Такі обов’язки мала б узяти на себе держава, яка в силу певних обставин неспроможна забезпечити умови та оплату праці відповідного рівня. І вона цей обов’язок виконує. До районного бюджету надійшло 1,4 млн. гривень на виховання дітей дошкільного віку (садки, ясла-садки). За логікою і бюджетним кодексом, ці кошти мали б використовуватись на утворення нових груп дошкільного виховання. Та де там!
На такі великі гроші в наших керівників свої апетити. Їх використали на заробітну плату апарату райради, придбання автомобілів, забезпечення цього ж апарату бензином (за 2004 рік використано для двох автомобілів районної ради більше 60 тис. гривень), оплату відрядних депутатам, побудову двоповерхових гаражів, в яких не ночує жодна машина, та багато інших „проектів”. На багаторазові звернення сільських голів про відкриття дитячих садочків була одна відповідь: немає грошей, бо в бюджеті вашої сільської ради на утримання садка грошей не передбачено. Замкнене коло.
Для того, щоб, приміром, у 2006 році отримати кошти на дитячі заклади, треба на 1 січня 2005 року мати групу дітей, а на утримання цих дітей — немає грошей. І виходить для сільських голів: „Чому-с дурний? Бо бідний. А чому-с бідний? Бо дурний!”. А пальцем знову показують на сільських голів. Вони, мовляв, не вміють ґаздувати. „Ґаздувала би й вош, коби мож”. Іншими словами — дайте нам необхідні кошти, хоча б ті, що нам належать, і кожен із нас загосподарює.
В цьому випадку пряму відповідальність за те, чому у багатьох селах немає дитячих садків, несе апарат райради, взаємостосунки у якій нагадують відомий мультфільм про Мауглі, де один із героїв, тигр Шерхан, планує ситуацію і втілює задумане через своїх прибічників, які кричать із-за кущів: „А мы пойдем на север”. Часто депутати райради за премудрими рішеннями, заплутаними цифрами до кінця і не усвідомлюють, за що ж вони голосують. Треба віддати належне умінню голови ради через звернення до Бога та майстерними зниженнями чи підвищеннями інтонації голосу втілювати свої ідеї в життя. Після його виступу, наче після сеансу Кашпіровського, проста людина думає, що якщо вона не проголосує за дане рішення, то вона — ворог України.
Але такі рішення не розуміють наші діти, які залишились безпритульними на вулиці. Шановному Василю Михайловичу, будучи особисто знайомим із політиками різних рівнів, свої здібності треба проявляти в Києві при формуванні нового бюджету, а не постфактум проводити перерозподіл готових коштів (розділяй і владарюй?).
На таке господарювання держава відповіла адекватними діями. В проекті бюджету району на 2006 рік вищезгадані видатки (на виховання дітей дошкільного віку) на 1 мільйон гривень зменшено. І це при тому, що по зайнятості дітей дошкільного віку Калуський район займає останнє місце в області.
На мою думку, свідомий українець повинен спитати таких людей, на совісті яких наші безпритульні діти: „Де ж у ваших діях і рішеннях щира любов до України, нації та підростаючого покоління? Може, лише в гаслах? Чи не пора вже поставити крапку і сказати собі: „Я живу і працюю заради блага України!”
P.S. На колегії РДА голова райдержадміністрації Іван Живачівський заявив, що повне фінансування Новицького навчально-виховного комплексу буде тільки тоді, коли з Новиці буде Президент України. При такій „турботі” про дітей і такому фінансуванні з Новиці може не бути і двірника.
Ватикан: коли час зупинився