає і ситуація в хірургічному відділенні лікарні в Підгірках. Але лист до Президента викликало не це, а, на думку його авторів, велика несправедливість по відношенню до них. У вересні на адресу Адміністрації Президента пішов вже другий лист, а минулого тижня, як це зазвичай буває, його переадресували на місце — керівництву ЦРЛ з тим, аби розібралися і дали відповідь медикам.
З претензіями працівників хірургічного відділення в широкому колі, за участі в.о. головного лікаря ЦРЛ Василя Семаньківа та його заступників, розбиралися минулої п’ятниці кілька годин поспіль. Але ні до чого не домовилися.
У чому ж полягає суть претензій?
Їх першопричиною стало утворення на базі хірургічного, відділення малоінвазивної хірургії. До цієї справи підключилися спеціалісти з Івано-Франківська, коштом страхової компанії закупили апаратуру, а частину хірургічних палат (п’ять найкращих) відділили перегородкою і коштом бюджету провели тут ремонт. Таким чином, утворився окремий підрозділ у структурі тодішнього ТМО. Загалом малоінвазивна хірургія —перспективна і потрібна справа, адже оперативні втручання проводять через маленькі розтини спеціальними приладами і таким чином зменшується ризик післяопераційних ускладнень та скорочується період реабілітації хворих. Проте не усі операції можливо здійснити таким способом. До того ж, задоволення це не з дешевих: попередньо на благодійний рахунок потрібно перерахувати 320 гривень. Зібрані внески здебільшого йдуть страховій компанії в рахунок покриття вартості спеціальної техніки. А саме відділення і його персонал так само, як і усі інші, утримуються за рахунок бюджету.
Але одночасно у самому хірургічному відділенні виникла низка серйозних проблем.
По-перше, тут погіршилися умови для хворих. Так, раніше на місці відділення малоінвазивної хірургії були спеціалізовані післяопераційні палати. Тепер їх просто немає, і хворі відразу після оперативного втручання потрапляють у загальні палати, замість того, щоб перебувати в окремих спеціально пристосованих, які регулярно обробляються бактерицидними лампами. Природно, що в таких умовах зростає і ризик ускладнень та післяопераційного інфікування. Виявляється, всі спеціальні лампи, які дезінфікують повітря, наразі зосереджені у малоінвазивному відділенні, а у хірургічному — немає жодної. Порушення настільки серйозне, що, відверто кажучи, хірургічне відділення треба просто закривати.
По-друге, погіршилися умови праці медперсоналу. У малоінвазивній хірургії, яка розрахована всього на 10 ліжок, є посади і старшої медсестри, і сестри-господині, і ще 10 ставок медсестер та санітарок. Порівняно з персоналом хірургічного відділення навантаження значно менше. На думку авторів листа до Президента, з людьми обійшлися несправедливо: у час, коли кваліфіковані хірургічні сестри та санітарки перебиваються на неповних посадах, жодній з них навіть не запропонували додаткового навантаження у новому відділенні. Натомість тут працевлаштували медиків головним чином з відділень терапевтичного профілю. „Наша санітарка миє 300 метрів коридору, працює у буфеті тощо і має півставки, а поряд інша — спокійно помила 30 метрів і сидить відпочиває, і заробляє більше”, — це не просто констатація факту, а ілюстрація того, як в одній медичній установі, де мало не щодня тільки й мова про нестачу фінансування, поряд існують таке собі елітне відділення і всі решта, де треба відпрацювати і на своїй, і на іншій, скороченій посаді.
„Якщо малоінвазивна хірургія не може бути в складі хірургічного відділення (тоді і витрати на її утримання можна безболісно заощадити. — Авт.), то нехай середній і молодший медперсонал обох відділень працює спільно, почергово: то у загальному, то у малоінвазивному хірургічному відділенні. Тоді, принаймні, нікому не буде образливо”, — ця пропозиція розв’язання ситуації знайшла підтримку серед обурених медиків. Проте керівництво ЦРЛ в особі Василя Семаньківа ні на чому конкретному не зупинилося, а тільки пообіцяло в ситуації розібратися і згодом запропонувати свій варіант виходу з кризи.
І справді: економити — то економити. Не логічно скрізь проводити скорочення і оптимізовувати структуру, а з відділення малоінвазивної хірургії робити окремий заповідник, на який непопулярні ініціативи не поширюються. Лікарня ж одна, і бюджетний кошик один. То навіщо тоді, питається, скорочувати працівницю лікарняного буфету, перекладаючи її обов’язки на коридорну санітарку (мовляв, економимо) і у той же час відкривати незрозумілі посади у відділенні на 10 ліжок, як наприклад, сестри-господині?
Ватикан: коли час зупинився