еценатом заходу виступив кандидат на посаду міського голови від виборчого Блоку Юлії Тимошенко Олег Романишин.
На відкриття завітало чимало людей, що не дивно, адже виставки такого гатунку бувають в нас вкрай рідко — в основному тоді, коли до Калуша з Сибіру приїжджає знаменитий митець Зіновій Олійник.
Без минулого немає майбутнього
Пан Зіновій — справжній патріот свого рідного краю. Особливість його творчості полягає в тому, що він намагається донести не тільки до молодшого покоління, а й до влади міста, калушан загалом, що без минулого не буває майбутнього. Його виставка — це гармонійне поєднання живопису і графіки зі старовинними експонатами, які стосуються життя людей. Зіновій Олійник, незважаючи на те, що більшу частину свого життя провів за межами України, зумів зібрати вражаючу колекцію старожитностей. Деяким речам по 200-300 років. Їх пан Зіновій відшукував по всьому Калуському районі, переконував людей, що, здавалося б, стара непотрібна нікому річ, якій, на думку господаря, місце тільки на смітнику, може всього через кілька десятків років пригодитися нащадкам — нагадати про минуле, донести відлуння майстерності дідів-прадідів. Інакше всі витвори мистецтва ризикують потрапити на смітник історії і канути у забуття. Таким чином митець “відвоював”, точніше купив за два ящики горілки, одне крісло зі згорілого концертного залу училища культури. Тоді за вказівкою влади міста на вогні спалили 468 таких крісел. Парадокс, правда?
Пану Зіновію болить душа за Калуш. Він, приїжджаючи один раз на кілька років, відразу помічає те, до чого калушани вже звикли у вирі буденного життя. І не хоче з цим миритися, хоча, здавалося б, що цій людині до нашого міста? Не живе ж тут, ніяких комерційних інтересів не має. Зіновій Олійник говорить, що в Калуші кругом панує засилля псевдоєвропейського стилю:
— Кругом хаос. Мистецтво архітектури повинно бути гармонійно спланованим, підпорядкованим відповідним законам, канонам і нагадувати нашим дітям, онукам, що потрібно берегти, плекати, гордитися здобутками праці своїх предків, своїм родовим корінням.
— Золотими руками майстрів різнонаціонального походження втілений в життя план-проект забудови старого центру,— каже митець.— Архітектура забудови центру складається з різних стилів, поєднання модерну і барокко, готики і ренесансу. Якщо він живе, існує — значить, це наше основне історично-духовне середовище, наша гордість, пам`ять. А тепер все це на очах корінних калушан горить, знищується. Виходить, що люди, які проживають на цій території, не люблять свою землю, свій край, архітектуру. Можливо, друге: не довіряють місцевій владі, яка ставить перед собою інше завдання: якщо нас вибрали, значить треба діяти — знищити, нажитись, продатись. Воля і прагнення людей-патріотів старої інтелігентної еліти міста нікого не цікавлять. Згадую слова одного старого діда-емігранта: “До влади повинна прийти людина нової формації — чесна, безкорисна, ерудована, професійно грамотна, яка для власного життя, сім`ї практично все має. Тоді вона буде захищати інтереси простих людей”.
На відкритті виставки Зіновій Олійник подякував Олегу Романишину за моральну та фінансову підтримку. А також висловив думку про те, що цей молодий чоловік — і є та людина нової формації, яка повинна керувати містом.
Пан Романишин, в свою чергу, привітав калушан і заразом себе з тим, що має змогу спілкуватися з такою цікавою і водно-час сильною особистістю:
— Зіновій мене просто вразив, — сказав Олег Романишин.— Я не розумію, чому нема елементарної підтримки з боку влади таких людей? Реально тут не потрібні великі кошти, а тільки трохи бажання щось зробити для міста. Треба зовсім не любити Калуш і мистецтво, щоб не подати руку допомоги таким людям, як Зіновій. Адже сюди, в цей зал, можуть прийти наші діти, відчути дух предків, тут покоління мають шанс зрозуміти і наблизитися один до одного. Допомогти коштами — це не найскладніше. Найважче — зберегти цю творчість.
Митця привітали також його друзі. Зокрема, художник Віктор Конів, який сказав, що такі люди, як Зіновій, з`являються вчасно, щоб не допустити світ до прірви. Цивілізація вбиває в людині людину, а ця виставка волає: “Людино, зупинись!”. “Ми просто стали б порожніми людьми, якби не такі Люди”, — зазначив художник.
Якби пам`ятки архітектури вміли говорити…
…то вони б про себе розповіли. Але вони, на жаль, безмовні. А тому мовчки терплять ті “хірургічні втручання”, що їх кожне покоління влади має за правильне вносити. От тільки операції, зазвичай, робляться для того, щоб продовжити життя пацієнта. А в нас навпаки — щоб поекспериментувати, а то й відверто знищити.
Головне, що вразило митця в цей приїзд, — архітектурні зміни, що відбулися і продовжують відбуватися з колишнім Калуським магістратом — ратушею. Те, що влада посягнула на таку пам`ятку архітектури, Зіновій Олійник вважає неприпустимим. “Нехай собі будують, — каже, — але поряд. А це треба зберегти для нащадків. Нехай там місцеві митці вчать дітей премудростям малювання, ліпки… Хто дав владі право без дозволу громади нищити магістрат?”
На знак протесту митець спорудив надворі біля арт-галереї композицію, яка є одночасно доповненням виставки. Він підібрав викинуті двері від магістрату (зроблені в стилі атики), поставив їх по обидва боки старого деревообробного станка, а до старовинного образу Матері Божої зробив сходи з драбини, назвавши їх дорогою до Бога. “Для вас це роблю, для вас, — хвилювався пан Зіновій. — а ви мовчите, байдужі”.
Митець із сумом згадує колишню знамениту вулицю святої Анни — тепер стерту, знищену, забуту — на якій жили знамениті ковалі, професори, доценти — люди сильні духовно, які заслуговують на пам`ять про них. А де вона, ця память вдячних нащадків?
— Ось навіть кафе “Вечірній Дзвін”. — каже пан Олійник. — Що на ньому написано? — пам`ятник архітектури. А який? Мало хто знає, що це була дзвонарня братів Фільчинських — знаменитих майстрів, які відливали дзвони на весь світ. Традиції їхньої школи збереглися і по сьогодні: 10 років тому нащадки династії братів Фільчинських подарували дзвін Папі Римському Іоану Павлу ІІ. То хіба може бути у такій пам`ятці архітектури кафе “Вечірній Дзвін”?
На виставці Зіновія Олійника є стільці, які колись належали братам Фільчинським.
Пан Зіновій також обурюється чи то неосвіченістю, чи навмисним вчинком тієї людини, яка на таблиці арт-галереї написала, що ця будівля колись належала євангелістам, тобто баптистам. Насправді, каже митець, це колишній Народний дім євреїв. Невже це соромно написати? Але це факт, не треба перекручувати історію. Та й євреї хіба поганий народ? Вони жили поряд з калушанами і теж заслуговують, щоб про них знали.
Таких прикладів вандалізму і байдужості, каже митець, можна називати до безкінечності. Ми закопуємо нашу історію в землю, бо хочемо від справи дивіденди отримувати негайно і в грошовому варіанті. Ніхто не задумується над тим, що ці пам’ятки архітектури можуть принести набагато більше користі, тільки не одній людині і не одній кишені.
Зіновій Олійник сподівається, що своєю творчістю зможе хоч трохи долучитися до пробудження національної свідомості та генетичної пам`яті калушан, що влада почує його голос, до якого має обов`язково долучитися хор з голосів мешканців міста. Адже тільки спільними зусиллями громади можна відтворити, зробити, не дозволити, відновити. А для того, щоб у повній мірі відчути відповідальність моменту, треба завітати в гості до митця. Тут можна на мить заплющити очі і побачити братів Фільчинських, старовинні вулички нашого міста, магістрат у всій його новозбудованій красі. А потім розплющити — хіба в таке сьогодення хочеться повернутися?
Ватикан: коли час зупинився