Кіно і калушани

Ще 10-15 років тому перегляд фільму у кінотеатрі був чи не єдиним і найпопулярнішим видом культурного відпочинку. Проте на сьогодні масові походи в кіно успішно замінили домашні кінотеатри. Крім того, сучасна молодь уже не вважає модним проводити час за переглядом фільму, тим паче такого, який кінокритики називають мистецьким. І якщо у великих містах деякі кінотеатри процвітають завдяки вкладеним у них коштам (оновлення апаратури — так званий ефект присутності, розрекламовані фільми, і, відповідно, ціна квитків), то у таких невеликих містах, як, приміром, Калуш, кінотеатри — на межі виживання.
Переглядів: 359

У „Відродженні” „крутять” ті ж фільми, що й у Києві
Власне, у Калуші функціонує тільки один кінотеатр — „Відродження”. За словами його директора Василя Лутчина, сьогодні велика частина кінорепертуару — це нові  фільми, які дирекція кінотеатру бере у державному прокаті „Київфільмкіно”. Тобто калушанам демонструються ті кінокартини, які нещодавно переглянули кияни. А щодо цін на квитки, то це взагалі не до порівняння: якщо, приміром, у Львові, Івано-Франківську, Києві квиток на кіносеанс коштує в межах 10-30 гривень, то в Калуші — 4 гривні. Та й проекційна апаратура у „Відродженні”, каже Василь Лутчин, відповідає світовим стандартам. Але калуський глядач не поспішає до кінотеатру. Василь Лутчин називає кілька причин цього. По-перше, протягом 8 років великий кінозал взагалі не опалювався у холодну пору року, що, зрозуміло, відлякувало калушан.  Цьогоріч у „Відродженні” уже було тепло, однак про це мало хто знав. Друга причина, найголовніша, полягає у зміні пріоритетів, культурних цінностей у житті людей. Сьогодні дедалі популярнішими стають домашні кінотеатри, відео та комп’ютерні перегляди, адже на комп’ютері можна подивитися популярний, широко розрекламований фільм, тоді як кінотеатр „обходиться” тими кінострічками, які можна взяти у державному прокаті і оплачує при цьому 50% від отриманої від переглядів суми.
Кіносеанс о 20-й годині користується більшою популярністю, ніж о 18-й. Кінотеатр переважно відвідують учні і молодь до 30 років. Старші люди приходять рідше, хіба що на тематичні покази (до Дня матері, Дня перемоги). Молодь подекуди використовує кінозал не за призначенням — переважно як місце зустрічі і проведення вільного часу.

Фінансування з бюджету складає 20% від потреби  
Попередні роки видалися для „Відродження” важкими — кінотеатр відвідували переважно учні, які приходили сюди з вчителями. Але тепер ситуація трохи поліпшилася. За словами директора, кінотеатр на сьогодні заробляє той мінімум, який необхідний для функціонування закладу. Із зароблених грошей закуповують фільми, сплачують податки, комунальні послуги. Фінансова підтримка з міського бюджету незначна — 15-16 тис. гривень на рік, що становить 20% від необхідної суми. Для порівняння: щоб поміняти звукову апаратуру, потрібно близько 100 тис. гривень, перекрити дах над кінозалом — 40 тис. гривень., прокат одного фільму коштує не менше 500 гривень. Однак, попри негаразди, є і досягнення: спільними зусиллями міської ради і кінотеатру 3 роки тому був перекритий дах фойє. У планах — поетапна модернізація приміщення та апаратури. Але все як завжди залежатиме від надходження коштів.
Чи реально зробити кінобізнес у Калуші прибутковим? Все залежить, скільки коштів для цього вкласти. Реально, щоб поміняти апаратуру, відремонтувати приміщення, закупити цікаві для глядачів фільми, коштів потрібно чимало. Однак зробити у Калуші кінотеатр на кшталт львівського „Кінопалацу” цілком реально.  
Але Василь Лутчин має іншу думку з цього приводу. Він вважає, що державний кінотеатр має не тільки право, але й обов’язок існувати і що приватизація цієї галузі культури може призвести до непоправних наслідків:
— Я — за те, щоб у Калуші були приватні кінотеатри, але хоч один державний необхідний. Чому? Тому що основна функція театру — виховна. У нас, до прикладу, в репертуарі, крім нових фільмів, є також старі, „національні” кінострички. Наша сусідка Росія уже зіткнулася з таким явищем, коли власники приватних кінотеатрів відмовляються демонструвати „національні” фільми або ж вимагають компенсації за збитки, бо, зрозуміло, що на такі кіносеанси ходить значно менше глядачів, ніж на популярні розрекламовані кінокартини. Ми, наприклад, практикуємо перед показом основного фільму показ 10-30-хвилинної документальної стрічки на різноманітну тематику — від шкідливості куріння до фільмів, приміром, про Зіновія Краківського. І ніхто не виходить із зали. Може, й не дуже уважно всі дивляться, але у підсвідомості все ж щось відкладається. Крім того, спеціально для школярів і за меншу ціну ми показуємо фільми за мотивами книг, що вивчаються за шкільною програмою.  
Коли ж продати кінотеатр приватній особі, то, переконаний Василь Лутчин, ціни на квитки зростуть, бо підприємець захоче „відбити” вкладені гроші. Калушани навряд чи відвідуватимуть кінотеатр інтенсивніше, а цей вид відпочинку стане для них майже недоступним і через деяких час на місці кінотеатру буде якийсь центр чи торговий заклад.
Минулій владі я вже довів, що маю рацію. Хотілося б, щоб нова влада теж зрозуміла, що калушанам потрібен кінотеатр, — каже директор „Відродження”.
Тим часом „нова влада” має вже далекоглядні плани на калуський кінотеатр. Мер міста Ігор Насалик повідомив, що в перспективі — створення спільного підприємства. Відбудеться оцінка кінотеатру, а кошти в його модернізацію інвестує друга сторона. Відповідно пропорційно ділитимуться майбутні прибутки, частка міста від яких поповнюватиме міський бюджет.